07.11 – 161 рік від дня народження Багалія Дмитра Івановича (1857-1932).

Український історик, філософ та громадський діяч.

Дмитро Іванович Багалій народився 7 листопада 1857 в Києві в родині ремісників. Після навчання в парафіяльному училищі та прогімназії, прийнятий у 2-у Київську гімназію, скінчив курс в ній із золотою медаллю. Вищу освіту здобув на історико-філологічному факультеті Київського та Харківського університетів.

Випускник Київського університету Святого Володимира, найкращий учень Володимира Антоновича, він був направлений до Харкова, де зайнявся вивченням історії Слобідської України. Тут Дмитро Багалій написав фундаментальні праці, зокрема дослідження «Нарис історії Харківського університету», «Історія Слобідської України». Вивчав діяльність Кирило-Мефодіївського товариства та інші питання.

Після закінчення Київського університету і проходження трирічної підготовки при кафедрі Багалій у 1883 став доцентом кафедри російської історії Харківського університету, а незабаром, у 1887 — екстраординарним професором цієї кафедри. Редагував «Сборник Харьковского историко-филологического общества».

У 1906–1910 обирався ректором Харківського університету. Впродовж 1906, 1910–1914 Російська академія наук обирала Д. І. Багалія членом Державної Ради.

У 1914–1917 — голова Харківської міської думи, Харківський міський голова.

У 1918 — член комітету для заснування Української Академії Наук і з 1919 — голова її історично-філологічного відділу, а згодом член Президії ВУАН. Розгорнув широку діяльність у справі організації наукової роботи, створення академічної бібліотеки.

Значний внесок зробив у висвітлення українсько-російських економічних, політичних і культурних зв’язків, у дослідження історії української культури (очолював Інститут історії української культури), життя і творчості Г. С. Сковороди. Видав книгу «Український мандрований філософ Григорій Сковорода». Займався питаннями шевченкознавства: опублікував низку праць. Свої глибокі знання з історії Слобожанщини академік Д. І. Багалій використав під час конференції в Росії, відстоявши північні та східні етнічні українські землі.

Певний час Радянська влада цінувала політичну лояльність, науковий доробок, громадські заслуги та авторитет ученого. Протягом 20-30-х років викладав історію України у Харківському та Полтавському інститутах народної освіти. Так, у 1925 р. академіка Багалія обирають до складу Президії IX Всеукраїнського з’їзду Рад. Упродовж 1925–1932 pp. Дмитро Іванович двічі головував у Центральному бюро секції наукових працівників УСРР. А в 1926 р. Д. І. Багалій став першим директором новоутвореного Науково-дослідного інституту Тараса Шевченка, відкриття якого стало ще одним кроком, спрямованим на посилення наукового потенціалу столичного українознавства. У 1929 р. Д. І. Багалій був обраний головою першого історико-філологічного відділу Всеукраїнської Академії наук.

Уже в 1930 р. установи, якими керував Д. І. Багалій, почала заливати брудна хвиля критики і самокритики, нескінченних перевірок, чисток і кадрових перетасовок. Він втратив своє становище голови історико-філологічного відділу після його розформування і був переведений на посаду другого заступника голови нового соціально-економічного відділу ВУАН. Чергова реорганізація історичної мережі в Академії наук на початку 1931 р. відбувалася вже без участі Д. І. Багалія.

Помер 9 лютого 1932 року у Харкові від запалення легенів, похований на міському кладовищі.