11.11 – 504 роки від дня народження Станіслава Оріховського (1513–1566).

Мислитель-гуманіст, публіцист, поет, оратор.

Народився в с. Оріховці Перемишлянського повіту Руського воєводства у Польщі. Початкову освіту здобув у Перемишлі. Навчався у Краківському (від 1526), Віденському (з 1527), Вітенберзькому (1529), Падуанському (1532), Болонському (1540) ун-тах; удосконалював свої знання у Венеції, Римі, Ляйпцигу. Серед вчителів Станіслава Оріховського. — такі визначні постаті, як Ф. Меланхтон і М. Лютер, серед друзів — А. Дюрер, У. фон Гутен, Л. Кранах-старший, П. Рамузій та ін. Після повернення на батьківщину (1543) займався суспільно-політ. діяльністю.

Станіслав Оріховький — визначна постать доби Відродження. В Західній Європі його називали «укр. Демостеном» та «сучасним Ціцероном». Серед філософських питань, які посідають чільне місце в його творчості, найбільшу увагу заслуговують політико-правові та історіософські. Оріховський обстоює суспільно-договірне походження держави, принципи шляхетського парламентаризму, ідеї природного права, незалежність світської влади від церкви, певною мірою захищає інтереси третього стану, а іноді навіть низів суспільства. Природне право ставить вище від людських законів, які в разі потреби можна змінювати. Обґрунтовує характерні для гуманістичної етики принципи спільного блага (блага народу), патріотизму, служіння державі, підпорядкування приватних інтересів спільному добру. Оріховський — один із перших європейських ідеологів освіченої монархії. Значне місце приділяв проблемі війни і миру.

Обстоюючи гуманістичні погляди на історію, на місце і роль людини в історичному процесі, Оріховський розглядає історію не як реалізацію наперед визначеного божественного припису, а як розгортання людської драми. На його переконання, «історик нічого не повинен вигадувати, а писати лише правду: не керуватися ні дружбою, ні ненавистю». В історичному знанні Станіслав Оріховський. знаходить засіб пробудження самосвідомості народу, історичної пам’яті, виховання патріотичних почуттів. Себе вважав представником і українського народу, і польської держави.

Твори Оріховського написані переважно латиною. Найважливіші з них — «Про турецьку загрозу» (дві промови, видані в Кракові, 1543, 1544), «Про целібат» (Краків, 1547). «Напучення польському королеві Сигізмунду Августу» (у двох редакціях — 1543 і 1548 рр.), «Літопис», «Промова на похоронах Сигізмунда І» (Венеція, 1548). Остання була включена до антології «Промови славетних мужів», виданої 1559 р. у Венеції Павлом Мануцієм (перевидавалася згодом у Парижі (1566), Венеції (1568) та Кельні (1569, 1586). Становлять інтерес і дрібніші твори Оріховського — діалоги, памфлети, промови, листи. Деякі з праць Оріховського, зокрема — «Про природне право», «Відступництво Риму», не збереглись.