20.09 – 122 роки від дня народження Дмитра Костянтиновича Зерова (1895–1971).

Український ботанік 

Дмитро Костянтинович Зеров – видатний вчений у галузі ботаніки, ботанічної географії, бріології, флористики, доктор біологічних наук (1937), професор (1936), академік АН УРСР (1948), заслужений діяч науки УРСР (1965), лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1969, 1983).

Народився 20 вересня 1895 р. в м. Зінькові Полтавської області. Закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Київського університету (1922). Працював науковим співробітником Комісії по вивченню спорових рослин (1921) та Ботанічного кабінету і Гербарію (1921–1931) при Комітеті по вивченню спорових рослин АН УРСР.
Упродовж 1931–1969 рр. працював в Інституті ботаніки АН УРСР: старшим науковим співробітником (1931–1946, 1963–1969), завідувачем відділів бріології (1931–1941, 1944–1946), спорових рослин (1941–1944), історії флори і палеоботаніки (1963–1969), заступником директора з наукової частини (1946), директором (1946–1963).

Також одночасно викладав у київських інститутах: медичному, ветеринарно-зоотехнічному і гідромеліоративному (1921–1931), в Київському державному університеті: (1920–1923, 1933–1941, 1945–1957).

Д. К. Зеров був членом бюро Відділення загальної біології АН УРСР, головою Українського ботанічного товариства (1952–1973), почесним членом Всесоюзного ботанічного товариства (1963), Болгарського ботанічного товариства (1969). Був членом редакційно-видавничої ради АН УРСР, редакційної колегії «Доповідей АН УРСР», відповідальним редактором «Українського ботанічного журналу» і щорічника «Досягнення ботанічної науки на Україні» (1946–1971).
Д. К. Зеров є автором понад 80 наукових праць, присвячених вивченню боліт, торфовищ і мохів, проблем походження та філогенії рослинного світу, систематики та походження нижчих рослин. Є засновником української палінологічної школи з вивчення відкладів верхнього кайнозою.

Вчений розкрив винятково важливу роль боліт у збереженні рівноваги в природі, відтворенні екологічно чистого середовища, рослинного й тваринного світу. Вперше описав болотні комплекси України, місце їх розташування, характер рослинності, процеси, що в них відбуваються. Розробив фізіономічну класифікацію рослинності та видів торфу, виділив болотні рослинні комплекси. Сформував основні напрями вивчення торфово-болотного фонду та його використання в народному господарстві країни. Запропонував схему поділу голоцену на ранній, середній і пізній і дав характеристику клімату й рослинності кожного з цих періодів.

Помер Д. К. Зеров 20 грудня 1971 р., похований на Байковому цвинтарі в Києві.

За участь у п’ятитомному виданні в семи книгах «Визначник грибів України» (1967–1979) Д. К. Зерову посмертно присуджена Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1983).

На вшанування пам’яті про вченого в Києві на фасаді будівлі Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України (вул. Терещенківська, 2) встановлена гранітна меморіальна дошка (1996).