12.10 – 133 роки від дня народження Франсуа Моріака (1885-1970).

Французький письменник, член Французької академії (1933); лауреат Нобелівської премії в галузі літератури (1952); нагороджений Великим хрестом ордена Почесного легіону (1958).

Народився Франсуа Моріак в 1885 році в Бордо в родині багатих землевласників та комерсантів, у Малагарі Моріаки володіли великими виноградниками. Через два роки після народження Франсуа помер батько, дитина невтішно переживала цю втрату, за спогадами, дитинство було надзвичайно сумним періодом його життя, і тільки віра і церква рятували від болю самотності. «Релігія дала мені більше радощів, скорботи», – напише він у своїх записках.

1903 року він провалив іспит на ступінь ліценціата з філософії, наступного, 1904, отримує ступінь із філології. Початок його літературної діяльності вважається – дві збірки незрілих юнацьких поезій, «Складені руки» (1909) та «Прощавай, юносте» (1911).

Усі його твори сповнені глибокого психологізму, на який його надихнули Достоєвський і Пруст, і трагізму, породженого бездуховністю тогочасного суспільства, твори його актуальні, тому що відбивають найпотаємніше, те, що було завжди, той пошук себе та істини, якими мисляча людина переймалася одвіку, а також те, що не кожна людина наважиться відкритися навіть собі самій. Моріак – знавець добрих і поганих граней душі, зображаючи їх, він прагне поділитися з нами секретом, як стати кращими, як не спотворити своє життя злочином чи підступністю.

Під час Другої світової війни Моріак – учасник Руху Опору, під псевдонімом Форез, випускає збірку антифашистських статей «Чорний зошит», де засуджує фашистську тиранію і колабораціонізм. Його естетичні і літературні уподобання викладені в роботах «Романіст і його персонажі», «Роман», «Внутрішні мемуари».

В усіх моріаківських творах присутній Бог, прихований чи відкритий, «Фарисейка» (1941), «Агнець» (1954), «Живий хліб» (1955), – всюди він простягає руку допомоги, всюди чекає стражденних. Найяскравіше це відбито у книзі «Ісусове життя», яка була написана 1936 року, коли авторові вже минуло п’ятдесят, тобто настав вік зрілості й узагальнень. На сторінках життєпису перед нами постає Моріак – майстер слова і знавець письма. 1952 року за заслуги в галузі літератури Моріак отримує Нобелівську премію – «…за проникливий аналіз душі і художню силу, з якою у формі роману він втілив людське життя».

Анрі Пейр, літературний критик, свого часу зазначив, що серед моріаківської літературної спадщини «є 4 чи 5 романів, яким уготоване тривале життя, письменників, яких чекає така доля, не так вже й багато в будь-якій країні».

1962 року Ф. Моріак випускає нарис «У що я вірю», який присвячує своїм онукам – Петрові В’яземському і Жерару Моріаку, а також тим молодим душам, які шукають себе. Нарис став своєрідним духовним заповітом письменника, в ньому він відверто висловлює свої естетичні і моральні переконання та настановлює молодь.

Помер Франсуа Моріак 1 вересня 1970 року.