Період публікації:

від

до

Категорія:

Україна і Кобзар вічні

 

min
max

Шевченко і слов’янство
Оцінюючи творчість Т. Шевченка, не можна не зважити на її зв’язки з античністю, слов’янською міфологією, європейською культурою, в тому числі літературою. Як свідчать його ліричні та епічні твори, в поетичну свідомість увійшла антична література з розгалуженою системою образів.

Наприклад, Прометей у Шевченка стає символом боротьби народів царської Росії за визволення; у своїх творах поет згадував державних осіб (Августа та Нерона), філософів (Сократа й Геракліта), поетів (Гомера, Вергілія, Горація та Овідія), порівнював українців – месників за панську кривду – з богами й героями Еллади й Риму. Одними з улюблений героїв письменника були Гелемон і Бавкіда з «Метаморфоз» Овідія.

У російськомовних поемах Шевченка «Тризна» і «Слепая» відчувається його добре знайомство з байронівськими стилістичними й композиційними прийомами. Творчість окремих європейських письменників (Роберта Бернса, Альфреда де Віньї) сприяла утвердженню принципу народності і в творчості Кобзаря. Цікавою є й така деталь. Покривджені Шевченкові героїні, яких нерідко горе доводило до божевілля, співають пісні з соромницьким підтекстом. Соромницьку пісню співала й Офелія з «Гамлета», що збожеволіла після смерті батька. Чи не запозичений цей прийом у В. Шекспіра, якого так любив український поет?

Особливо близька Шевченку була слов’янська поезія. У поемі «І мертвим, і живим...» згадується чеський поет В. Ганок; видатному діячеві чеського і словацького відродження П. Шафарикові він присвячує поему «Єретик», за мотивами відомих сербських пісень, виданих В. Караджичем, пише вірш «Подражаніє сербському»; високо цінує польського поета А. Міцкевича.

Але, звичайно, найближчою була Шевченкові російська література, та й сам поет включився в процес творення російськомовних повістей. Ймовірно, це викликало появу в його мові інтернаціоналізмів. Письменник сміливо вводив у поезію інтернаціональну лексику, хоч разом з цим і заперечував надмірне захоплення нею. У «Словнику мови Т.Г. Шевченка» кількість запозичень серед слів на окремі літери може навіть перевищувати кількість питомих слів. Наведемо приклад, взявши лише п’ять букв алфавіту.

Глибинні підтексти шевченкових творів часто наштовхують читача на розуміння алюзій, що розглядаються в контексті інтертекстуальності.

Деякі з таких алюзій безпосередньо виявляються у Шевченкових «подражаніях» іншим літературним авторитетам – переважно біблійним. Такі твори уже в своїх заголовках заявляють, нібито вони імітують певне чиєсь першоджерело, - насправді ж дають знати, у яких їхніх першовзірцях слід шукати необхідне опертя для справжнього розуміння прихованого в них ідейного змісту. Це такі твори, як «Подражаніє 11 псалму», «Ісаія. Глава 15», «Подражаніє сербському», «Давидові псалми», «Гімн черничний». Яскраво виражена алюзія й у «Плачі Ярославни»:

В Путивлі-граді ранці-рано

Співає, плаче Ярославна,

Як та зозуленька кує,

Словами жалю додає.

Полечу,-каже,-зигзицею,

Тією чайкою-вдовицею,

Та понад Доном полечу,

Рукав бобровий омочу

В ріці Каялі…

Установку на алюзивне сприймання в тексті можуть задавати іншомовні слова або вислови, які автор вкраплює з мовного оригіналу. У даному аспекті Т. Шевченку прислужуються мови від найдавніших до живих сьогоднішніх для шаржування, пародіювання, створення тонкої іронії. Це такі алюзивні вислови, як «belle femme» – «розкішна жінка» (у повісті «Наймичка»), «a b’enfanf», «a la Napoleon» – «по-дитячому», «по-наполеонівськи» (у повісті «Несчастный»), «банмо» – «гостре слівце» (з повісті «Капітанша»). Це були вислови з французької мови. Німецькомовні: «камрад» – «друг, товариш», «махен вейн» («наготуємо вина»), «о, дер тайфель!» – «о дідько!». Дані приклади також із повісті «Капітанша». Зустрічаються й польськомовні алюзії («їй мості», «єще Польща не згінела» – в «Гайдамаках»), скандинавські («вальнірії» – дівчата з непохитною вдачею – в «Царях»), кавказькомовні («чурек», «сакля» в поемі «Кавказ»). Більшість з вище зазначених мовних алюзій використовувались з метою створення кумедності, тобто стилістичного зниження. З протилежною метою – стилістичного звищення – використовуються алюзії з давніх мов: давньоєврейської, давньогрецької та латини.

З метою створення – яскравого алюзивного ефекту щодо суспільно-політичного та духовного клімату в Російській імперії вживаються росіянізми. Вони ж можуть вказувати на примітивні особистісні риси російської знаті та правителів. Це такі, як «Мы, государь...», «мы всемилостивейше...» та інші.

Таким чином, через концепцію інтертекстуальності ми відчуваємо в творчості Т.Г. Шевченка перегук з багатьома творами національних літератур у процесі інтеграції світової та європейської культур. У своїй творчості поет підіймає перш за все проблеми загальнолюдські, а вже потім – суто національні.

За часів Шевченка таке розуміння його творчості засвідчило б про цілковиту самобутність української мови та рівноправне місце української культури серед інших світових культур, що політика царизму намагалася спростити будь-якими засобами. Саме тому Шевченко звертався до ілюзування, замасковував справжній зміст, ховаючи його в підтексти.

Шевченко і світ

«Хто не чував про Шевченка? – пише літературознавець Павлин Свенцицький. – Байрона – розуміють два мільйони англійців, Гете – мільйон німців, Словацького – півмільйона поляків. Шевченка слухає, розуміє, з ним співає п’ятнадцять мільйонів! Тим він і великий, тим він і вищий понад усіх поетів».

У середині XIX ст. постать Т. Шевченка вийшла на перший план як історичного та політичного діяча. Про себе він сказав: «Історія мого життя є частиною історії мого народу». Вчені твердять, що на його місці можна було б сказати: «Історія мого життя є історією воскресіння мого народу».

Ознайомлення з творчою спадщиною Шевченка за кордоном почалося ще за його життя і згодом набуло там великого розмаху. Перші відгуки про твори з'являються в польській і чеській критиці вже в 40-х роках XIX століття, але широкий і цілеспрямований інтерес до поезії формується у кінці 50-60-х років, свідченням цьому є значна кількість присвячених йому статей (переважно польських) і перші переклади його творів польською, чеською і болгарською мовами. Першим перекладачем на території Польщі був письменник-демократ Л. Совінський, який 1861 році здійснив переклад поеми «Гайдамаки». У своїй праці він підкреслював: «Велика це людина – Тарас Шевченко, велика вже сама собою, ще вища величчю дум мільйонів, що знайшли свій вияв у натхненній його пісні...» Поляки називають Шевченка пророком, що тримає лютню і співає народові його власну рідну пісню. Та чи не найсміливіше сказав про Тараса Шевченка сучасний польський літературознавець, член Польської академії наук: «Найславніший польський поет і письменник Міцкевич мусив чекати цілі десятиліття, поки його твори завітали під стріхи, а твори Шевченка пішли в народ одразу, ставши його неподільною власністю. Сталось це тому, що Шевченко був найбільшим народним поетом з усіх поетів світу. З цього погляду український поет був вищим за Міцкевича і Пушкіна. Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Для неї немає відповідника у світовій літературі». Визнають це і росіяни, і угорці, і молдавани, і вірмени, і казахи та багато інших націй.

Починаючи з 1863 року поезії Шевченка перекладаються болгарською мовою. У другій половині XIX століття вони побачили світ словацькою та сербохорватською мовами.

«Заповіт» болгарською мовою

 

Щом умра, ме погребете

нейде на могила

посред степите широки

на Украйна мила,

та скалите над водата,

Днепър и полята

да се виждат, да се чува,

как реве реката.

«Заповіт» польською мовою

TESTAMENT

Kiedy umre, na wysokiej

Schowajcie mogile

Mnie, wsrud stepu szerokiego

W Ukrainie milej:

Zeby lany plaskoskrzydle

I Dniepr, i urwiska

Widac bylo, slychac bylo,

Jak sie raczy ciska.

«Заповіт» сербською мовою

Кад умрем, сахраните ме

Тамо у могили

Сред степе предивне

На милој Украјини.

Да бих поље широко,

И Дњепар, и прокоп

Гледати, чути мого

Како певају громко

И како из Украјине

Односе у сиње море

Академік В. Смолій зазначає: «Немає і не буде більше в світі Поета, який би так самозречено рвав свою душу не лише тоді, коли сповідувався у любові до своєї Вітчизни, а й тоді, коли просто вимовляв ім’я її». Шевченкова любов до України не була сліпою, ніколи не затьмарювалася неприязню до інших народів. Митець особисто спілкувався з діячами різних національностей і релігій. Згадаймо його заклик: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Мабуть, саме тому цілі покоління іноземців захоплювались і захоплюються постаттю Тараса Григоровича і його працею.

Видатний шведський славіст, референт Нобелівського інституту Шведської академії наук Альфред Єнсен, що добре знав українську мову, написав дві книжки про творчість Тараса Шевченка, де зазначав: «Велика сила прийшла з Правобережної України, справжній обновитель української літератури. В історії всесвітньої літератури мало таких прикладів, щоб 26-літній поет виступив з такими зрілими творами перед народом, як Шевченко. В історії світової літератури він поставив собі пам'ятник, сильніший від бронзи». Цей пам’ятник допомагали встановлювати білоруси й молдавани, адже поезія Тараса Григоровича близька й зрозуміла кожному народові, який зазнав горя і грізно боровся за свою волю, незалежність. Цілий ряд віршів геніального українського Кобзаря, співця і трибуна поневоленого люду, непокірного бунтаря, дістав широке розповсюдження серед чеського народу. Чехи особливо вдячні Шевченкові за поему «Єретик», де він змалював героїчну постать Яна Гуса, присвятивши цю поему видатному чеському діячеві – Павлові Шафарикові. Відомо також, як сам Шафарик, прочитавши цю поему, був зворушений до сліз.

Не дивно, що твори Кобзаря перекладені всіма слов'янськими мовами, а також грузинською, вірменською, казахською, узбецькою, німецькою, англійською. французькою, датською, новогрецькою, іспанською, хінді, японською, в'єтнамською, корейською, румунською, італійською, угорською, малайською, бенгальською.

Захоплення творчістю нашого земляка на Заході почалося з Австрії, багато користі для ознайомлення й популяризації зробила німецька поетеса Юлія Віргінія. Німецькою мовою у 1860 році була опублікована автобіографія поета відома під назвою «Лист Т.Г. Шевченка до редактора «Народного чтения», а 1870 р. у Чернівцях виходить книжечка австрійського перекладача і літературознавця Й.-Г. Обріста, в якій дано критико-біографічний нарис і переклад 14 творів («Гамалія», «Іван Підкова», «Тарасова ніч», уривки із «Гайдамаків», «Заповіт» та інші). Німецькою мовою твори Шевченка перекладав І. Франко («Марія», «Кавказ», «Заповіт», «Неофіти»). Перша згадка про Шевченка німецькою мовою з’явилась у лейпцігському журналі «Jahrbücher für slawische Literatur, Kunst und Wissenschaft» («Щорічники слов’янської літератури, мистецтва і науки»), який 1843 вмістив побіжний відгук-анотацію про поему «Гайдамаки». Цей журнал, що його видавав серболужицький славіст Я.-П. Йордан, був відомий в літературних колах Австрії. У популяризації творчості Шевченка в німецькомовному світі на початку 20 століття особливо важливу роль відіграв журнал «Ruthenische Revue» («Ukrainische Rundschau»). Відзначаючи соту річницю від дня народження Кобзаря, редакція журналу підготувала спеціальний Шевченківський випуск. Третій і четвертий номери цього журналу за 1914 рік були повністю присвячені 100-річчю від дня народження поета. Частину тиражу було випущено окремим збірником, який складався із статей та досліджень про Шевченка як поета та художника, спогадів та біографічних матеріалів, перекладів Шевченкових творів.

У Франції перші статті про Шевченка з'явилися в пресі ще в 1847 році, з 1976 року з’являються переклади творів, які надихають митців, захоплюють французьких читачів. Еміль Дюран у статті 1876 року писав: «Поет, який помер 15 років тому і якого ми хочемо тепер «відкрити читачеві», є народним у найширшому розумінні цього слова. Всі українські селяни знають напам'ять більшість його поезій і співають їх разом з піснями, почутими від своїх батьків або з уст народних співців-кобзарів». Ця стаття була перекладена англійською мовою і опублікована в Америці, Англії, саме вона дала поштовх до вивчення творчості нашого співвітчизника у цих країнах.

Багато прихильників і популяризаторів творчості та імені Шевченка бачимо серед грузинів. Поет і громадський діяч А. Церетелі , що був знайомий з Шевченком, читав про нього доповідь у 100-ліття з дня народження.

Грецька література, історія, міфологія для Тараса Шевченка, як і для представника кожного письменства, передусім європейського, була засобом поповнення словникового складу рідної мови та життєдайним джерелом збагачення образно-виражальної палітри мистецької творчості. Згадаймо звернення Шевченка до образу Прометея в поемі «Кавказ», використання грецизмів – загальних і власних назв – у багатьох ін. творах: Алкід, Амфітріон, Аполлон, Феб, Борей, Гіменей, Лета, Орфей, Терпсихора, Харон, амфора, архістратиг, гетера, дріада, містерія, неофіт, оргія, синкліт, тимпан тощо. Навіть як емоційно забарвлений синонім до слова Петербург поет уживає грецьку назву цього міста Петрополіс (Петруполіс):

Кума моя і я

В Петрополіськім лабіринті

Блукали…

Але внаслідок історичних обставин стосунки між грецькою літературою й Шевченком тривалий час були однобічними. Знайомство греків з творчістю українського поета відбулося тільки на початку 60-х рр. 20 ст. До 100-річчя від дня смерті Шевченка в Греції вперше вийшло кілька його творів, причому в різних перекладацьких версіях. Часопис «Пірсос» умістив на своїх сторінках «Заповіт» і «Мені однаково, чи буду» в перекладі відомої грецької письменниці й перекладачки Е. Алексіу та зі вступною статтею Н. Клименко «Співець українського народу». Розвідку Е. Алексіу про Шевченка разом із «Заповітом» опубліковано й у газеті грецьких емігрантів «Неа зої», що виходила в Румунії.

Видатний грецький поет Я.Ріцос надрукував власні переклади «Заповіту» й «Мені однаково, чи буду…» в газеті «Ав’ї»

Яскравим свідченням всесвітньої слави українського поета є Всесоюзне Шевченківське літературно-мистецьке свято «В сім'ї вольній, новій», яке щорічно проводиться з 1981 р. У ньому беруть участь представники багатьох країн світу. Всі вони відзначають повагу своїх народів до генія України.

Цікаво, що мовами народів Індії здійснено 22 переклади «Заповіту». З 20-х років XX ст. здійснюються переклади творів Шевченка у Китаї, нинішній «Кобзар» китайською мовою містить понад 80 творів. Першим перекладачем був відомий письменник і громадський діяч Мао Дунь. Як про свого сучасника говорив про Шевченка кубинець Мануель Діас Мартінес, який заявив, що український поет «сьогодні живе і бореться за незалежність разом з народами Центральної Америки. Я бачив там його, я чув там його пісню». В'єтнамський поет By Куан Фуонг відзначив, що «поезія Шевченка близька і зрозуміла всім волелюбним народам світу, вона нині наснажена високою моральною силою, його твори кличуть поневолені народи до боротьби за свою свободу».

Взагалі, досліджуючи світове значення творчості Шевченка, просто вражає те, наскільки він популярний за кордоном у багатьох країнах світу. Його вірші надихають, дивують, зачаровують і не важливо який у тебе колір шкіри, національність, наскільки далеко живеш від України і скільки знаєш про її історію.

Про світове значення творчості Шевченка добре сказав народний поет Узбекистану, академік Гафур Ґулям: «Вірний і геніальний син українського народу – безсмертний, він належить усім народам, незалежно від того, якою мовою вони говорять і в якій частині земної кулі вони живуть, бо він оспівував і боровся за такі високі, благородні, справді людські ідеали, які безсмертні і які виражають кращі думи, мрії й прагнення всіх народів».

Немає коментарів

Анонси
Календар подій
Актуально
Спеціальні новини

 

Для сімей учасників АТО та Героїв Небесної Сотні влаштують благодійне дійство «Україна – це ми!»

24 серпня, з нагоди Дня незалежності України, в Музеї народної архітектури та побуту відбудеться масштабна акція, що організовують спільно Благодійне товариство «Мій тато захищає Україну» та Музей народної архітектури за...


Актуально
Спеціальні новини




Ми у Facebook
Ми у Facebook