15 ЛЮТОГО – СВЯТО СТРІТЕННЯ
Зустрілись Літо і Зима,
Вклонились гречно горам й долам.
«Мені уже іти пора,
Тобі ж – приходити поволі», –
Зима сказала й посміхнулась,
Вуста старі стуливши враз,
Немов в минуле повернулась
Думками тихими назад.
Поля снігами миттю вкрила,
Морозом ріки обняла,
Ліси востаннє облетіла.
І землю Літу віддала…
А Літо ніжне й променисте,
Тепло усім дарує вмить,
Зимовий смуток розтопило,
Й рікою часу струменить.
І пташка до гнізда вертає,
Бджола у борті стугонить,
Свічу за образи ховають,
Стрітеннє Боже прославляють,
Тепла і Благовіста ждуть…
Це вірш Ірини Квасниці, який називається «Стрітеннє».
Стрітення – це промінчик надії на близьке тепло та відродження життя.
Селяни цього дня перетрушують зерно у коморі, «будять» його, бо незабаром весна. До стайні чи сіней хат заносять картоплю на насіння, щоб «накільчилася». У церквах ідуть святкові богослужіння з нагоди Стрітення святого старця Симеона з Божим Сином. Віруючі обов’язково посвячують свічки, що називають громничними, та воду. Громнична свічка мала захищати весняні посіви від грому та заморозків. Бережуть її за образами і свято вірять у її чудодійну силу.
Посвячену на Стрітення воду наливають у нову невживану посудину. Приносять додому і зберігають про всяк випадок. За давніми віруваннями ця вода має велику силу. Нею поїли хворих людей, знімали пристріт («вроки»), окроплювали немовлят від лихого ока. Сприскували свяченою водою і худобу, щоб не хворіла; бджолині вулики, щоб отримати багато меду та роїв. Також окроплюють молодих хлопців, що ідуть до війська. Їх матері вірили у охоронну силу свяченої води. Материнська молитва, рідна земля та стрітенська вода завжди ставали в охорону роду.
Немає коментарів