Період публікації:

від

до

Категорія:

Сьогодні Україна та світ відзначають»: інформаційний щоденник Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки

Опубліковано: Середа, 11 липня 2018 

min
max

11.07 – 79-річчя від дня народження Бориса Андрійовича Нечерди (1939–1998).

Український поет-шістдесятник

Борис НЕЧЕРДА (1939—1998) Саміший із найсаміших

Упорядник і автор
літературно-критичних розвідок лауреат Національної премії

ім. Т. Шевченка
Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ

…і як йому там ведеться,
самішому з найсаміших.
Б. Нечерда

Чи залежні ми від наших прізвищ? Чи присутній у них елемент метафізики, закодованості долі? “Ім’я — це знак” (І. Качуровський).
Як би там не було, між прізвищем і творчістю цього поета простежується певна схожість. Прізвище незвичне, це вже перший склад мовби вказує на заперечення, на (не)досконалість сущого, на (не)прийняття. Твердість приголосних “рд” тільки увиразнюють налаштованість на відсіч, опір.
Поезія Нечерди — незгода й опір навіть тоді, коли відсутні їх видимі ознаки. Йоржиста поезія  як наслідок йоржистості характеру, завжди готового до відсічі. “Найоржені смалко” — це так він сказав про поетів у вірші “Солов’ї”.
Його життєтворчість тісно пов’язана з Одесою, з містом, де той, хто почувався українцем, гостро усвідомлював свою окремішність. Можливо, й починав він як російськомовний поет тому, що підсвідомо намагався втекти від духовного сирітства у специфічну одеську ауру з її потужним космополітичним духом. Втекти не вдалося. Але не вдалося вислизнути й з-під преса Вознесенського, поета, що мав на нього рушійний  вплив. Вплив затягнувся на роки і озивався навіть тоді, коли Нечерда здобувся на самостійність.
Був у тому свій позитив. Карколомна метафорика Вознесенського, сміливе вторгнення у табуйовану тематику, інтонаційні ходи, асонанси, демонстративна неточність рими — усе те розширювало поетичні виднокола, обіцяло в майбутньому нові, ще не задіяні можливості. Демократизація форми ішла в парі з демократизацією змісту.
Це розкріпачення плюс Одеса з її романтичним колоритом, морем, платанами, мальовничим маєвом прапорів на чужоземних суднах у знаменитому порту, дюком Рішельє на Приморському бульварі та іншими дивами — плідно позначилися на поетиці Нечерди. Селюк обернувся на урбаніста. Міський темпоритм присутній уже в перших його публікаціях і в подальшому тільки нарощував оберти.
Нечерда відштовхнувся від своєї селянськості так далеко, що коли б не достеменне знаття, то, здавалось би, важко запідозрити його у приналежності до гурту поетів, вихідців із села. З ним сталося те, чого не сталося з жодним із шістдесятників, за винятком Коротича. Але Коротич належав до міщуків, живився атмосферою міста з дитячих літ, хоч, як з’ясувалося в перспективі, і її негаціями.
Нечерда — це виправдана й не виправдана зухвалість. Це спроби епатажу, естрадність, риторика, без яких не уявити його покоління. Це налаштованість на фоніку, на озвучення слова. Але й нестандартність думання. Прагнення масштабу. Шукання істини з виходами за межі дозволеного. Пронизливий ліризм. Фактурність, оречевленість.
Мова Нечерди не схожа на мову його ровесників. Це стосується і синтаксису, і лексики. Він творив нові слова, вкорочував їх у свій спосіб, розставляв у такій послідовності, що це спричинялося до темнот, цілеспрямовано вводив непоетизми, не цураючись при цьому ні ускладненої понятійності, ні техніцизмів.
Прозаїзація мови — це було характерно для багатьох, зокрема для Драча з його епізодичними перевисаннями до наукової поезії. З Драчем Нечерда перегукувався. Але Драч, попри найзухваліші свої експерименти, поет упізнавано український. Мова ж Нечерди — модернізована мова, де природність сусідує з такими словесними вивертами і сполуками, що інколи та мова видається одеським варіантом української. Ось чому стилізації Драча навіть упереміш із синхрофазотронами чи кібермашинами видаються органічними і закономірними, а в Нечерди, в загальному контексті його творчості сприймаються як щось привнесене силоміць, хоч самі по собі вони цілком “на своєму місці”.
Озираючись, поет писав:
Прости смутні мої мілини
і те, що йшло від пацана:
складаючи тобі молитви,
юродствував і позував.
Так, було те й те. Були фразерство і дешева фронда. Ширяння в небі і схильність до люмпенізації, бабляння в мулі низин. Йому належать слова: мало мати крила, ще треба навчитися їх міняти. Свої стилістичні крила він міняв часто. Їх “неунормованість” сприймалася та сприймається й зараз як виклик епосі “унормованої сірості” (Слабошпицький).
Поеми Нечерди модифіковані в дусі шукань тих, хто належав до його улюбленої лектури. Але гострота реакції, неординарність мислення і шукань виокремлювали його індивідуальність навіть там, де він перегукувався з іншими. Як ось поема “Лада”, що спонукає згадати “Озу” Вознесенського. До “Лади” Нечерда повертався й після того, як вона була оприлюднена. Переписував, уточнював, доповнював новими розділами, прикметними відкритістю, ліризмом, випуклістю фактури.
З найглибших поем — “Данте”. Написана вона у молодому віці, але позначена мітою духовного досвіду і глобальних запитів. Поема непроста для сприйняття, з кількома вимірами. Один із них — підсумок наслідків епохи сталінізму.
А десь, в окремо взятій,
одній шостій,
од супісків казахських до колим
згулажиться умом і кістю зжовкне,
і віру строщить низка
поколінь.
Проекція на сучасність і майбутнє: пройшовши дев’ять кругів пекла, Данте заносить ногу на круг десятий, що сприймається як засторога реальності, по зав’язку набитої ракетами та іншим смертоносним начинням. Поема завершується промовистим авторським жестом “Не занось!”. Рядок “збулося олюднення світу” в контексті сьогодення мимоволі викликає гримасу сарказму. Бо — не збулося. Збулося розлюднення.
Частина з поем Нечерди лишилася у своєму часі. Як данина його тенденціям і захопленням. Серед них “Ярешківський роман”, що належить до  пори спалаху літературного народолюбства, коли поезію заполонили діди, баби, дядьки та тітки. Коли оспівування так званої простої людини заохочувалося, й певною мірою було гарантією публікації і оберегом від неприємностей. Але й призвело до розливу повені графоманської продукції.
Звичайно, процес той був неоднозначний. Траплялися твори й високої мистецької вартості, щирі, людяні. Але сама тенденція “ходіння в народ”, що була ще й спробою втечі від барабанного пафосу, обернулася загрозою провінційності і сьогодні сприймається не без скепсису.
Борис Нечерда притягує своїми проривами до себе. До правди душі, яка, власне, і є сутністю поезії. Він ішов до тієї правди шляхом спотикань і втрат. Від молодечого максималізму віршів “напоказ” — до духовних прозрінь та осяянь. До мови справді новаторської.
Його “Остання книга” перейнята відчуттями невідворотності наближення смерті. Це книга внутрішніх обвалів і катастроф. Книга–ревізія життя. У ній теж є зухвалість, але іншої якості. Зухвалість беззахисності. Неприкаяності. Відчаю під маскою стриманості. Порахунків з оточенням і собою. Книга трагічна, але з потужним зарядом стоїцизму  з приправами іронії та сарказму. Такого самооголення й драми, що за ним прочитується, не знайдемо в жодного з шістдесятників “першої руки”.
Як поет схильний до багатослів’я і маніпуляцій із формою, Нечерда вірний собі. Але тут неекономність позначена варіаційністю мислення, його багатоходовістю з поверненням до точки відліку. Кваплюся поправити: не тільки тут. Це властиве кращому з його спадщини, де є речі й загадкові, складні. Та тільки в “Останній книзі”, як у жодній до того, відкрилася уся глибина самотності цього йоржистого поета.
М. Слабошпицький у вступній статті до однотомника його творів, що вийшов у “Бібліотеці Шевченківського комітету”, послався на слова Брехта: абсолютна свобода коштує абсолютної самотності.
Нечерді випало звідати, який він на смак, черствий хліб наближення до абсолютної самотності.
Снігурі
(Білий естамп)
Серед зими дістати лижі,
морок позбутись взагалі
і натщесерце слухать в лісі
високу мову снігурів,

і вже не згадувать обідні
бучних чиїхось роковин,
аби лише дерева білі
сміялись в білі рукави,

аби лише не знаком дурня
різнилась тиша лісова,
і стовпчик світла на котурнах
стояв і лісом ласував!

І наодинці, по метілі,
зайтись нестидними слізьми
над півдитячим примітивом
малюнків матінки зими…

Дійти узлісся, як порога
у людний світ добра і зла,
і в глупім полі ненароком
вгадати контури села

і хутко братися за розум:
своє “добридень і щасти!”,
як оберемок дров з морозу,
до хати крайньої внести,

глядіти в стелю — в небо хати,
а бачить інші небеса,
коли  й лишилось небагато:
сміятись, плакать і писать…

І беззахисним на ослоні
мовчати з думкою про хліб.
Зловить себе на чеснім слові,
як інших ловиш на брехні…
І все, і можна помирати!
Оскільки досі ти не встиг
гріхів одступництва набратись,
як твій кожух — ласкавих бліх!

…Вертаєш виспраглим додому
у снігопад, серед зими,
і снігурі летять додолу,
як з хору випалі псалми.

Райдуга
Доля мені годила.
Оком на неї важу.
Гляньте: котра година
на золотому вашому?

Довго ходив на прощу,
збився з числа та міри,
то підкажіте, прошу,
що за пора, допіру.

Що за пора гадюча
з ножиком просто серця…
Тільки-но не годуйте
пряником екстрасенсів!

Кручений мій паничу,
не відцвітай нерідно,
а помилуймось ніччю
просто із підворітні!

Райдуги дивен висяв —
з чого вродивсь так легко?
(Хтось із нас помилився —
я чи вона, сердега…)

В задумі непорочна,
нехтуючи провалом —
райдуга серед ночі!
Цього ще бракувало…

Мало набідувався?
Наслідки — препаршиві,
бо за мої дивацтва
дано мені ж по шиї.

Все — по заслузі більше!
Долю за дужки виніс.
Марно метати бісер
перед умиті свині.
Мова про інше…
Справді:
райдуга — із нічого?
(Серед порядних райдуг
ще не було нічної).

Радощам навдогоду
яро горить, настільки
красна і прохолодна —
мов кавунова скибка!

Пробуйте дивовижу
духом, а не перстами.
Н е   б а ч и т е?
А я — виджу,
отже, і не постарів.
Мисль не учора виникла,
стверджувана заледве:
яблуко без червивинки —
тільки коли зелене…

 

 

Ключові слова:

Немає коментарів

Схожі статті:

Інформаційна сторінка «На допомогу вчителю трудового навчання» Інформаційна сторінка «На допомогу вчителю трудового навчання» Опубліковано: П`ятниця, 21 вересня 2018 Із матеріалів газети для вчителів обслуговуючих та технічних мдів праці та майстрів виробничого навчання МНВК «Трудове навчання»  (№ 8, 2018  р.) Пропонуємо ознайомитись із оглядом статті учителя трудового навчання Алли Вакули «Використання ІКТ» (Вакула Алла. Використання ІКТ [Текст] : на уроках трудового...

Переглядів: 26 Коментарів: 0

Науково-педагогічна бібліотека - освітянам

Сьогодні Україна та світ відзначають»: інформаційний щоденник Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки Сьогодні Україна та світ відзначають»: інформаційний щоденник Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки Опубліковано: Четвер, 20 вересня 2018 20.09 – 123-річчя від дня народження Дмитра Костянтиновича Зерова (1895–1971). Український ботанік Біографія Народився в місті Зінькові на Полтавщині в родині педагога Костянтина Зерова. Молодший брат літературознавця, поета і перекладача Миколи Зерова. Чоловік міколога Марії Зерової. Батько зоолога,...

Переглядів: 94 Коментарів: 0

Науково-педагогічна бібліотека - освітянам
Актуально
Спеціальні новини

 

Для сімей учасників АТО та Героїв Небесної Сотні влаштують благодійне дійство «Україна – це ми!»

24 серпня, з нагоди Дня незалежності України, в Музеї народної архітектури та побуту відбудеться масштабна акція, що організовують спільно Благодійне товариство «Мій тато захищає Україну» та Музей народної архітектури за...


Актуально
Спеціальні новини


Ми у Facebook
Ми у Facebook