Мужність і відвага, що пройшли крізь сторіччя
Пам’ять людська… Багато малих і великих подій заховала ти назавжди в своєму архіві. Є сторінки історії, в які ми заглядаємо лише поверхнево. Є величні постаті, про яких знаємо мало або зовсім нічого. Та є сторінки історії, є такі дати, що ніколи не припадуть пилом забуття, бо пройняті вони болем і трагізмом.
Нещодавно в приміщенні Народного дому м. Добромиля відбувся захід, який став гостро – емоційним дотиком сердець до болючої, але водночас героїчної української історії. Учні школи під керівництвом заступника директора школи Калити Іванни Миколаївни підготували вечір – реквієм « Спом’янімо тую славу, що лишилась нам з-під Крут».
Ведучі вечора Ксенія Волошин та Ераст Коляса гідно перегортали книгу історії нашої держави, віддаючи шану тим найкращим, котрі в найважливіші моменти для України не злякалися і пожертвували собою, чим засвідчили справжній подвиг.
Перед очима присутніх - на екрані кадри комп’ютерної презентації. Це фото молодих студентів, ліцеїстів, гімназистів. Читаємо їх імена і прізвища: Семен
Лісогор, Дем’ян Носенко, Григорій Піпський, Іван Сорокевич, Василь Семець. Читаємо і розуміємо, скільки понівечених життів, доль, скільки ненароджених нащадків славних воїнів…
І коли перед розстрілом учень 7-го класу Другої Української гімназії Григорій Піпський (наш земляк, уродженець с. Мальговичі, тепер Польща) затягнув на повний голос «душу й тіло ми положим за нашу свободу», це були не просто слова, це був його стан душі.
Як проникливо і чуттєво донесли до слухача свої поезії: Денис Віталій, Богдан Діана, Дзюбак Олег, Сорочак Арсеній, Гарванко Оксана, Качмар Вікторія, Завальська Діана. Пелюстки вбитого кохання падали на підлогу: нащадки героїв або не народжувалися, або народжувалися сиротами.
Молоді люди гинули за волю свого краю, вони кликали на допомогу: «Києве, вставай!» Але Київ жив своїм байдужим життям, а ціна за байдужість всім нам відома – це тисячі нових смертей на Майдані та на Сході України впродовж майже чотирьох років.
Загиблим героям були присвячені хореографічні композиції «Над Крутами круки» і «Чуєш, брате мій», які трепетно виконали дівчата 5-их і 7-их класів під керівництвом вчителів української словесності Сорочак Уляни і Моцьо Тетяни.
Після запалення лампад зал промовляє молитву «Отче наш».
Гори, свічко пам’яті! Бо поруч нас у своєму горі батьки, діти та друзі новітніх Героїв України: Богдана Сольчаника, Володимира Сачека, Сергія Білоуса – синів Старосамбірської землі і найбільшою нагородою для них є наша вдячність, пам’ять і молитва.
Коротке життя воїнів Духу! Перед ними вічність … Та, про яку сказав Іван Франко:
«Нехай життя – момент і зложене з моментів,
Ми вічність носимо в душі.»
Немає коментарів