16.04  – 90 років від дня народження Бориса Григоровича Возницького   (1926-2012).

Бори́с Григо́рович Возни́цький ( нар.16 квітня  1926, село Ульбарів, Волинського воєводства — тепер Дубенський район, Рівненська область — пом. 23  травня  2012, в автокатастрофі  між селами  Куровичі  та Печенія  Золочівського району Львівської області) — український мистецтвознавець, директор Львівської галереї мистецтв, академік Української академії мистецтв, Герой України (2005), лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1990), заслужений працівник культури України та Польщі, президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ICOM), доктор honoris causa.

Життєпис

Під час Другої світової був в УПА. За спогадами самого Возницького, перед приходом "совєтів" вони отримали наказ розійтись по домівках і чекати наказу на збір. Однак одразу після входу радянських військ у Дубнов березні 1944 року був мобілізований і потрапив на фронт. Брав участь в операції "Багратіон" по відвоюванню Білорусі, після першого ж бою в їхній роті залишилось декілька чоловік, решта - загинули. Борис Возницький був нагороджений радянською медаллю «За відвагу». Був студентом училища імені Труша, навчався у Ленінградській академії мистецтв (факультет історії мистецтв).

Борис Возницький починав свою діяльність у  Винниках і був натхненником створення Винниківського історико-краєзнавчого музею, збирав перші експонати для нього (в 1956 році жив у Винниках).

Історико-краєзнавчий музей Винників — другий музей міста. Перший — кімната-музей, яку створив Борис Возницький. Щоб забезпечити сім'ю, працював у трьох школах, вчив дітей малювати, вів краєзнавчий і туристичний гуртки у тодішньому Будинку піонерів. У Винниках створив перший музей, експонати до якого збирав разом з учнями міста. Організовуючи експедиції в ближні села, вони знайшли унікальні речі, яким немає ціни, розкопали в лісі 2 кельтські поселення. Разом робили археологічні пошукові експедиції, зібрали колосальну колекцію. Багато експонатів із тих часів зберігаються в історико-краєзнавчому музеї, деякі — в Олеському замку. На жаль, коли Возницький був змушений поїхати у Ленінград на навчання, цей музей перестав існувати.

У 1960–1962 рр. Возницький працював заступником директора Музею українського мистецтва у Львові. Згодом призначений на посаду директора Львівської картинної галереї.

Організатор численних історико-художніх виставок, у тому числі великої експозиції «Гетьман Іван Мазепа: Погляд крізь століття» (2003), виставка «Іван Виговський особа і час», «Розп'яття» (до 2000-річчя від народження Христа). Був популяризатором спадщини Іоана Георгія Пінзеля, ініціатором створення музеїв першодрукаря Івана Федорова, музею-садиби «Русалки Дністрової». Створив туристичний маршрут «Золота підкова», до якого входять Олеський, Золочівський, Підгорецький, Свірзький замки.

Загинув в автокатастрофі, що сталася внаслідок серцевого нападу 23 травня 2012 року.

Похований Борис Возницький 25 травня на Личаківському цвинтарі у Львові.

Нагороди

• Звання Герой України з врученням ордена Держави (16 травня 2005) — за визначний внесок у національне відродження України, багаторічну подвижницьку діяльність на ниві збереження та популяризації духовної спадщини українського народу, особисті заслуги у розвитку музейної справи
• орден «За заслуги» II ступеня. (2001)
• Почесна відзнака Президента України (1996)
• відзнака Президента України — Хрест Івана Мазепи (2010)
• відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України» (19 серпня 2011)
• лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1990)
• найвища відзнака Польщі — орден «Командора» (2003)
• лауреат всеукраїнської премії «Визнання»
• дійсний член (академік) Академії мистецтв України
• доктор honoris causa Варшавської академії мистецтв (2004)
• Почесний громадянин Львова
• Почесний громадянин Винників з 7 липня 2011 р. 
• Почесний громадянин міста Дубно, Рівненська обл.
• Почесний громадянин Буського району (2012)

Академіка Бориса Возницького називають «ангелом-охоронцем» українських музеїв та замків, пам'яток культури українського народу.

Активна охоронна діяльність Б.Возницького розпочалася у 1960-ті роки. В безбожній країні СРСР якраз тоді розпочалася нова хвиля руйнацій церков і соборів, пам'яток культури нашого народу. Були століття існування культури українського народу, коли церква і релігія монополізували культуру (в ті століття вона була винятково релігійною). Руйнівники висаджували в повітря церкви 12—19 століть, знищували культуру цілої країни, цілі періоди тої культури.

Маючи в розпорядженні вантажівки, Возницький зі співробітниками обстежував покинуті собори бароко, занедбані каплиці, покинуті цвинтарі.

• В покинутому соборі міста Жовква (за правління комуністів називалося Нестеров) Возницький зняв з вікон полотна, які виявилися рештками оригіналів художника з Австріі Мартіно Альтомонте доби бароко. Альтомонте приїздив уЖовківський замок, де працював на замовлення короля Яна ІІІ Собеського. Зразки творів Альтомонте можна бачити в Олеському і Золочівському замках. Серед врятованих Возницьким картин — оригінали Шимона Богушовича зі Львова, Андрія Стеха з міста Ґданська, Альтомонте.
• В містечку Городенка Івано-Франковської області Возницький разом зі співробітниками врятували рештки дерев'яного вівтаря роботи Пінзеля. Собор і вівтар були створені на замовлення мецената Миколи Василя Потоцького — одного з найбагатших серед меценатів тодішньої України.
• На покинутому цвинтарі було розкопане поховання з надгробком дітей Понінських роботи Бертеля Торвальдсена. Пошук і порятунок видатного твору мистецтва належить Возницькому. Про твір Торвальдсена забули навіть на батьківщині відомого скульптора.

За неповними підрахунками, Возницький і його співпрацівники врятували близько 36 000 творів мистецтва, серед яких гобелени, меблі, картини,вівтарі, мармурові і дерев'яні скульптури, предмети ужиткового мистецтва тощо. Рятівну діяльність Возницького нема з чим порівняти на теренах України кінця XX століття.

За його ініціативи стародавні замки Галичини  Олеський,  Золочівський,  Підгорецький  та  Свірзький  були об'єднані у так звану «Золоту підкову». Завдяки Возницькому сучасникам стало відоме ім'я українського Мікеланджело — скульптора Йоана Георга Пінзеля.

Возницький багато зробив для комплектування фондів палацу Розумовського в місті Батурині, що став добре оснащеним експонатами музеєм на півночі України.

Сприяв відновленню оборонної башти в  П'ятничанах  (П'ятничанська вежа), збереженню Бернардинського костелу у Львові, реставрації каплиці Боїмів, відновив будинок де мешкав Маркіян Шашкевич.

Засновник нових музеїв

Возницький — відомий засновник нових музеїв України. Серед них:

• Музей першодрукаря Івана Федорова
• Музей-садиба Шашкевича
• Музей «Русалки Дністрової»
• Музей найдавніших пам'яток Львова
• Музей Пінзеля, місто Львів.