23.03 – 271 рік від дня народження П'єра-Сімона Лапласа (1749-1827). 

Французький математик і астроном; відомий своїми працями в галузі диференційних рівнянь, один із творців теорії ймовірностей.

Народився 23 березня 1749 р. в селянській родині в Бомон-ан-Ож, у нормандському департаменті Кальвадос. Вчився в школі бенедиктинців, з якої вийшов, переконаним атеїстом. Заможні сусіди допомогли здатному хлопчикові вступити в університет міста Кан (Нормандія). Посланий ним до Турину й надрукований там мемуар «Sur le calcul intégral aux différences infiniment petites et aux différences finies» (1766) звернув на себе увагу вчених, і Лаплас був запрошений у Париж. Там він послав д'Аламберові мемуари про загальні принципи механіки. Той відразу оцінив юнака й допоміг улаштуватися викладачем математики у Військову академію.

Улагодивши життєві справи, Лаплас відразу приступив до штурму «головної проблеми небесної механіки»: дослідження стійкості Сонячної системи. Одночасно він публікував важливі роботи з теорії визначників, теорії ймовірностей, математичної фізики й ін.

1773: віртуозно застосувавши математичний аналіз, Лаплас довів, що орбіти планет стійкі, і їх середня відстань від Сонця не міняється від взаємного впливу (хоча піддається періодичним коливанням). Навіть Ньютон і Ейлер не були в цьому впевнені. Правда, пізніше з'ясувалося, що Лаплас не взяв до уваги припливне тертя, що сповільнює обертання, і інші важливі фактори. За цю роботу 24-річний Лаплас був вибраний членом (ад'юнктом) Паризької Академії наук.

1785: Лаплас стає дійсним членом Паризької Академії наук. У цьому ж році, на одному з іспитів, Лаплас високо оцінює знання 17-річного абітурієнта Наполеона Бонапарта. Згодом їхні стосунки були незмінно теплими.

У революційні роки Лаплас взяв керівну участь в роботах комісії з введення метричної системи, очолював Бюро довгот (так називався французький Астрономічний інститут) і читав лекції в Нормальній школі. На всіх етапах бурхливого політичного життя тодішньої Франції Лаплас ніколи не вступав в конфлікти з владою, яка майже незмінно обсипала його почестями. Простонародне походження Лапласа не лише вберегло його від репресій революції, але і дозволило займати високі посади. Хоча жодних політичних принципів у нього не було (втім, можливо, саме тому).

1795: Лаплас читає лекції з теорії імовірності в Нормальній школі, куди він був запрошений як професор математики, разом з Лагранжем, декретом Національного конвенту.

1799: Вийшли перші два томи головної праці Лапласа — класичної «Небесної механіки» (до речі, саме Лаплас запровадив цей термін). У монографії викладаються рух планет, їхні форми обертання, припливи. Робота над монографією продовжувалася 26 років: том III вийшов в 1802 році, том IV — в 1805-м, том V — в 1823 — 1825 рр.

У «Небесній механіці» Лаплас підвів підсумки як власним дослідженням в цій області, так і працям своїх попередників, починаючи з Ньютона. Він подав всесторонній аналіз відомих рухів тіл Сонячної системи на основі закону всесвітнього тяжіння і довів її стійкість в сенсі практичної незмінності середніх відстаней планет від Сонця і незначності коливань останніх елементів їхніх орбіт.

Разом з масою спеціальних результатів, що стосуються рухів окремих планет, супутників і комет, фігури планет, теорії припливів тощо, важливе значення мав загальний висновок, що спростовував думку (яку розділяв і Ньютон), що підтримка справжнього вигляду Сонячної системи вимагає втручання якихось сторонніх надприродних сил. В одній з приміток до цієї книги Лаплас мимохідь виклав знамениту гіпотезу про походження Сонячної системи з газової туманності, раніше висловлену Кантом.

Помер Лаплас 5 березня 1827 року у власному маєтку під Парижем, на 78-му році життя.