25 червня виповнюється 130 років від дня народження Івана Петровича Крип’якевича (1886-1967). Український історик, академік АН УРСР, професор Львівського університету, директор Інституту суспільних наук АН України. Автор великої кількості наукових досліджень про українську козацьку державність та Богдана Хмельницького, ряду підручників з історії України. Діяч НТШ.

Життєпис

Народився 25 червня 1886 року у Львові в сім'ї священика УГКЦ о. Петра Франца Крип'якевича. Отець-доктор (теології) Петро Крип'якевич народився у 1857 році, висвячений у 1885 році, був адміністратором парафії святих Петра і Павла у Львові (1887-1891), у Гнилицях коло Збаража, в 1895-1914 роках – професором гімназії у Львові.

Спочатку навчали вдома батьки, потім – вчителі. Перебуваючи в Гнилицях у дитинстві, навчився від сільських дітей, зокрема сина диякона Якова Зайця, руської мови, писати і читати – у вчителя, диякона Дмитра Пічута. Вдома з братом розмовляли польською. У 1896-1904 роках навчався у гімназії з польською мовою викладання. Єдиний предмет українською – уроки греко-католицької релігії – викладав батько. Також батько вів у сина над обов'язкові уроки української мови (2 год.), одним з вчителів був Станіслав Людкевич.

У 1904-1909 роках навчався на філософському факультеті Львівського університету. В студентські роки брав активну участь у боротьбі за український університет, стояв на поміркованих позиціях, займався культурно-освітньою діяльністю. Зокрема, брав участь у протесті 23 січня 1907 року після провокації секретаря вишу Алоїза Віняжа, після прибуття поліції був затриманий, склали протокол, відпустили. 1 лютого за вказівкою намісника Анджея Потоцького був ув'язнений зі звинуваченням в порушенні громадського спокою (спочатку інкримінували тероризм). Голодував 4 доби разом з іншими на знак протесту. Після значного резонансу в Західній Європі уряд розпорядився випустити на волю.

Від 1905 року почав друкувати свої наукові статті у періодичному виданні Наукового Товариства ім. Т. Шевченка «Записки НТШ» (з 1934 – редактор). У 1908 році організував «Просвітній кружок», тісно співпрацював з «Просвітою». Наукову діяльність розпочав під керівництвом Михайла Грушевського, став одним із найвидатніших його учнів.

За його спогадами, вплив на формування його особистості мали Осип Назарук (найбільший), Богдан Бачинський, .Василь Панейко – на першому місці серед знайомих, листувався з Мироном Кордубою.

У 1911 році захистив докторську дисертацію та тему «Козаччина і Баторієві вольності», і незабаром був обраний дійсним членом НТШ. Викладав історію в Академічній гімназії у Львові (1912-1914), згодом – у гімназіях Рогатина і Жовкви. Багато співпрацював в українських періодичних виданнях, що видавалися в Західній Україні – «Письма з Просвіти», «Молода Україна», «Літературно-Науковий Вісник» та багатьох ін., редагував журнал «Дзвіночок» (1911-1914) та «Ілюстрована Україна» (1913-1914).

У 1918-1919 роках – приват-доцент Кам'янець-Подільського державного українського університету. В міжвоєнний період плідно займався науково-педагогічною роботою.

У 1921-1924 роках – професор Львівського (таємного) Українського Університету (секретар сенату університету), в 1934-1939 роках викладав історію України в Богословській Академії у Львові (тепер Український католицький університет (УКУ)), тісно співпрацював з Науковим Товариством ім. Т. Шевченка (з 1920 – секретар історичної секції, 1924 – редагував «Записки НТШ», з 1934 – голова історичної секції).

У 1920-1930-х роках вів широку національно-громадську роботу. В 1921-1922 роках працював у Комітеті охорони військових могил, який займався пошуком і впорядкуванням українських стрілецьких могил в Галичині, в 1923-1925 брав участь у роботі туристично-краєзнавчого товариства «Плай», співпрацював з журналом «Політика» (1925-1926). З жовтня 1939 року Крип'якевич – завідувач кафедри історії України, професор (з 1941) Львівського університету. У роки німецько-гітлерівської окупації працював редактором наукових видань «Українського видавництва» у Львові.

У повоєнний час був звинувачений в «українському буржуазному націоналізмі» і зазнав переслідувань. У 1946 році Іван Крип'якевич разом із частиною львівських науковців депортований до Києва. Деякий час займав посаду старшого наукового співробітника Інституту історії України АН УРСР.

У травні 1948 року дістав можливість повернутися до Львова. У 1951 році очолив відділ Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові, в 1953-1962 роках – директор цього інституту. 18 листопада 1958 року обраний дійсним членом АН УРСР. У жовтні 1961 року професор Крип'якевич указом Президії ВР УРСР удостоєний почесного звання заслуженого діяча науки УРСР.

Помер 21 квітня 1967 року у Львові, похований на Личаківському цвинтарі (поле № 59). Автор надгробка – скульптор Теодозія Бриж.

Сім'я

Сини – Петро-Богдан Іванович Крип'якевич, Роман Крип'якевич.

Праці

Найважливіші історичні праці Крип'якевича присвячені періоду козаччини і Хмельниччини – «Матеріали до історії української козаччини» (1914), «Студії над державою Б. Хмельницького» (1925-1931), «Богдан Хмельницький» (1954) та ін.

Крип'якевич – автор багатьох праць з історіографії («Українська історіографія»; 1923), археології, сфрагістики, історії культури («Історія української культури»; 1937), численних науково-популярних нарисів з історії України: «Історія України» (1920), «Велика історія України» (1935), «Запорозьке Військо» (ч. ІІ з «Історії українського війська» 1936) та підручників «Оповідання з історії України», «Коротка історія України для початкових шкіл» (1918), «Огляд історії України» репетиторій для вищих класів середніх шкіл та вчительських курсів» (1919), «Історичні проходи по Львові» (1932, перевидання 1991) та ін.