Період публікації:

від

до

Категорія:

Інна Совсун: активізація боротьби з плагіатом покращить якість вищої освіти

Опубліковано: Понеділок, 01 серпня 2016 

min
max

Інтерв’ю першого заступника Міністра освіти і науки України Інни Совсун газеті «Освіта України» № 30, 01.08.2016

На шляху до академічної доброчесності: 22 липня Кабінет Міністрів України підтримав пропозицію Міністерства освіти і науки щодо створення Національного репозитарію академічних текстів. «Освіта України» розпитала першого заступника міністра Інну Совсун про особливості цього нововведення.

– Превіряти тексти на плагіат технічно не дуже складно, – розповідає Інна Романівна. – Ключова проблема – із чим порівнювати. Якщо не відповісти на це запитання, то навіть найкращі технічні рішення будуть нерезультативними. Ми усвідомили необхідність створення бази наукових текстів, з якими можна порівнювати нові роботи. Це усвідомлення стало поштовхом до створення Національного репозитарію академічних текстів, до цього процесу долучилися партнери, зокрема – «Майкрософт Україна». У Польщі, до речі, такий репозитарій уже працює.

У репозитарії передусім повинні бути тексти дисертацій. Роботи, які захищалися після набуття чинності Законом «Про вищу освіту» і нині є доступними на сайтах університетів, автоматично потраплять до нього й будуть у вільному доступі. Дисертації, захищені до 2014 року, міститимуться у закритій частині, бо їх автори захищалися до того, як вступила в дію відповідна норма закону. Але із цими текстами теж можна буде здійснювати порівняння.

Доволі часто недобросовісні науковці копіюють цілі сторінки з наукових статей інших авторів. Тому важливим питанням є додавання до репозитарію текстів наукових журналів. Рівень доступу до них теж відрізнятиметься залежно від правил журналів – чи публікують вони свої статті онлайн.

У перспективі ми плануємо завантажувати до репозитарію і студентські роботи.

Завдяки партнерству з компанією «Майкрософт Україна» вартість розробки репозитарію, програмного забезпечення становитиме 180 тисяч гривень. Ми розраховуємо, що тестову версію можна буде запустити до вересня цього року, після чого починатимемо завантажувати дисертації, розміщені онлайн.

Університети і наукові установи використовуватимуть Національний репозитарій академічних текстів безкоштовно.

– Вочевидь, використання репозитарію може стати реальним механізмом виявлення і покращення академічної доброчесності. А якщо деякі виші, знаючи про певні проблеми, не захочуть послуговуватися цим сервісом?

– Відповідно до Закону «Про вищу освіту» університети зобов’язані розбудовувати власну систему забезпечення якості, яка, зокрема, повинна включати в себе і наявність механізмів забезпечення академічної доброчесності, як­от – перевірку на плагіат. А якщо цього немає, то це означає, що система – неповна, і в такому випадку університет не зможе пройти акредитацію.

Ще один механізм, який можна застосовувати, – у випадку звернень і отримання інформації про плагіат, порушення навчального процесу в окремих вишах можна здійснювати перевірку дотримання ліцензійних умов. Порушення законодавства у сфері інтелектуальної власності не є типовою підставою для перевірок, але може використовуватися. Хоча безперечно ключова відповідальність за дотримання принципів академічної доброчесності лежить передусім на самих університетах.

І не варто також недооцінювати роль, яку відіграють у розвитку університетів їх потенційні абітурієнти. А вони, обираючи заклад, в якому навчатимуться, зважатимуть на його репутацію. Й університети, що відверто ігноруватимуть вимоги дотримання академічної доброчесності, отримуватимуть негативні відгуки – і, ймовірно, значно меншу кількість тих, хто захоче там навчатися.

Але, звичайно, проблему плагіату не можна вирішити тільки жорсткими регламентуючими заходами. Ми розуміємо, що ця проблема виникла не за рік і не за два – вона формувалася десятиріччями. Вочевидь, запуск репозитарію не означатиме автоматичного всеосяжного результату.

Велику роль відіграватимуть не тільки певні юридичні покарання, а й зміна культури. Перші кроки в цьому напрямі починають відбуватися – принаймні, на щастя, про це почали говорити. Мені здається, що це – основ­не досягнення. Ще три роки тому у вишах про це говорили окремі викладачі, які сприймались у себе в університетах як маргінали. Варто згадати соціологічне дослідження, проведене Українською соціологічною асоціацією під керівництвом ректора Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Віля Бакірова. Під час його проведення опитували викладачів і студентів. І що цікаво – викладачі, коли говорять про проблеми вищої освіти у себе в університетах, майже не згадують проблему плагіату. А коли оцінюють новації в законодавстві про вищу освіту, то кажуть: як добре, що в законі є норма про боротьбу із плагіатом. Мені це видається дуже показовим: ще не всі люди готові визнати, що проблема існує. Адже, вочевидь, наступним кроком стане зізнання у тому, що ця проблема – поруч: у своїх аудиторіях, на своїх кафедрах. Але позитивні зміни вже почалися.

– На колегії МОН, коли Ви презентували роботу з імплементації Закону «Про вищу освіту», то зауважили, що не можна змусити університети стати вільнішими, відповідальнішими, відкритішими для суспільства. Але більшість університетів є державними закладами, і держава має гарантувати якість освіти. Наприклад, можна сказати, що однакові пластикові дипломи випускників символізували підтвердження державної гарантії якості освіти.

– Так, це була державна репрезентація того, що держава ніби несе відповідальність за освіту. Хоча, правду кажучи, близько двадцяти спів­робітників департаменту вищої освіти апріорі не можуть цього зробити в масштабах цілої країни. Ми побачили, що ця вкрай централізована система не працює. Точніше сказати – вона працює тільки убік обмеження розвитку університетів, які хочуть чогось більшого, ніж вимагає держава. Такий контроль не спрацював у плані гарантування і забезпечення якості вищої освіти. Тому, власне, іншого шляху, крім як розширення автономії, у нас не було.

– Тобто, можна сказати, що зараз дипломи власного зразка для вишів – це візуальна репрезентація власної відповідальності?

– Так. Звичайно, міністерство приймає політичні рішення у напрямі розвитку системи вищої освіти. Але намагання «спихнути» відповідальність із себе на когось там, в абстрактному міністерстві в Києві, уже не спрацьовує.

У МОН є свої функції – воно задає загальну стратегію розвитку, створює нормативне поле в цьому напрямі. Але я завжди повторюю, що реформа вищої освіти – це не реформа законодавства, це насамперед реформа самих університетів. Наше завдання – підштовхнути їх до цієї реформи.

І, звісно, значною мірою йдеться про зміну культури, зміну усталених практик в університетах. Повертаючись до теми академічної доброчесності, до прикладу, необхідна зміна розуміння того, що таке плагіат, необхідне чітке й однозначне усвідомлення, що плагіат – це крадіжка чужої інтелектуальної власності. Яка, відверто кажучи, дорого коштує державі. Бо навіть за ди­сертацію, отриману незаконним шляхом, людина, здобувши науковий ступінь, має державні надбавки. І для держави, для держбюджету в цілому це – досить відчутні видатки.

– Ви сказали про крадіжку інтелектуальної власності. Але ж майже немає науковців, викладачів, які б у судовому порядку доводили, що їх роботу «запозичили». Але це, очевидно, не свідчить про те, що такого не відбувається.

– Так, більшість науковців не звертаються до суду, тому що бояться. Парадокс: чому українці готові були вийти на вулицю, щоб скинути Президента, але бояться публічно сказати щось проти несправедливості з боку свого безпосереднього керівника? Чому так? Вочевидь, говорити, що Президент поганий – це просто, про це всі говорять, тут нічого складного немає. Він десь там, він абстрактний; це не геройство. А вступити в прямий конфлікт із тим, з ким ти працюєш щодня, кого знаєш роками, – набагато складніше. І цей культурний бар’єр, мені здається, має бути подоланий. Якщо людина порушує – незалежно від твоїх стосунків із цією людиною, – ти повинен говорити про це. Говорити, що у тебе крадуть тексти, над якими працював. Тут має відбутися культурна зміна, і спровокувати її – наше завдання. Насправді, вона вже відбувається. Люди починають потроху про це говорити – я не скажу, що це масово, але в принципі проблема порушується. Наше завдання сьогодні – підтримати тих людей, які зараз починають про це говорити.

Але, звичайно, одномоментно це не зміниться. І проблема є не тільки у вищих навчальних закладах, а й у школах. Повторюся: на рівні університетських спільнот почали говорити про проблему плагіату і дотримання академічної доброчесності, але на рівні школи це питання не порушують ні батьки, ні вчителі, ні учні. А коли ти одинадцять років навчаєшся у школі, де вважається нормою скопіювати якийсь текст і видати його за свою роботу, то потім дуже складно перевчатись.

– Але ж якщо б університети ставили студенту жорсткі умови – «ти не пройдеш далі, якщо здаватимеш списану роботу», – це б теж вирішило проблему.

– Безперечно, чіткі правила та неуникненність покарання за плагіат повин­ні бути. Проте навіть без них можна запроваджувати якісь речі, що зменшать плагіат у студентських роботах. До прикладу, я як викладачка своїм студентам даю такі завдання для письмових робіт, які вони не можуть списати. Завдання сформульовані таким чином, що подібних робіт в інтернеті знайти неможливо. Студенти повинні вивчити конкретну літературу, зробити власні дослідження, пов’язані з прочитаною літературою. Це не означає, що якісь шматки не можуть бути скопійовані, і звісно, це треба додатково перевіряти. Проте я точно знаю, що просто завантажити реферат з інтернету мої студенти не можуть.

Так, викладачі також повин­ні уважно читати студентські роботи. Дуже часто, навіть несвідомо, викладачі читають студентські роботи побіжно. Адже якщо ти семестр викладав, то знаєш своїх студентів, знаєш, хто з них здатен виконати роботу на відмінно, а хто – посередньо, і тому оцінки ставлять відповідно до вже сформованого уявлення про рівень студента. І часто це трапляється навіть не навмисно. Це ж простіше: ти знаєш цю людину, чому б і ні? Коли я усвідомила, що почала потроху «пролистувати» письмові роботи, то запровадила таку просту систему. У мене студенти здають письмові роботи непідписаними. Там стоїть номер, і в когось на курсі є розшифровка цих номерів. І читаючи студентську роботу – я не знаю, хто саме її писав. Це одразу змушує читати уважніше, прискіпливіше ставитися до оцінювання текстів. Цікаво, що коли я вперше запровадила цю систему, найвищий бал отримав хлопець, від якого я не очікувала найкращої якісної роботи. Тож є різні рішення, які не потребують видатків, треба лише бажання.

– Повернімося до репозитарію академічних текстів. Як виглядатиме механізм користування ним?

– Нові дисертації зараз мають публікуватися онлайн у будь­якому випадку. Після повноцінного запуску репозитарію ці роботи не лише публікуватимуться на сайті університету, а й завантажуватимуться у репозитарій та автоматично проходитимуть перевірку на плагіат. Якщо програмне забезпечення виявить плагіат, то така дисер­тація не зможе бути опублікованою. Тобто механізм є досить простим і прозорим. Інша справа – з дисертаціями, захищеними раніше. До нас звертаються люди із проханнями перевірити на плагіат уже захищені наукові роботи. Узагалі плагіатне порушення не має терміну давності. Але для того, щоб розпочати такий масштабний процес перевірки вже захищених дисертацій, потрібно загальне політичне рішення.

Щодо студентів: деякі університети вже почали створювати свої бази, до яких авто­матично завантажуються студентські роботи і перевіряються на плагіат, – принаймні стає зрозуміло, чи не списували вони один в одного. Це не вирішує проблему повністю, бо роботу можуть узяти з іншого закладу, але сам підхід до її вирішення є правильним. Нині ми обговорюємо можливість автоматичного завантаження таких баз до репозитарію. Це вже можна зробити технічно, але ще треба подумати, як урегулювати це питання адміністративно.

– Нещодавно відбувся іспит на магістратуру з права у формі тестування. Розкажіть детальніше про цей проект.

– Саме тестування, яке відбулося нещодавно, – лише верхівка «айсберга» роботи, яка була проведена. Розпочалася вона декілька років тому, коли теперішня заступник голови Верховної Ради Оксана Сироїд стала ініціаторкою запуску двох проектів із підвищення якості юридичної освіти: один – координатора проектів ОБСЄ в Україні, інший – проект USAID «Справедливе правосуддя». Вони відрізнялися: один більше уваги приділяв підвищенню рівня викладання, інший – розробці нових стандартів тощо. Але обидва зіграли велику роль в об’єднанні спільноти у сфері юридичної освіти – факультети, які переважно жили «паралельним» життям, почали комунікувати, фахівці збиралися під час проведення круглих столів і обговорювали актуальні й концептуальні проблеми юридичної освіти. Вони написали нові підручники, розробили проект стандарту юридичної освіти, провели опитування працедавців щодо їхньої оцінки рівня випускників. Бракувало елементу перевірки.

З іншого боку, ми спостерігали величезну кількість скарг випускників бакалаврських юридичних програм на певну корупційну складову при вступі на магістерські програми. Тоді в мене з’явилася ідея розробити тести для вступу на магістратуру. Наголошую, такий підхід навряд чи можна використовувати при вступі на інші магістерські програми. Наприклад, застосування цього принципу для програм з історії, вочевидь, дуже обмежуватиме автономію університету з розробки своєї специфічної освітньої програми. Проте для окремих спеціальностей – право, медицина – це можливо, і це відповідає міжнародним практикам.

Ми почали працювати над цим проектом, створили робочу групу, до якої долучилося багато університетів. Але коли дійшло до питання, хто готовий впроваджувати таке тестування, кількість зменшилася – лишилося десять вишів. На етапі затвердження кінцевого списку університетів­учасників ще один заклад відмовився. Мотивував це тим, що студенти­бакалаври цього вишу сказали, що якщо вступ на магістратуру відбуватиметься у вигляді тестів, то вони підуть навчатися до іншого ВНЗ. Але ж від студентів не вимагалося нічого надзвичайного – лише перевірити знання, які вони мають! І те, що вони злякалися цього, – дуже тривожний «дзвіночок». Але радує те, що потужні виші погодилися взяти участь у експерименті, зокрема – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, представники якого початково не були долучені до проекту, проте пізніше керівництво закладу прийняло принципове рішення включитися у цей проект.

Наступним етапом реалізації став тренінг для викладачів, які напрацьовували базу тестових завдань. Після цього відбувся етап підготовки необхідної нормативної бази. Тут окремо хочу подякувати Ользі Фарятьєвій з Департаменту вищої освіти МОН. На наступному етапі університети визначили людину, яка сформує тест – вибере запитання з бази та сформує завдання. Цю роботу довірили члену Вищої ради юстиції, колишньому декану юридичного факультету Львівського націо­нального університету імені Івана Франка Андрію Бойку. Після цього до роботи приєднався Український центр оцінювання якості освіти.

Тест складався з трьох компонентів: безпосередньо права, тесту із загальних навчальних правничих компетенцій і англійської мови. З розробкою останнього нам допомогли закордонні партнери. Проведення такого тесту цьогоріч створює підґрунтя для того, щоб у наступному році розширити спектр бакалаврів, які при вступі на магістратуру складатимуть уніфікований тест з англійської. Зробити це – цілком реально. Усі абітурієнти, які вступають на магістратуру, складають іноземну мову, а рівень знання іноземної не залежить від автономії ВНЗ чи способу викладання. Є стандартні способи оцінки рівня знання мови.

У результаті все вдалося і тестування відбулося. Я з нетерпінням чекаю результатів, які можна порівняти, мова йде про рівень випуск­ників різних бакалаврських програм. Упевнена, що ці результати будуть корисними передусім для університетів. Є ректори, які зауважили, що за результатами цих іспитів зроблять відповідні висновки і вестимуть дискусії з деканами юридичних факультетів. Також дуже важливими ці результати будуть і для громадськості, яка може зробити висновок про рівень викладання в конкретних закладах.

Переконана, що наступного року цей пілотний проект потрібно розширювати. Ми ще не готові говорити про охоплення ним усіх юридичних факультетів українських вишів, але треба працювати над збільшенням кількості учасників.

Немає коментарів

Схожі статті:

Перший заступник Міністра освіти і науки України Інна Совсун зустрілася із ректорами Львівської області Перший заступник Міністра освіти і науки України Інна Совсун зустрілася із ректорами Львівської області Опубліковано: П`ятниця, 27 травня 2016 В Національному університеті «Львівська політехніка» відбулася зустріч Першого заступника Міністра освіти і науки України Інни Совсун із ректорами вищих навчальних закладів Львівської області. Цікаву і предметну розмову про реформи у вищій школі розпочав ректор Львівської політехніки, голова Ради...

Переглядів: 4188 Коментарів: 0

Вища освіта

Інна Совсун: У 2016 році набір студентів до вищих навчальних закладів буде здійснюватись за новим єдиним переліком галузей та спеціальностей Інна Совсун: У 2016 році набір студентів до вищих навчальних закладів буде здійснюватись за новим єдиним переліком галузей та спеціальностей Опубліковано: Середа, 18 травня 2016 17 травня про особливості вступної кампанії 2016 року розповіла перший заступник Міністра освіти і науки Інна Совсун під час брифінгу в Кабінеті Міністрів України. Інна Совсун повідомила, що у цьому році вступна кампанія стартує 11 липня і триватиме до 28 липня. У 2016 році востаннє буде здійснюватися...

Переглядів: 4146 Коментарів: 0

Випускникам шкіл
Анонси
Календар подій
Актуально
Спеціальні новини

 

Для сімей учасників АТО та Героїв Небесної Сотні влаштують благодійне дійство «Україна – це ми!»

24 серпня, з нагоди Дня незалежності України, в Музеї народної архітектури та побуту відбудеться масштабна акція, що організовують спільно Благодійне товариство «Мій тато захищає Україну» та Музей народної архітектури за...


Актуально
Спеціальні новини




Ми у Facebook
Ми у Facebook