17-річні вихованці Академії футболу «УФК-Карпати» у своєму останньому сезоні Дитячо-юнацької футбольної ліги України стали срібними призерами. «Академіки» лише у фіналі поступилися своїм одноліткам з київського «Динамо». Своїми враженнями від турніру, матчі якого відбулися на зелених полях Ужгорода, з Інформаційним центром ФК «Карпати» поділився старший тренер «зелено-білих» Володимир Вільчинський.
«Для нас цьогорічний фінал ДЮФЛ України був уже четвертим. До речі, лише три команди – ми, «Динамо» і «Шахтар» – грали в усіх фіналах. Але цього разу шлях до фінальної частини першості вийшов для нас складним, як ніколи. Причиною цього стали постійні виклики до збірної України наших гравців. Як наслідок, ми постійно змушені були переносити матчі і вийшла парадоксальна ситуація: то ми місяць–півтора не граємо взагалі, то проводимо 11 матчів за місяць. Ну а в збірників взагалі вийшло загалом стільки поєдинків у різних турнірах, що вони майже не тренувалися. Навіть взимку ми у повному складі майже не готувалися до другої половини сезону. 
Саме тому у своїй зоні на попередньому етапі першості ми посіли тільки третє місце і змушені були грати матчі плей-оф з луцькою «Волинню». Перша гра була вдома і вийшла вона для нас неймовірно важкою. Ми ледь виграли 2:1, а могли й зіграти унічию, а то й програти. А от у Луцьку ми повністю переграли суперника. Як на мене, рахунок 2:0 не зовсім відображав нашу перевагу у тій грі. Але головне ми довели тренерам «Волині», хто є хто, бо після першого матчу вони таке наговорили журналістам про їхню перевагу над нами, що я був шокований. 
Тепер про фінальний турнір в Ужгороді. Прикро, звичайно, що програли фінал, але й суперник був сильніший. Та й загалом грати з «Динамо» завжди дуже важко. Кияни на фінальну гру з нами виходили в ранзі дворазових чемпіонів України і дуже хотіли здобути його утретє. Звісно, ми також виходили на поле з бажанням виграти золоті медалі. Але не забувайте, що «Динамо» делегує до юнацької збірної України понад десять футболістів, тобто у складі киян зібрана більша частина найталановитіших гравців цього віку з усієї України. 
Ми знали, що на нас чекає дуже важка гра, але при цьому наша команда також грала у футбол. Ми не думали тільки про те, як відбитися – ні, ми хотіли довести, що також вміємо грати в конструктивний і комбінаційний футбол. Думаю, усі бачили, що ми створили досить багато небезпечних моментів. В цьому компоненті ми супернику практично не поступалися. Переконаний, ніхто з суперників «Динамо» не тримав воротаря та захист киян в такій напрузі, як ми і ніхто не мав стільки гольових шансів. 
Однак щось завадило нашим хлопцям доводити свої атаки до взяття воріт суперника. Що саме? Важко сказати. Можливо, у нас не було в фіналі того везіння, яке нас супроводжувало у півфінальній грі з Олімпійським коледжем імені Івана Піддубного, ще однією командою з системи київського «Динамо». Фарту нам в фіналі однозначно не вистачало – навіть пенальті не змогли забити. Якби забили – було б 1:2, а це зовсім інший рахунок, ніж 0:2. Тоді б і психологічний стан хлопців був би також зовсім іншим. Ми до речі й першими створили гольовий момент у матчі – могли забити вже на першій хвилині. І якби забили, то усе могло скластися зовсім по-іншому. Тому я вважаю, що рахунок фінального матчу далеко не відповідає тому перебігові подій на полі, який спостерігали глядачі упродовж усього матчу. Але при цьому я визнаю, що «Динамо» стало чемпіоном абсолютно заслужено. 
Коли аналізувати фінальну гру загалом, то виходить, що «Динамо» виграло «золото» головним чином завдяки кращій реалізації. Справді, реалізація їхня у вирішальних матчах вражає. Але не можна не сказати, що у «Динамо» й дуже потужна командна гра і хороший підбір гравців. Вони, між іншим, і два попередні фінали, у 2015 та 2016 роках, виграли з великим рахунком – 6:0 і 5:0 відповідно. 
Переконаний, для нашої команди вихід у фінал за підсумками турніру – результат позитивний. Адже бути другими в Україні після такої команди, як київське «Динамо» – це хороший виступ. Нам приємно вигравати медалі, посідати високі місця, але найголовніше наше завдання – готувати хороших футболістів для «Карпат» та збірної України. На сьогодні чотири наших гравці є футболістами юнацької збірної України, зокрема, вони їздили на цьогорічний Чемпіонат Європи. Але я вважаю, що результат нашої роботи ми побачимо десь через три–чотири роки. Якщо наші нинішні випускники за цей час стануть гравцями української Прем’єр-ліги, тоді можна буде сказати, що ми йдемо правильним шляхом. Коли ж ні – то...
Але про погане я навіть думати не хочу. Вірю, що хлопці гратимуть в елітному дивізіоні українського футболу. Звісно, не всі, але три–чотири чоловіки, які вже зараз виявляють дуже професійне ставлення до футболу, мають пробитися в Прем’єр-лігу. 
Можна сказати, що п’ятирічний проект «Команда «УФК-Карпати»-2000» з фінальним свистком у матчі з «Динамо» припинив своє існування. Але я вважаю, що це був достатньо вдалий проект. Як я вже казав, ми усі чотири сезони виходили у фінальну частину першості ДЮФЛ. У 2014 році, як і тепер, ми стали срібними призерами. Грали ми в минулому сезоні і в фіналі Зимового Кубка ДЮФЛ, де знову ж таки програли «Динамо», але були дуже близькими до виграшу. Ну а головний показник нашої роботи на даному етапі – виклики наших гравців до збірної України. Упродовж минулого сезону шестеро наших підопічних їздили до збірної, допомогли їй пробитися до фінальної частини юнацького чемпіонату Європи.
На останок хочу побажати усім своїм вихованцям, тепер уже колишнім підопічним, знайти своє місце у юніорських командах, а згодом у молодіжних і найголовніше, у дорослому футболі. Зараз такі реалії українського футболу, що у молоді є шанс доволі швидко засвітитися на серйозному рівні. Не буду надто скромним і скажу, що серед них є кілька гравців, які вже через рік, а можливо й через півроку попадуть в першу команду «Карпат». Маю велику надію, що так воно й буде. Зізнаюся, я дуже хочу, щоб у майбутньому в мене був привід пишатися цими хлопцями», – підсумував Володимир Нестерович.

За матеріалами www.fckarpaty.lviv.ua