13 листопада – 130 років від дня народження Остапа Вишні (1889-1956), українського письменника, новеліста, класика сатиричної прози ХХ ст. з цієї нагоди у приміщенні Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки представлено книжково-журнальну виставку «Невмирущий сміх».

Виставка експонується до 22 листопада за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 24, приміщення абонементу.

Довідково:

Остап Вишня (справжнє ім’я – Павло Михайлович Губенко) народився на хуторі Чечва біля містечка Грунь на Полтавщині (тепер Охтирський район Сумської області). Навчання розпочав із початкової школи, потім була двокласна школа у Зінькові, пізніше навчався в Київській військово-фельдшерській школі (закінчив у 1907 році). Трохи працював за фахом. У 1917 році вступив  до Київського університету на історико-філологічний факультет, проте навчання у ньому не закінчив.

Літературну діяльність розпочав із написання антиденікінських фейлетонів, які були надруковані під псевдонімом Павло Грунський у 1919 році в Кам’янці-Подільському. На той час місто було столицею Української Народної Республіки. Саме ці фейлетони стали причиною першого арешту початківця-письменника, якого  заарештували разом з іншими ентузіастами українського відродження. Через відсутність доказів ворожості фейлетонів до радянської влади, був звільнений навесні 1921 року.

Псевдонім Остап Вишня з’явився в літературі у цьому ж таки 1921 році. Письменник-гуморист став відомий усій Україні. Його, земляка Миколи Гоголя, називали «Гоголем Жовтневої революції» насамперед тому, що зумів у складних, а часом досить драматичних подіях, що мали місце а тогочасній Україні в роки суцільної колективізації, сміятися, як прийнято говорити в таких випадках, «сміятися крізь сльози». Твори Остапа Вишні, написані мовою Шевченка, були дуже популярні та відіграли велику роль в українізації населення. На початок 1930 року тираж книжок письменника доходив до 2 мільйонів примірників, нечуваної тоді цифри.

У 1933 році, за звинуваченням у підготовці терористичного акта, Остапа Вишню знову заарештували. Йому винесли вирок – смертна кара, але пізніше вирок замінили десятьма роками ув’язнення в північних таборах. Ув’язнення письменник відбував у Чибю Ухто-Печорського табору (нині – м. Ухта, Республіка Комі), яке йому пощастило пережити. Повернувся додому тільки у 1944 році. Продовжував писати. Помер у 1956 році.

Найбільшою підтримкою в засланні була для Остапа Вишні його друга дружина Варвара Маслюченко (1902-1983), яка до арешту письменника була затребуваною актрисою у Харкові та Києві. Варвару Маслюченко разом із сином Остапа Вишні від першого шлюбу В’ячеславом Губенком (1923-2002) і власною донькою Марією також вислали з України. У листах до чоловіка, надзвичайно теплих і світлих, Варвара дякувала чоловікові за те, що він їй сьогодні хоча б … наснився.

Літературна спадщина Остапа Вишні налічує близько двох із половиною тисяч творів: гуморесок, фейлетонів, памфлетів, перекладів, щоденник.

Найбільшу увагу серед творів Остапа Вишні привертають «Мисливські усмішки», які він складав протягом тривалого часу, а найповніше видання було здійснене вже після його смерті – у 1958 році.

З іменем Остапа Вишні в літературу увійшов новий жанр – усмішка, як різновид гумористичного оповідання, в якому розповідь про події є короткою, дотепною і доброю. Лейтмотивом усієї творчості, провідною ідеєю доробку письменника є розвінчання вад людини та суспільства.

Остап Вишня писав: «Не мислю-бо інакше переробки всього нашого “вмедлительного” життя на нове, бадьоре й сміливе, як не з добрим гумором, не з радістю! Чого плакати?.. Мені нове життя усміхається! I я йому усміхаюсь! Через те й усмішки!»