09.07 – 79-річчя від дня народження Ігоря Мироновича Калинця (1939).

Поет і прозаїк, один із чільних представників так званої «пізньошістдесятницької» генерації і дисидентсько-самвидавного руху в Україні, політв'язень. Живе і працює у Львові. Почесний доктор Львівського національного університету імені Івана Франка. Відмовився від Ордену Ярослава Мудрого IV ступеня на знак протесту проти зросійщення.

Ігор Калинець народився 9 липня 1939 у місті Ходорів (Бібрський повіт, за польським адмінподілом — Жидачівський повіт, Станіславське воєводство, Польська Республіка), нині Львівської області, Україна.

У 1956–1961 роках навчався у Львівському університеті, на філологічному факультеті. Після закінчення університету працював у Львівському обласному державному архіві (1961 - 1972).

Чоловік Ірини Стасів-Калинець.

За участь у дисидентському русі у 1972 році Ігоря Калинця було засуджено на 6 років ув'язнення суворого режиму й 3 роки заслання. Покарання відбував у Пермських концтаборах разом із Іваном Світличним, Василем Стусом, Миколою Горбалем, Степаном Сапеляком та іншими.

Заслання відбував разом із дружиною Іриною Стасів-Калинець на Забайкаллі, у с. Ундино-Посєльє, Балейського району в Читинськійобласті.

Після повернення до Львова у 1981 році працював у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника. З 1987 брав участь у виданні самвидавного журналу "Євшан-зілля", згодом став його редактором.

Окрім «дорослих» пише також вірші для дітей. Було видано кілька книг, які розійшлися не тільки в Україні, але також і в країнах з великою українською діаспорою (Казахстан, Канада, США, Аргентина). Його книгу «Небилиці про котика і кицю» ілюструвала українська художниця Вікторія Ковальчук у 2005 році.

Поетичну творчість Калинця, за пропозицією самого автора, прийнято хронологічно поділяти на дві головні частини: дев’ять книжок, написаних перед ув’язненням у 1972 р. (з них офіційно в УРСР опубліковано було лише першу — «Вогонь Купала», 1966, решта функціонувала у самвидавному обігу) і вісім — написаних під час ув’язнення та на виселенні (до 1991 р. функціонували тільки у самвидаві). Згідно з цим поділом і було підготовлено та випущено два томи поезій Калинця — «Пробуджена муза» (Варшава, 1991) та «Невольнича муза» (Балтимор — Торонто, 1991). 1991 року збірку вибраних поезій «Тринадцять алогій» видано було також в Україні.

Ілюстрації до збірки поезій Ігоря Калинця «Відчинення вертепу», які були видрукувані в Лондоні під назвою «Поезії з України» створив у 1969 Богдан Сорока. Це спонукало КДБ порушити кримінальну справу проти художника, десятиліття його твори забороняли виставляти і згадувати його ім’я у пресі.

Один із найтонших дослідників поезії Калинця Данило Гузар-Струк у передмові до «Невольничої музи» виокремлює «три головні течії» в його поезії: «оспівування культури, любовно-еротичне прагнення та суспільний протест». Висока культура поетичного мислення й мовлення, любов до текстових стилізацій, надзвичайна формальна винахідливість притаманні Калинцю упродовж усього його творчого розвитку, а такі риси як ерудиція, іронічність, шляхетність у поводженні зі словом роблять цю поезію без перебільшення видатним явищем.

Саме з появою в українському літературному процесі Калинця почалися дискусії про необароко. Українське бароко і справді можна розглядати як одне із джерел Калинцевих інспірацій, іншим таким джерелом є, безперечно, творчість Богдана-Ігоря Антонича. Ще одна вельми цікава особливість: поет ніколи не писав окремих віршів, його метод полягав у творенні циклів, які своєю чергою переростали у книжки (свідчення «структуралістського» бачення світу).

Творчість Калинця суттєво вплинула на багатьох українських поетів пізніших поколінь, виявившись дуже суголосною найновішим поетичним пошукам. Після повернення з ув’язнення та виселення 1981 року Калинець, за його словами, цілком замовкає як поет (завершене явище) і стає «імпресаріо колишнього Ігоря Калинця». Тим часом пише і публікує казки для дітей (наприклад, «Дурні казки», 1998), готує перевидання власних поезій. 1994 року журнал «Сучасність» опублікував його повість «Молімось зорям дальнім», написану ще 1972 року під час перебування у слідчому ізоляторі львівської в’язниці. Проте Калинець залишається передовсім поетом, творцем вельми індивідуального, легко впізнаваного (за всієї стилістичної різноманітності) і в той же час напрочуд цілісного світу.