До 295-ти річчя від дня народження Сковороди Григорія Савича (1722), просвітителя-гуманіста, філософа, поета, педагога у приміщенні Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки представлено книжково-журнальні виставки: «Мандрівник за знаннями» (експонується з 27 листопада до 11 грудня в приміщенні абонементу)  та «Григорій Сковорода філософ і педагог»(експонується з 27 листопада до 11 грудня в читальному залі (2 поверх)).

Довідка

Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи Лубенського полку, що є територією сучасної Полтавщини, в сім’ї малоземельного козака

Постать Григорія Сковороди займає особливе місце в історико-культурному розвитку України. Це філософ, який зумів гармонійно поєднати філософію і життя. За словами Д. Чижевського, «життя Сковороди є його філософією, а його філософія – є його життям».

Г. С. Сковорода прийшов у філософію майже у 50-річному віці, розпочавши мандрівне життя, коли створював свої філософські діалоги, трактати, притчі та проповідувати своє філософське вчення. Усе його життя до цієї мандрівки було лише підготовкою до неї та осмисленням проблем буття.

У словах українського мандрівника, викарбуваних потім на його могилі – «Світ ловив мене, та не впіймав» – вкладається розуміння сенсу життя та спрямування всієї філософії Г. Сковороди. Його спадщина належить до визначних надбань вітчизняної прогресивної культури XVІІІ ст., а його ім’я посідає помітне місце в ряду видатних діячів минулого, які збагатили філософську думку та художню літературу України. Філософська позиція Г.С.Сковороди органічно пов’язувалась із його життєвим шляхом, що ґрунтувався на розроблених ним філософських засадах. Своєю життєвою поведінкою він стверджував, що пошук істини необхідно здійснювати серед народу, тільки там можна почерпнути мудрість. Значення Г. С. Сковороди – вельми широке і охоплює усі сфери духовного життя українського народу. Його творчість торкається найрізноманітніших аспектів людського життя: науки, релігії, культури, мистецтва. Багатогранна і філософська спадщина Г. С. Сковороди, але найголовнішим у його вченні є природа людини і її призначення.