22.02 – 210 років від дня народження Фридерика Франсуа Шопена (1810-1849).

Видатний польський композитор та піаніст. Його вважають національним героєм Польщі.

Видатний польський композитор Фридерик Шопен народився 22 лютого 1810 р. недалеко від Варшави. В селі, де він жив у дитинстві і де згодом часто проводив літо, Фридерик захопився народними піснями і танцями. Це захоплення мало великий вплив на його творчість.

Займатися музикою Шопен почав досить рано. Коли йому було лише вісім років, він уже концертував і мав неабияку популярність у Варшаві. В цей час були надруковані перші його твори.

У 1826 р. Фридерик вступив до консерваторії по класу композиції. На той час він уже був піаністом-віртуозом. Успіхи Шопена по композиції були настільки виразними, що його вчитель, видатний польський музикант Ельснер, написав про здібності учня: «Безперечно музичний геній».

Восени 1830 р. композитор виїхав спочатку у Відень, а невдовзі – до Парижа. У столиці Франції він змушений був прожити емігрантом решту свого життя, тому що польське повстання 1831 р. назавжди перекреслило його сподівання повернутися до Варшави. Ця вимушена відірваність від батьківщини стала душевною трагедією Шопена і, безперечно, мала вплив на його творчість.

У Парижі композитор швидко здобув славу. Він багато концертував, його запрошували в салони паризької знаті.

Фридерик Шопен прожив не дуже довге, але надзвичайно яскраве життя. Свідченням цьому – й є такі факти:

– Ще будучи дитиною, Фридерик звик грати в темряві. Сідаючи за фортепіано, він неодмінно гасив свічки. Тільки так хлопчик міг налаштуватися на потрібний лад. Цю звичку він проніс через усе життя. Навіть граючи в гостях, Шопен просив загасити світло в кімнаті.

– Навчаючись грати, майбутній віртуоз дуже полюбив деякі акорди, але його дитячі пальці ще не могли їх брати. Тоді хлопчик вирішив розтягнути свої пальці і навіть придумав для цього пристосування. Воно завдавало досить сильного болю. Незважаючи на це, юний піаніст носив його постійно, не знімаючи навіть уночі.

– Прислуга, яка жила в будинку Шопена, була впевнена, що хлопчик збожеволів. Ночами він зривався і біг до фортепіано, щоб грати. Вже пізніше сам Шопен став скаржитися на здоров'я. Великий композитор страждав на епілепсію. Недуга супроводжувалася видіннями. До Шопена приходили померлі родичі, а, іноді, інші духи, які загрожували йому. В одному зі своїх листів він писав, що побачив у череві свого фортепіано якихось «проклятих тварюк».

– У віці 10 років Шопен написав марш, присвячений великому князю Костянтину, який був надрукований, правда, без імені автора, але кілька разів виконувався військовим оркестром.

– Відомий усім твір «Собачий вальс» теж написав Шопен. У його коханої Жорж Санд була собачка, з якою письменниця любила грати. Одного разу жінка сказала, що якби вміла, то обов'язково вигадала б пісню про свого чотирилапого друга. Бажання коханої – закон. Шопен складає чудовий вальс (опус № 64), який друзі та учні прозвали «Вальс маленької собачки».

– Композитор був дуже чутливим до пригод, пов'язаних з жінками. Так, його заручини були розірвані через дрібницю. Шопен був закоханий в онуку одного знаменитого музиканта і навіть думав одружитися. Але його почуття піддалося випробуванню. Одного разу Фридерик прийшов у гості до коханої з другом. Дівчина запропонувала приятелеві нареченого сісти раніше, ніж йому самому. Обурений, він не виніс подібної образи і передумав одружуватися.

– Одного разу Шопен на запитання, яким словом визначається головний настрій усіх його музичних творів відповів, що в його рідній мові є таке слово – «жаль2 (zal). І в ньому прихована ціла гама почуттів «від скарги і жалю до ненависті» від «скорботи» до «накипаючої в глибині серця невблаганної загрози» – «жаль» забарвлює всі творіння композитора.

– Шопен здобув гучну славу ще за життя – перед ним схилялися артисти, поети, музиканти (Ліст, Шуман, Мендельсон, Берліоз, Гейне, Міцкевич, Делакруа), висловлюючи публічно своє безкрає захоплення. Шопен – основний композитор в репертуарі провідних піаністів світу. Його не втомлюються перевидавати найбільші звукозаписні компанії, його ім'ям називають аеропорти, вулиці міст, небесні світила, музичні фестивалі і конкурси.

– Десять років Шопен пристрасно любив французьку письменницю Жорж Санд, яка мала незалежний, сильний характер. Епатажна, красива і талановита жінка любила шокувати публіку (курила люльку, носила чоловічий одяг і міняла коханців швидше ніж носові хустинки). Вони познайомилися у Ференца Ліста, Санд справила на ніжного, витонченого Шопена відразливе враження: «Яка малоприємна жінка – ця Санд! Та й чи жінка це взагалі, я схильний у цьому засумніватися!», – скаржився він своєму другові Лісту. Хто б міг подумати, що через 10 років розрив з «малоприємною жінкою» зведе Шопена в могилу.

– Останній рік життя композитор, приголомшений розривом з Жорж Санд, не міг писати музику. Листи Шопена до друзів вражають своєю безвихіддю: «Я ні турбуватися, ні радіти вже не в змозі – зовсім перестав будь-що відчувати – тільки животію і чекаю, щоб це скоріше скінчилося». 16 листопада 1848 в Лондоні Фридерик Шопен дав свій останній концерт. Єдиний твір, який закінчив Фридерик перед смертю, була мазурка фа мінор, але зіграти її, знесилений переживаннями і загостреною хворобою легень, вже не зміг. Він лише записав її на папері, а 17 жовтня 1849 в Парижі, у віці 39 років великий польський композитор, піаніст-віртуоз, педагог Фридерик Франсуа Шопен помер на руках своєї сестри Людвіги.

Світ втратив музичного генія – автора 2 концертів, 3 сонат, фантазії, 4 балад, 4 скерцо і незліченної кількості інших музичних творів.

Сказати, що музичний світ сумував – мало. Музичний світ ридав, проводжаючи генія в останню путь. За труною йшли тисячі людей.

І хоча тіло залишилося на французькій землі (цвинтарі Пер-Лашез), серце композитора було віддано Батьківщині – воно замуровано в колону церкви Святого Хреста у Варшаві.

У Парижі (парк Монсо) в 1906 році було встановлено дивовижний своєю ніжною трагічністю мармуровий пам'ятник Фридерику Шопену: сидить за піаніно композитор, грає похоронний марш; біля його ніг плаче дівчина, закриває від болю обличчя, скорботний ангел посипає їх квітам.

Похоронний марш Шопена визнано вершиною для творів цього жанру. Він посів особливе місце не лише в музиці, а й у всьому житті людства. На думку музикантів, досконаліше передати почуття скорботи мовою звуків просто неможливо.