«Тільки родина, як зірка єдина,

твій порятунок, надійний причал»

Сім’я – це те найдорожче у світі, що має кожна людина. Родина, рід – це цілі покоління. З родиною приємно розділити радість, відчути їхню підтримку в найскрутішій ситуації. Родина дає людині силу подолати відчай і невдачі. А берегинею сім’ї, родини і роду була, є і буде мати. Мама… Це перше слово, яке ми вимовили.  Материнське серце завжди в тривозі за нас. Воно відчуває кожний наш крок, а уважний і проникливий погляд супроводжує нас все життя.

У багатьох родинах з покоління в покоління передаються традиції. Напевне, найяскравішою з них є майстерність у вишиванні сорочок. Тільки українські матері можуть вишивати найкрасивіші вишиванки, які так трепетно з ніжністю вдягаємо ми.

17 травня у Верхньостинавському НВК було проведено велике родинне свято. Одягнені у вишиванки на святі були присутні цілі родини. Краса і різноманітність вишиванок захоплювали і зачаровували. Свято розпочалося презентацією родин           «Два крила». З якої діти зрозуміли, що мама і тато – це ті два крила – обереги, котрі супроводжують дитину все її життя. 

Класовод 3 класу  Пилат М.В. розповіла про історію української вишивки, про традиційні орнаменти та їхнє значення. Саме вишивка є нашим оберегом. Останнім часом помітнішою стала тенденція до носіння вишиванок та одягу з елементами вишивки. А сорочка, яку вишила мама, найдорожча для нас одежина. Мама, вишиваючи сорочку, долю хрестиком, веде із щоденною молитвою та благословляє своїх дітей на добру долю. Носячи мамину вишиванку, ми даруємо собі насолоду й відчуваємо тепло матусиних рук. Нині, мабуть, мало хто може уявити святкові дні без вишиванки. Добре, що народні традиції збереглися упродовж віків і ми на державному рівні святкуємо цей день. Діти разом з батьками підготували вироби для прикрашення родинного дерева. Воно символізувало родину з її корінням: бабусі, дідусі, прабабусі, тобто сучасники та їхні пращури. Численні тренінги і конкурси, проведені Багрич А.Ф., продемонстрували тісний невидимий зв'язок між батьками і дітьми, примусили дорослих теж на кілька миттєвостей повернутися у дитинство.

Свято завершилось, а віра в материнську любов триває, її можна лише виплекати в собі, як квітку. Любімо своїх дітей такими, якими вони є. Поважаймо батьків.  І нехай родинне дерево  з міцним корінням росте і плодоносить, щоб місточок доброти і любові між батьками і дітьми ніколи не переривався.