Період публікації:

від

до

Категорія:

Україна і Кобзар вічні (частина 2)

 

min
max

Українська література і Шевченко

Постать Шевченка приваблювала багатьох митців. Ще за життя поета свої вірші йому присвятили В. Забіла, Г. Андрузький, В. Александров. На арешт Шевченка та інших кириломефодіївців щирим словом відгукнулася О. Псьол («Три сльози дівочі»). М. Максимович написав вірш на повернення поета із заслання. Свої почуття, викликані смертю Тараса Григоровича, висловили у віршах О. Афанасьєв-Чужбинський, О. Кониський та ін. М. Некрасов у вірші «На смерть Шевченка» говорить про українського поета:

Все йому знане:

тюрма петербурзькая,

допит, заслання,

жандармів люб'язності,

Сині, безкраї степи оренбурзькії,

Грати залізні...

Кілька віршів присвятив Шевченкові Ю. Федькович. Соловій Буковини вважав себе продовжувачем справи Кобзаря, заявляв, що йтиме шляхом, ним указаним («Нива»). Леся Українка присвятила Шевченкові свої ранні вірші «Жалібний марш» та «На роковини Шевченка». Високо цінував спадщину Шевченка І. Франко. Його перу належить чимало глибоких статей про поета. Великий Каменяр написав і поезії, присвячені Шевченкові: «XXIII роковини смерті Шевченка» та «На могилі Тараса».

С. Васильченко, якого приваблювало героїчне життя поета, написав повість «В бур'янах», що є першою частиною незакінченого твору «Широкий шлях». О. Іваненко відобразила основні періоди життя Шевченка у творі «Тарасові шляхи», в якому особливо яскраво подані дитячі роки. Образ Тараса Григоровича займає помітне місце у її романі Про життя в Петербурзі і на Україні до 1847 р. розповідає у романі «Поетова молодість» Л. Смілянський, час заслання – тема роману 3. Тулуб «В степу безкраїм за Уралом». Останні роки життя Шевченка відтворено у повісті О. Ільченка «Петербурзька осінь». Взаємини поета з Варварою Рєпніною стали темою повісті В. Дарди «Його кохана». Цикл біографічних повістей написав правнук рідної сестри поета Катерини Д. Красицький. Є твори про Шевченка в О. Десняка, Ю. Збанацького, П. Панча, С. Скляренка, Ю. Яновського та ін.

Особливо багато творів, присвячених Шевченкові, належить поетам. Уже в 1938 р. П. Тичина пише вірш «На могилі Шевченка». Слова Павла Тичини звучать як гасло письменників всіх поколінь:

…встає учитель мій найстарший,

І я вже чую дум його дихання,

Вони ввійшли в биття мойого серця

І розцвіли і я не сирота.

Вони мене до сонця підіймали

У материнськім співі колисковім,

Приводили правдивими шляхами

До канівської рідної гори.

Пізніше «Листи до поета», «Нам треба голосу Тараса», «Ленін іде на шевченківський вечір», драматичну поему «Шевченко й Чернишевський». У роки Великої Вітчизняної війни з-під пера В. Сосюри виходять вірші «Шевченко в Донбасі», «Шевченко з нами», після війни – «Кобзареві», «Дочка лісника».

Цілу низку поетичних творів про Шевченка написав М. Рильський («Шевченко», «Вінок безсмертя», «Зустріч у Нижньому», «Пророк зорі»). Зворушливі поезії вийшли з-під пера А. Малишка («Тарас у кириломефодіївців», цикл «Зоре моя вечірняя», збірка: «Віщий голос»), драматична пісня «Тарас Шевченко». О. Ющенку належить ціла збірка поезій «Шевченко йде по світу». Твори, присвячені Шевченкові, займають почесне місце у поезії Б. Степанюка, І. Неходи, А. Турчинської, П. Дорошка, М. Тарновського, Д. Білоуса, Л. Забашти.

Про Шевченка-козачка розповідає Д. Бедзик у п'єсі «Невільник»; петербурзький період – тема п'єси В. Суходольського «Тарасова юність»; Ю. Яновський у п'єсі «Молода воля» відтворив життя Шевченка на Україні, його взаємини з кріпаками, з кирило-мефодіївцями; останні роки життя поета відображені в драматичній поемі І. Кочерги «Пророк», у якій виведено і образ М. Чернишевського.

Воронько Платон Микитович, автор багатьох збірок поезій воєнно-патріотичного, ліричного, філософського характеру, поетові присвятив вірші «З будинку Шевченка», «Заповіт» (обидва – 1955), «Кобзар», «Я повертаюся у Київ», «У тиші білої ночі», «Червоніла китайка» (всі – 1961) та інші. Перебуваючи в партизанському з’єднанні С. Ковпака в роки війни з нім.-фашист. загарбниками, Воронько виступав перед партизанами з читанням поетичних творів Шевченка. Переклав українською мовою вірш таджицького поета М. Міршакара «Кобзарю України» (1962). Допомагав Д. Методієву в роботі над перекладами творів Шевченка болгарською мовою.

Український поет, державний і громадський діяч, академік АН Української РСР (1951), заслужений діяч науки УРСР (1966), заслужений діяч мистецтв Грузинської РСР (1964), народний поет Узбецької РСР (1974), Герой Соціалістичної Праці (1974) Бажан Микола Платонович – автор багатьох поетичних збірок та поем, що ввійшли до класики української літератури, високо досконалих художніх перекладів і низки книг мемуарної, історико-культурної та публіцистичної тематики. Уявний епізод із життя Шевченка став основою вірша «Зустріч біля брами» з циклу «Біля Спаської вежі» (1952). В літературній спадщині Бажана – сценарій художнього фільму за поемою Шевченка «Катерина» (1937–1963, не поставлений в кіно), статті про поета: «Поет – народу» (1938), «Шевченко – з нами!» (1942), «Всенародна слава Кобзареві» (1961).

Шевченківська тема в творчості Антонича постає як вираження тяглості національної традиції, що виявляє себе не через повторення, а через збагачення і оновлення. Поет відчуває голос свого великого попередника в біологізованій і водночас одухотвореній природі, зливається з нею і «розчиняється» у ній:

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,

на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.

Моя країно зоряна, біблійна й пишна,

квітчаста батьківщино вишні й соловейка. («Вишні»)

У строфі виділяється кілька семантичних знаків, які втілюють образ міфологізованої Шевченкової України (зорі, вишні, соловей), доповненої ідеєю біблійно-християнської етики. Образ хруща – авторського «я» – веде в інший смисловий простір: він виступає ланкою зв’язку між ліричним суб’єктом і умовною реальністю шевченківських візій. В інтерв’ю журналові «Назустріч» Антонич пояснював, що образ хруща «висловлює зв’язок поета з традицією нашої національної поезії, а зокрема з шевченківською традицією. У цій традиції поет почуває себе одним дрібним тоном (малим хрущем), але зате врослим у неї глибоко й органічно, начеб сягав корінням ще шевченківських часів». Шевченко виступає у поезії Антонича і як виразник народних страждань («клятьби бездольної») та сподівань, як пророк – «вогонь, людина, буря, що дивиться в столітню далеч» («Країна благовіщення»). У вірші «Шевченко» передано відчуття власного громадянського обов’язку як Шевченкового спадкоємця, усвідомлення потреби йти тією дорогою, яку він освітив «вогнем своїх палючих слів, що пропекли до дна нам душі». Ставлення Антонича до Шевченка виражає той шлях успадкування його традиції, який протистояв, з одного боку, проявам епігонства, а з другого – нігілістичним та деструктивним тенденціям у літературному процесі.

Місце Т. Шевченка в українському суспільстві і в українській культурі особливе. За більшовицьких часів він був офіціозним символом радянської України. Нині він є офіціозним символом нової, незалежної України. Тоді він подавався в граніті як постать гнівного, похмурого старого нащадка гайдамаків, який кличе до сокири. Сьогодні виробляється новий канонічний образ страдника, пророка, святого. Тому пізнання постаті Шевченка, його творчої спадщини, місця в українській і світовій культурі – процес постійний і необхідний.

Всенародна шана. Пам’ятники Тарасу Шевченку в Україні та за кордоном

Великому поетові і художнику Тарасові Шевченку на сьогоднішній день встановлено 1384 пам’ятники Тарасу Шевченку у світі: 1256 в Україні та 128 за кордоном – у 35-ти державах.

В Україні найбільше пам’ятників встановлено на Івано-Франківщині – 201, за нею йдуть Львівська (193), Тернопільська (165) та Черкаська (102) області.

За кордоном найбільше пам’ятників встановлено у Росії – 30 (10 пам'ятників та 20 меморіальних дошок), Казахстані – 16, США – 9 та Канаді – 9, а також у Білорусії (6), Польщі (5), Молдові (4), Бразилії (3), Аргентині (3), Франції (3) та ін.

Загалом це найбільша кількість монументів, встановлених одній особі, якщо не враховувати вождів тоталітарного режиму і невідомих солдатів. У Львові з нагоди 149-ї річниці перепоховання поета у Каневі, що відзначатимуть 22 травня, благодійний фонд «Україна-Русь» випустив мапу-схему «Пам’ятники Тарасові Шевченку в Україні та світі». На мапі-схемі показані місця, де встановлені пам’ятники Тарасові Шевченку, перелічені музеї, подана коротка біографія і фотографії майже півсотні монументів, від села Шевченкового і до Аргентини, Канади, США, Грузії, словом скрізь, де була українська громада.

Найвищий у світі пам’ятник Шевченкові, висотою 7 метрів, стоїть у Ковелі, що на Волині. А ось найвище місце на Землі, де встановлений монумент поетові, на піку Шевченка у Кабардино - Балкарії – 4200 метрів над рівнем моря.

Перше скульптурне зображення поета і художника було виготовлене у Санкт-Петербурзі, за рік після смерті, а перший пам’ятник на українській землі встановили у Харкові у 1897 році.

Майже на усіх континентах світу, окрім Африки, є пам’ятники Шевченкові, у 47 країнах світу – 100 монументів. Однак наступного року мають звести монумент у Південно-Африканській Республіці (ПАР). Відсутні пам’ятники Кобзареві у Німеччині, Великобританії, Естонії, Латвії, Киргизії.

Найбільше пам’ятників Шевченкові - в Галичині (півтисячі), де Шевченко ніколи не був. Селяни відкривали перший пам’ятник Кобзареві на Львівщині у 1911 році в селі Лисиничі, де він зберігся донині. У Росії – 9 пам’ятників Шевченкові, у Казахстані – 4. Були певні періоди в історії, коли масово встановлювали монументи поетові, наголосив автор мапи, голова благодійного фонду «Україна-Русь» Ростислав Новоженець.

«Були чотири хвилі, коли масово будувались пам’ятники Шевченкові, – каже він. – Перша хвиля припала на 100-річчя від дня народження поета у 1914 році, друга – після возз’єднання Західної України (після 1939 року), третя – період «відлиги» (1954 рік), а найбільша припала на початок 90-х років, у час відновлення незалежності України. Є чотири визначних дати у житті Шевченка, на чому акцентуємо увагу, це має знати кожен українець: 9 березня 1814 року – день народження Кобзаря, 10 березня 1861 року – день смерті, 22 квітня 1838 року – був викуплений з кріпацтва, 22 травня 1861-го – перепохований у Каневі. Ми мапою хочемо привернути увагу до того, що українськість і український дух підкреслюється у вигляді пам’ятника Шевченкові. Бо усі заходи українці проводять біля монументів Кобзаря. Однак насправді ніхто не знає достеменно, скільки пам’ятників Кобзареві встановлено на Землі. Адже в Україні не створений єдиний реєстр монументів поетові. Тому 1384 пам’ятників – це дуже приблизна цифра. До того ж, чимало монументів були зруйновані. Так, у Румунії, невдовзі після повалення соціалістичної системи, монумент Кобзаря знищили, як і в Санкт-Петербурзі, а в Торонто його викрали. Шевченкознавець Роман Наконечний працює над альбомом пам’ятників Тарасові Шевченку, але найкращим вважає той, який ще збудують у майбутньому. Понад 300 сходинок ведуть на Тарасову гору у Каневі. Ними пройшли понад 11 мільйонів людей зі 150 країн світу. Такі приблизні підрахунки.

Перший пам’ятник Т. Шевченку було відкрито у 1881 році до 20-річчя від дня смерті митця у м. Форт Шевченко (Казахстан) під керівництвом І.О. Ускова, який був комендантом Новопетровського укріплення, коли Шевченко перебував там на засланні.

В Україні перший пам’ятник Шевченку (його погруддя) було встановлено у Харкові у садибі Алчевських у 1897 році.

Починаючи з 1911 року традиційне скульптурне зображення Т. Шевченка – в кожусі та шапці, у похилому віці. З 1990-х років Т. Шевченка почали зображувати у молодому віці.

Одним із кращих зразків монументальної Шевченкіани у світі та найкращим пам’ятником Т. Шевченку в Україні вважається пам’ятник, встановлений у Харкові в 1935 році. Автори пам’ятника – скульптор Матвій Манізер і архітектор Йосип Лангбард. Він є одним із символів міста і водночас – яксравим зразком скульптури соцреалізму.

У плані монумент являє собою своєрідну архітектурну спіраль з 11-метровим тригранним пілоном з фігурою Тараса Шевченка всередині і виступами по колу, що оточують пілон, на яких розмістились 16 динамічних статуй – високохудожніх зразків радянської пропаганди, які за задумом автора проекту мали символізувати людей праці та їхню боротьбу за свої права проти пригноблювачів – від непокірних, бунтарських образів з творів Т.Г. Шевченка до учасників першої російської революції 1905–1907 років та Жовтневої революції 1917 року, а велично-мажорна група, що складається з робітника-шахтаря, колгоспника, червоноармійця та жінки-робфаківки, є уособленням тодішньої сучасності, тобто «вільної праці та молодості нової України».

Цікавим також є пам’ятник у Чернігові (1992), автор – Андрій Чепелик – Народний художник України (1992), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2000). Шевченко тут – молодий та статний франт, яким він і був, навчаючись у Петербурзькій Академії мистецтв.

Серед закордонних пам’ятників найбільш цікавими і незвичайними є аргентинський (Буенос-Айрес, 1971) та італійський (Рим, 1973).

На першому – молодий Шевченко, в його постаті – напруження та пристрасне звернення до людей, поряд – скульптурна група «Гайдамаки», що є своєрідною ілюстрацією до образу поета. Це мистецьке рішення особливо вдале для пам’ятника, що знаходиться в іншому етнічному середовищі: супутні персонажі містять додаткову інформацію для глядачів, які мають обмежені знання про Україну, Шевченка, його твори. Автор – Леонід Моложанин.

Автор другого пам’ятника Уго Мацеї одягнув Тараса Григоровича в римську тогу, зобразив його трибуном-оратором, який, піднісши руку, звертається до присутніх із полум’яним словом. Таке «переодягнення» – образна констатація того, що Шевченко та його твори належать не лише Україні, а й усьому людству.

Пам'ятник Т.Г. Шевченку в столиці Узбекистану місті Ташкенті споруджено на початку 2000-х рр. на вулиці його імені на тлі панно, розміщеного на стіні одного з корпусів школи № 110, яка теж носить ім'я Т.Г. Шевченка. Автор пам'ятника – скульптор Л. Рябцев.

В узбецькому місті Зарафшан Навоїйської області пам'ятник Тарасу Шевченку встановлено у сквері в центрі міста. Постать Великого Кобзаря вилита з бронзи. Урочисте відкриття пам'ятника в жовтні 2007 року стало завершальною подією серед заходів, присвячених 15-тій річниці встановлення дипломатичних відносин між Україною та Узбекистаном.

Перший пам'ятник Тарасові Шевченку в Ашгабаті було встановлено у 1926 році. Під час руйнівного землетрусу 1948 року пам'ятник був знищений. 24 березня 1972 року під час Декади культури і мистецтв України в Туркменістані відбулося відкриття нового пам'ятника Тарасові Шевченку (автор – скульптор Михайло Лисенко). У вересні 2009 року за сприяння Посольства України в Республіці Туркменістан та Хякімлику (мерії) Ашгабата пам'ятник було реконструйовано і перенесено на нове, зручніше місце, – на один квартал східніше на майдані біля будинку Держкомітету з туризму і спорту Туркменістану.

У Грузії пам'ятник було відкрито 2 березня 2007 року. У відкритті брали участь Президент України Віктор Ющенко (який перебував з офіційним візитом у Грузії) та Президент Грузії Михаїл Саакашвілі. Глави держав заклали у фундамент пам'ятника капсулу з землею з села Моринці Черкаської області, де народився Тарас Шевченко.

Цей пам'ятник Сакребулу міста Тбілісі подарувала Київрада. Його за дорученням Кабінету Міністрів України було виготовлено Київським творчо-виробничим комбінатом «Художник» Національної спілки художників України за кошти міського бюджету.

Музеї Тараса Шевченка

В Україні та за кордоном існує багато музеїв Тараса Шевченка. В Україні діє досить розгалужена мережа музейних закладів, тематично пов’язаних з ім’ям Тараса Шевченка. Нині функціонує три суто шевченківські музейні інституції, що мають статус національних:

Національний музей Тараса Шевченка у Києві (1940 р., 1949 р.) із філіями: Меморіальний будинок-музей Т.Г. Шевченка (на Пріорці) та Літературно-меморіальний будинок-музей Т.Г. Шевченка (1928 р.), що у пров. Тараса Шевченка.
Шевченківський національний заповідник у Каневі (1918 р., 1925 р.), у складі якого діють п’ять музеїв і лише два – Музей Т.Г. Шевченка та Музей «Тарасова світлиця» безпосередньо зорієнтовані на шевченківську тематику.
Національний історико-культурний заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка» на Звенигородщині (1939 р.) Черкаської області, з його філіями-відділами у Шевченковому, Моринцях та Будищах (у стадії становлення).

Усі вони знаходяться по суті в одному – центральному – регіоні (у межах радіуса в 100 км) і нині підпорядковані Мінкультури України, що можна було б вважати позитивним чинником.

Найбільшим меморіальним комплексом, присвяченим Кобзареві, є Шевченківський національний заповідник на місці поховання поета на Тарасовій горі у Каневі. Національний музей Тараса Шевченка знаходиться у Києві, його філіалом є Літературно-меморіальний будинок-музей.

Тут можна побачити раритетне видання «Кобзаря» 1840 року та переклади книги на понад 140 мов світу. Заклад вирізняється тим, що має не лише колекцію шевченківських видань, а й безліч документів і матеріалів, пов’язаних із цими геніальним виданнями, що втілює долю цілої нації.

Шевченківський національний заповідник (місто Канів, Черкаської обл.) – створений відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР № 287 від 21.11.1989 р. на базі існуючого Канівського державного музею-заповідника Т.Г. Шевченка з метою дбайливого збереження шевченківських меморіальних місць і навколишнього природного середовища в м. Каневі. До складу Заповідника входять пам’ятки (об’єкти) культурної спадщини українського народу, що становлять значну історичну і культурну цінність та органічно пов’язані з Шевченковою могилою в один меморіальний комплекс.

Заповідник об’єднує території історико-культурного та природно-заповідного фонду загальною площею 45 га. На його території знаходяться пам’ятки археології, архітектури, історії, мистецтва та природи: Могила Т.Г. Шевченка (1939 р., скульптор М. Манізер, архітектор Є. Левінсон); Державний музей Т.Г. Шевченка (1933–1937, 1939; арх. В. Кричевський, П. Костирко); Могила І. Ядловського, довголітнього хранителя Шевченкового меморіалу (1884–1933 рр..); Багатошарове поселення Пилипенкова гора. Біля музею розташовані чавунний пам’ятник-хрест, що стояв на Шевченковій могилі (1884-1923; академік архітектури В. Сичугов), та чавунний пам’ятник-погруддя, встановлений 1923 (скульптор К. Терещенко). Неподалік від могили Шевченка знаходиться пам’ятний знак на місці самоспалення українського патріота з м. Калуша О. Гірника (1912-1978).З 2004 року засновано премію імені Олекси Гірника. 18 січня 2007 року указом Президента України (N 28/2007) О. Гірнику присвоєно звання Героя України (посмертно). 21 січня 2009 року відкрито пам`ятний знак на місці самоспалення О. Гірника (скульптор Адріан Балог, м. Київ). До складу Заповідника входить перший народний музей Шевченка – «Тарасова світлиця» (1884; демонтований 1936 у зв’язку з будівництвом сучасного музею; відтворений 1989–1991, відповідно до постанови Ради Міністрів України від 13.11.1987 № 372 «Про додаткові заходи по благоустрою місць, пов’язаних з життям і діяльністю Т. Шевченка») та паркові комплекси: парк, закладений поряд з могилою Кобзаря в 60-х рр. ХХ ст. з нагоди 100-річчя з дня смерті та 150-річчя від дня народження поета. На території нижнього парку споруджено пам’ятний знак українському гетьману І. Підкові (2007; скульптор П. Кулик, архітектори В. Блисюк, К. Малярчук, І. Ренькас), страченому у Львові, а пізніше перевезеному та похованому у Канівському монастирі.

Історія Тарасової гори починається після поховання на ній Шевченка з 22 травня 1861. Вибір місця поховання пов’язаний з бажанням поета оселитися в Україні, на дніпрових горах.

Із інших найпомітніших музеїв шевченківського профілю слід відзначити Музей «Кобзаря» (1989 р.), що діє у складі Черкаського краєзнавчого музею, Музей «Заповіту» Т.Г. Шевченка (2006 р.) – відділ Національного історико-культурного й етнографічного заповідника «Переяслав-Хмельницький» та ще молодий за віком, але досить перспективний народний музей – Кімната-музей Тараса Шевченка (2004 р.) при Львівському палаці мистецтв. Особливої уваги заслуговують і музейні кімнати при навчальних закладах різних рівнів, зокрема такі як Музей-кабінет Т.Г. Шевченка Національного університету ім. Тараса Шевченка у Києві й ін. Адже характерною для них особливістю є місцеві традиції пошанування Тараса Шевченка, неформальні підходи та прояви молодіжної творчості при висвітленні його генія та життєвого подвигу. Надзвичайно цікавим є і Музей «Одещина – Шевченкові» (2006 р.), що діє на базі приватної колекції Тараса Максим’юка. Особливу креативність виявляє в розкритті шевченківської тематики до ювілею і Музей у Бережанах та ін.

Певна частина Шевченкових творів та інших артефактів зберігається в інших музеях України, зокрема у Харкові, Львові, Одесі, Чернігові, у Росії (Москва, С.-Петербург), у Польщі (Варшава), Казахстані, США, у приватних колекціях – в Україні і за кордоном. На жаль, повною картиною у нас не володіє ніхто – і це ще одна тема: відсутність у країні єдиного координаційного шевченківського центру.

Така структура відображає не лише географію розташування цих установ прикладного шевченкознавства, а й той драматизм, що супроводжував становлення шевченківських музеїв від їхнього початкового статусу приватних – як-от Шевченківська збірка Музею української старовини В.В. Тарновського (50–90-ті роки ХІХ ст.) чи народних – яскравим прикладом якого стала упорядкована Старою Київською громадою «Тарасова світлиця» 1884 року на Чернечій горі у Каневі. Що стосується регіональних втрат, то внаслідок специфічного адміністративного та суто політичного підходу до формування мережі музеїв за радянської доби значних збитків зазнали такі культурні центри, як Чернігів: майже всю шевченківську колекцію В.В. Тарновського (понад 750 раритетів) у 20-х роках ХХ ст. передано до тодішнього столичного Харкова, де 1926 р. організували Інститут Т. Шевченка та Галерею картин Т.Г. Шевченка (1933 р.). А звідти, вже після війни (1945 р.), вилучили шевченківські колекції на користь Києва – столиці Радянської України. Тоді ці дії тоталітарного характеру пояснювали як прагнення зібрати усе найцінніше в одному місці – для зручностей вивчення та збереження.

Тарас Шевченко залишається найвищим авторитетом і в суспільстві, і за межами України. У світі діють його музеї в Росії: у С.-Петербурзі (Меморіальна майстерня в Академії мистецтв), в Орську, в Оренбурзі (Меморіальний музей-гауптвахта); у Казахстані – у Форті Шевченка, у Канаді (Торонто), заснований у 1952 році. Великий потенціал мають і НТШ в США, Канаді та в Європі, українознавчі центри при зарубіжних університетах, мистецькі колективи, як-от Капела бандуристів ім. Т. Шевченка у Детройті та ін.

Марія Куделя,

учениця Самбірської ЗОШ № 10

Немає коментарів

Анонси
Календар подій

Вручення обласних премій студентам закладів вищої освіти Львівщини
18 листопада 2019

Вручення обласних премій студентам закладів вищої освіти Львівщини

Опубліковано: П`ятниця, 15 листопада 2019


Всі анонси


Актуально
Спеціальні новини

 

Для сімей учасників АТО та Героїв Небесної Сотні влаштують благодійне дійство «Україна – це ми!»

24 серпня, з нагоди Дня незалежності України, в Музеї народної архітектури та побуту відбудеться масштабна акція, що організовують спільно Благодійне товариство «Мій тато захищає Україну» та Музей народної архітектури за...


Актуально
Спеціальні новини


Ми у Facebook
Ми у Facebook