12.06 – 194 роки від дня народження Шнайдера Антоні (1825-1880).

Польський краєзнавець, колекціонер, історик, археолог, етнограф, збирач матеріалів до археологічної карти Галичини.

Народився Антон (Антоній) Шнайдер 12 червня 1825 року у селі Вільшаниця (тепер Велика Вільшаниця на Золочівщині). Його батько Леопольд Шнайдер походив із Баварії, мати Тереза була зі шляхетського роду Водницьких. Леопольд служив капралом у гусарах, а коли пішов у відставку, став дрібним податковим урядовцем. Помер рано, коли Антоній мав лише 6 років.

Брат Антона, Юліан Шнайдер, був комісаром Жидачівського староства у Миколаєві над Дністром, одружився з Юлією Лопушанською, донькою греко-католицького священика. Став галицьким народовцем, дописував до «Зорі Галицької». Його донька Юлія Шнайдер (Уляна Кравченко, 1860–1947) – відома українська письменниця та поетка.

Натомість Антон Шнайдер залишився до кінця життя неодруженим. Він учився у школі в Жовкві, у 1842 році закінчив гімназію у Львові. Але коштів на університетські студії його родина не мала, і Антон пішов до праці на посаду писаря до канцелярії 8-го полку гусарів у Жовкві.

Канцелярія перебувала у будівлях Жовківського замку, і молодий писар почав цікавився пам’ятками міста та довколишніх сіл і містечок.

Відтак дослідницько-колекціонерське захоплення вже не залишало Шнайдера до кінця життя. Хоча 1848 року довелося зробити перерву, коли 23-річний Антон залишив Галичину та зі своїм полком вирушив на придушення угорської революції проти цісарської влади. Але невдовзі втік із війська та перейшов на бік повстанців. Під Тимішоарою потрапив у австрійський полон і був ув’язнений на три роки у замку Куфштайн.

З 1858 року жив у Львові, працював у різних установах, а у 1862–1864 рр. – в адміністрації «Літературного щоденника» редактором якого був Ян Добжанський. Тут вміщав свої перші друковані розвідки, зокрема, дослідження галицьких міст і містечок. Збирав також статистичні матеріали. У 1867 році вийшла його книжечка «Старожитності міста Жовкви».

Жив скромно у невеликому помешканні на площі Хорущини (тепер пл. Є.Маланюка), потім – на вул. Кривій, 8 (тепер вул. Нижанківського). Його помешкання було завалено археологічними знахідками, різними речами, книгами та паперами, які часто викупляв не лише в букіністів, але й на «тандиті» («блошиний ринок») чи у збирачів макулатури. Разом із цінними експонатами було в його колекції й маса старих «шпаргалів», які видавалися багатьом непотрібними.

Коли 1869 року почали у Львові споруджувати копець (курган) Люблінської унії, Шнайдер проводив там цілі дні, рятуючи з-під лопат копачів археологічні знахідки, які передавав до Оссолінеуму (тепер Наукова бібліотека НАН України ім. В.Стефаника). Куратор цього закладу князь Єжи Любомирський оцінив працю Шнайдера і виділив для його збірок дві кімнати. Потім до них додали ще дві кімнати.

У 1871 році з нагоди прибуття до Львова делегацій із різних регіонів Польщі А. Шнайдер підготував і видав перший «Путівник по місту Львову». Книгу, оздоблену кількома ілюстраціями, надрукували в книгарні Корнелія Піллера. Путівник мав 67 сторінок тексту і складався з 6 розділів: «Початки та історія міста»; «Головні вулиці і площі»; «Важливіші будівлі»; «Публічні заклади»; «Статистика міста Львова»; «Високий Замок». Щоби мати уявлення про Львів початку 1870-х вміщуємо дві сторінки (63 і 64) зі статистичними даними галицької столиці.

Вже 1875 року вийшло «. Воно вже мало план міста і кільканадцять сторінок реклами. А також такі необхідні для гостей міста дані, як розклад поїздів (за львівським часом), тарифи візників, адреси найкращих готелів, кавярень, ресторацій і лазень. Подано також перелік музеїв і час їх роботи, адреси бібліотек та ціни на місця у театрі. В інформаційній частині можна дізнатися прізвища лікарів, адвокатів, адреси банків, аптек, книгарень, деяких крамниць, ремісників, державних і громадських установ. Вміщено перелік нових назв вулиць, затверджених Радою міста 1871 року, й розташування цих вулиць.

Найвизначнішою працею А. Шнайдера стала «Енциклопедія для краєзнавства Галичини» перший том якої був завершений і виданий 1871 року. У 1874-му вийшов ІІ том.

Енциклопедія й інші праці А. Шнайдера знайшли прихильні відгуки серед багатьох науковців, письменників і журналістів. Автора прийняли до багатьох наукових товариств.

У 1873 році голова Московського археологічного товариства граф Олексій Уваров у Львові дорогою з Москви до Відня зустрічався з А. Шнайдером. Граф запросив Шнайдера на ІІІ Археологічний з’їзд у Києві, куди той поїхав у 1874 році. Можливо, ця поїздка зашкодила дослідникові, бо у Львові не дуже прихильно дивилися на зв’язки з Росією.

Серед львівських критиків А. Шнайдера особливою активністю відзначався історик Станіслав Кунасєвич (1842–1879). Він мріяв видати перший путівник Львова, але Шнайдер його випередив. Кунасєвич вишукував у працях Шнайдера найменші помилки й оголошував їх у своїх критичних статтях. Він закликав створити комісію, яка мала би надати наукову та критичну допомогу, щоб «усунути недоліки Енциклопедії».

За таких обставин Галицький сейм 1876 року вирішив передати зібрані А. Шнайдером матеріали до Академії наук у Кракові (зараз вони під назвою «тек Шнайдера» зберігаються у Вавельському відділі Державного Архіву в Кракові, але донині не відредаговані й не опубліковані). А початок видання у Варшаві загальнопольського «Географічного словника» спричинив відмову від проекту «Енциклопедії краєзнавства Галичини».

Взамін А. Шнайдер дістав щорічну пенсію в розмірі 600 ринських (гульденів) – стільки отримував тоді професор гімназії. Але його позбавили мрії цілого життя. А. Шнайдер намагався знову збирати колекцію матеріалів і старожитностей (ця його спадщина зберегається у Фонді

А. Шнайдера у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України), проте удар долі був надто важкий для такого ентузіаста, як він.

Врешті решт 25 лютого 1880 року Антоній Шнайдер вкоротив собі життя. Наступного дня «Львівська газета» написала: «Вчора пополудні позбавив себе життя пострілом з пістолету Антоній Шнайдер, відомий в широких колах колекціонер і археолог, видавець «Енциклопедії для краєзнавства Галичини». Однак лише перший її том вийшов з друку. Тим, хто знав цього тихого, приязного чоловіка, який вдовольнявся найскромнішим життям, зайнятим лише однією метою, однією пристрастю, одним ідеалом: збиранням матеріалів для краєзнавства і доісторичних пам’яток – звістка про його трагічний кінець мусить видатися справжньою психологічною загадкою, якої не можна пояснити інакше, ніж припущенням про збочення розуму. Хоча знайомі, які бачили його за кілька годин перед розпачливим кроком, зауважили в ньому дивну знервованість, підозрілість, виразні ознаки т. зв. манії переслідування.

Антоній Шнайдер був на диво оригінальною й характерною постаттю, типом, який нині зустрічається все рідше. Був живим доказом того, що можна досягнути безмежною любов’ю до справи, навіть, якщо вона не спирається на матеріальні засоби чи науку...»³.

Доволі критично поставився до праць А. Шнайдера Іван Франко: «Краєзнавча енциклопедія Шнайдера, запланована з великим розмахом, лишилася фрагментом і з наукового боку не могла задовольнити. Це була праця, розпочата надто передчасно: мала споруджуватися будівля, для якої не було цегли і обтесаних брил, бракувало будь-яких детальних даних, не кажучи вже про їх наукову критику. Щоправда, покійний Шнайдер з мурашиною наполегливістю збирав матеріал до своєї праці, збирав книжки і брошури, не гребуючи дрібними клаптями, видобував з пороху або купував у крамарів продані «на масло» старі папери і документи. Таким чином, він зібрав цілий архів, велетенський як на сили і засоби однієї людини, але вартість його не відповідає розміру вкладеної праці і зусиль, так що нині більшість його скарбів – це купа непотрібної макулатури, хоча можна і тут відшукати і не одну цінну річ»⁴.

Сучасні науковці на загал позитивно оцінюють доробок Антона Шнайдера. «Незважаючи на те, що науковий рівень його праць не дуже високий (низка фактів містять неточності та перекручення), вони не втратили актуальності у наш час насамперед завдяки величезному фактологічному матеріалу. Найвищою оцінкою діяльності цього невтомного збирача старожитностей Галичини є посилання на його праці та архіви у величезній кількості публікацій, що побачили світ за останні 130 років», – пише історик Наталя Булик ⁵.

Посилаються, але маючи в розпорядженні таку фактологічну базу, як «Теки Шнайдера», так і не спромоглися створити чогось подібного до «Енциклопедії Галичини», наповненої новішими реаліями та модерною методологією. Як нагадала Луція Харевич, «можливість надання іншим краєзнавчої інформації» Шнайдер не вважав своїм обов’язком, а «найвищою нагородою і особистим задоволенням».