12 листопада виповнилося 114 років від дня народження Івана Антоновича Крушельницького (1905-1934) – українського поета, драматурга, графіка, мистецтвознавця і літературного критика. Жертва сталінського терору.

Іван Крушельницький народився у м. Рогатині на Прикарпатті в письменницькій родині. Рід Крушельницьких – давній, його витоки сягають XIV ст.

Батько – Антін Володиславович – відомий культурно-освітній діяч краю, приятелював із Василем Стефаником, Лесем Мартовичем, Ольгою Кобилянською, Наталею Кобринською. У 1919 році призначений міністром освіти Української Народної Республіки; разом із родиною посланий до Праги та Відня з педагогічною місією.

Мати – Крушельницька Марія Степанівна – артистка театру «Руська бесіда» у Львові, почасти драматург (друкувалася під псевдонімом Марія Свобода).

Тож саме походження з сім'ї, де культура була в незмінній пошані, родинні контакти з багатьма діячами літератури і мистецтва Галичини, а потім Відня, широкий доступ до друкованої продукції Львова, Кракова, Відня, Мюнхена, Берліна мали вирішальне значення у формуванні пріоритетів юнака.

Освіту Іван завершив у Відні. Навчався у Віденському університеті, потім перевівся до Карлового університету в Празі, який закінчив 1926 року. Перебування за кордоном принесло відчутну користь майбутньому письменникові: він ознайомився з новими течіями у західноєвропейській літературі, театральному та образотворчому мистецтві. Як вільний слухач відвідував Академію мистецтв, театральну школу, підтримував тісні зв'язки з культурними осередками Європи. Дружні взаємини пов'язували його з відомим австрійським письменником Гуґо фон Гофмансталем, збірку творів якого він видав у власному перекладі.

У Галичину І. Крушельницький повернувся 1927 року. Багато зусиль доклав до оновлення й збагачення художньо-культурного життя на західноукраїнських землях. Працював учителем у Стрийській гімназії. Разом зі своєю дружиною – відомою піаністкою Галею Левицькою – заснував театральну школу, де намагався втілювати нові ідеї розвитку сценічного мистецтва. Культурно-просвітницька діяльність І. Крушельницького перервалася 15 червня 1929 року, коли він потрапив до Львівської тюрми Баторія.

Звинуваченого у революційній діяльності І. Крушельницького позбавили права вчителювати в українських школах. Відтоді він жив за рахунок літературної та мистецької праці.

У вересні 1932 року разом із сестрою Володимирою Іван Крушельницький виїхав в УРСР. Працював науковим співробітником Українського науково-дослідного інституту матеріальної культури у Харкові, займався дослідженням західноукраїнського мистецтва, перекладав, виступав на сторінках періодики зі статтями на теми літератури і мистецтва.

Через кілька місяців до Харкова переїхала решта родини Крушельницьких (у Львові залишилася дружина Івана, бо мала концертні контракти). Мешкали у відомому будинку письменників «Слово» на вулиці Чернишевського. Іван Антонович із захопленням вдивлявся в «нове життя», збагачувався враженнями, чимало подорожував. Декілька разів зустрічався у Москві з артистами Камерного театру на читці своїх п'єс.

5 листопада 1934 року його безпідставно заарештовано і звинувачено, як і багатьох інших «західняків», в організації підготовки терористичних актів проти керівників радянської влади. 13 грудня 1934 року виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР, що засідала у Києві, на підставі постанови президії ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 року, засудила Івана Крушельницького (разом із братом Тарасом, Г. Косинкою, Д. Фальківським, О. Влизьком, Костем Буревієм, – всього двадцять вісім чоловік) до розстрілу. Є свідчення, що присуду не чекали, а стратили їх за день чи два до вироку, у підвалі Жовтневого палацу у Києві.