15.04  – 564 роки від дня народження Леонардо да Вінчі (1452-1519).

Леона́рдо да Ві́нчі (італ. Leonardo da Vinci, 15 квітня 1452 в Анкіано,  коло Вінчі — 2 травня  1519  в замку Кло-Люсе, Амбуаз) — видатний італійський вчений, дослідник,  винахідник  і художник, архітектор,  анатоміст і інженер, одна з найвизначніших постатей  італійського  Відродження.

Життєпис

Леонардо да Вінчі народився 15 квітня 1452 року в селищі Анкіано поблизу Вінчі, укріпленої фортеці за 30 км від Флоренції, о «третій годині ночі», тобто о дев'ятій вечора за сучасним відліком часу. В щоденнику діда Леонардо зазначено (дослівний переклад): «В суботу, о третій годині ночі 15 квітня народився мій онук, син мого сина П'єро. Хлопчика назвали Леонардо. Його хрестив отець П'єро ді Бартоломео». Його батьками були 25-річний нотаріус П'єро і його кохана, селянка Катерина. Перші роки життя Леонардо провів разом з матір'ю. Його батько незабаром одружився з багатою і знатною дівчиною, але цей шлюб виявився бездітним, і П'єро забрав свого трирічного сина на виховання. Розлучений з матір'ю Леонардо все життя намагався відтворити її образ у своїх шедеврах.

В Італії того часу до позашлюбних дітей ставилися майже як до законних спадкоємців. Багато впливових людей міста Вінчі сприяли подальшій долі Леонардо. Коли Леонардо було 13 років, його мачуха померла при пологах. Батько одружувався вдруге і незабаром залишився вдівцем. Він прожив 67 років, був чотири рази одружений і мав 12 дітей. Батько намагався залучити Леонардо до сімейної професії, але безуспішно: син не цікавився законами суспільства.

Леонардо не мав прізвища в сучасному розумінні; «да Вінчі» означає просто «(родом) з містечка Вінчі». Повне його ім'я — Леонардо, син пана П'єро з Вінчі (італ. Leonardo di ser Piero da Vinci).

Вчитель або вчителі

Першим вчителем Леонардо, (коли він мав приблизно 15 років), вважають Андреа  Вероккіо (італ. Andrea del Verrocchio), італійського скульптора та художника епохи Відродження. В майстерні Верроккіо, що містилася в інтелектуальному центрі тодішньої Італії — місті Флоренції, Леонардо вивчав також гуманітарні науки, тут він набув деяких технічних знань. У 1473 році, у віці 20 років, Леонардо да Вінчі отримав кваліфікацію майстра в Гільдії Святого Луки.

Творче життя

У віці 24 років Леонардо і ще троє молодиків були притягнені до судового розгляду за анонімним звинуваченням в содомії, але їх виправдали. Про його життя після цієї події відомо дуже мало, але ймовірно, у нього була власна майстерня у Флоренції в 1476–1481 роках. Леонардо довгі роки мандрував Італією, займався математикою, інженерними справами.

У 1481 році монастир Сан Донато а Сісто замовив Леонардо великий вівтарний образ «Поклоніння Волхвів» (не завершений). Тоді ж почалася робота над картиною «Святий Ієронім».

У 1482 році Леонардо, будучи, за словами Вазарі, дуже талановитим музи́кою,створив срібну ліру у формі кінської голови. Лоренцо Медічі відправив його як миротворця до Людовіко Сфорца в Мілан, а ліру відправив з ним як подарунок. Цього ж року Леонардо почав роботу над кінним пам'ятником Франческо Сфорца, батька Людовіко Сфорца. Протягом 10 років Леонардо да Вінчі працював над цим монументом (глиняна модель статуї була зруйнована при взятті Мілану французами 1500; відома лише за підготовчими ескізами). На цей період припадає і творчий розквіт Леонардо-живописця. В «Мадонні у скелях» (1483–1494, Лувр, Париж; 2-й варіант — 1497–1511, Національна галерея, Лондон) персонажі, розроблені Леонардо да Вінчі, представлені в оточенні дивного скелястого пейзажу, в якому відображені геологічні спостереження Леонардо да Вінчі. У середині 1480-х він створив «Мадонну Літта». У 1485 році був створений «Портрет музиканта».

У Леонардо було багато друзів і учнів. Стосовно статевих взаємин достеменних відомостей немає, оскільки Леонардо ретельно приховував цей бік свого життя. За деякими версіями, у Леонардо був зв'язок з Чечилією Галлерані, фавориткою Людовіко Сфорца, з якої він написав свою знамениту картину «Пані з горностаєм» (1488, Музей у Кракові), в якій вигини ліній повторюються у фігурі жінки і тварини, що надає картині витонченої грації.

У 1487 було створено літальну машину — орнітоптер, заснований на пташиному польоті.

1489 да Вінчі виконав анатомічні малюнки черепів.

З 1490-х років Леонардо зосередився на архітектурі і анатомії. У 1490 була створена Вітрувіанська людина — уславлений малюнок, який іноді називають канонічними пропорціями. Було виконана глиняна модель кінного монумента Франческо Сфорца, яку зруйнували французькі вояки у Мілані.

У 1495–1498 Леонардо працював над фрескою «Таємна вечеря» в монастирі Санта-Марія делле Граціє в Мілані.

У 1499 Мілан був захоплений французькими військами Людовика XII, Леонардо залишив Мілан, модель пам'ятника Сфорца була сильно пошкоджена.

У 1502 Леонардо вступив на службу до Чезаре Борджіа, 1503 повернувся до Флоренції, де конкурував з Мікеланджело, але мав з ним спільні роботи. Тут да Вінчі створив картон до фрески «Битва в Анджарії (при Ангиарі)» і картину«Мона Ліза» (Лувр, Париж).

1505 Леонардо спостерігав і зробив начерки польоту птахів.

У 1506 повернувся до Мілана для служби у короля Франції Людовика XII, котрий на той час контролював північ Італії (дивись Італійські війни). У 1507 Леонардо вивчав будову людського ока. Працював у Мілані над кінним пам'ятником маршалові Трівульціо 1508–1512, розписував собор Святої Анни (1509). 1512 створив «Автопортрет».

У 1512 році Леонардо переїхав до Риму під заступництво папи Льва X, три роки жив у римському Бельведері, де працює над картиною «Іван Хреститель».

у 1516 році переїхав до Франції як придворний художник, інженер, архітектор і механік. Тут він створив серію малюнків на тему всесвітнього потопу. Але у Франції Леонардо майже не малював, у майстра оніміла права рука, і він насилу пересувався без сторонньої допомоги. Третій рік життя в Амбуазі 67-річний Леонардо провів у ліжку. 23 квітня 1519 року він залишив заповіт, а 2 травня помер в оточенні учнів і своїх шедеврів в Кло-Люсе. За словами Вазарі, да Вінчі помер на руках короля Франциска I, свого близького друга. Ця малоймовірна, але поширена у Франції легенда знайшла віддзеркалення в полотнах Енгра, Ангеліки Кауфман і багатьох інших живописців. Леонардо да Вінчі був похований у замку Амбуаз. На могильній плиті вибито напис: «У стінах цього монастиря покоїться прах Леонардо да Вінчі, найбільшого художника, інженера і архітектора Французького королівства».

Його основним спадкоємцем був Франческо Мельці: окрім грошей, він отримав картини, інструменти, бібліотеку та інше майно. Салаї і його слузі дісталося по половині виноградників Леонардо.

Леонардо був присутній на побаченні короля Франциска I з папою Львом X в Болоньї 19 грудня 1515 . В 1513 - 1516 роках Леонардо жив у Бельведері і працював над картиною « Іоанн Хреститель »

Франциск доручив майстру сконструювати механічного лева, здатного ходити, з грудей якого з'являвся б букет лілій. Можливо, цей лев вітав короля в Ліоніабо використовувався під час переговорів з папою. 

У 1516 році Леонардо прийняв запрошення французького короля і оселився в його замку Кло-Люсі , - там Франциск I провів своє дитинство, - неподалік від королівського замку Амбуаз . В офіційному званні першого королівського художника, інженера і архітектора Леонардо отримував річну ренту в тисячу екю. Ніколи до цього в Італії Леонардо не мав звання інженера. Леонардо був не першим італійським майстром, милістю французького короля отримав «свободу марити, мислити і творити» , - до нього подібну честь поділяли Андреа Соларио і Фра Джованні Джокондо .

У Франції Леонардо майже не малював, але майстерно займався організацією придворних свят, плануванням нового палацу в Роморантане при задуманому зміні річкового русла, проектом каналу між Луарою і Соной , головною двухзахідною спіральними сходами в замку Шамбор . За два роки до смерті у майстра оніміла права рука, і він насилу пересувався без сторонньої допомоги. Третій рік життя в Амбуазе 67-річний Леонардо провів у ліжку. 23 квітня 1519 він залишив заповіт, а 2 травня помер в оточенні учнів і своїх шедеврів в Кло-Люсі . За словами Вазарі, да Вінчі помер на руках короля Франциска I , свого близького друга. Ця малодостовірними, але поширена у Франції легенда знайшла відображення в полотнах Енгра ,Анґеліки Кауфман і багатьох інших живописців. Леонардо да Вінчі був похований в замку Амбуаз. На могильній плиті був вибитий напис: «У стінах цього монастиря покоїться прах Леонардо да Вінчі, видатного художника, інженера і архітектора Французького королівства».

Основним спадкоємцем був учень і друг Леонардо Франческо Мельці, який у наступні 50 років залишався головним розпорядником спадку майстра, що включав крім картин інструменти, бібліотеку і не менше 50 тисяч оригінальних документів на різні теми, з яких до наших днів збереглася лише третина. Іншому учневі Салаї і слузі дісталося по половині виноградників Леонардо.

Нині Леонардо найперше відомий як художник. Крім того, цілком можливо, що да Вінчі міг бути скульптором: дослідники з університету Перуджі — Джанкарло Джентіліні і Карло Циці — стверджують, що знайдена ними в 1990 році теракотова голова є єдиною скульптурною роботою Леонардо да Вінчі[1], що дійшла до нас. Проте сам Да Вінчі в різні періоди свого життя вважав себе найперше інженером або ученим. Він віддавав образотворчому мистецтву не дуже багато часу і працював поволі. Тому художня спадщина Леонардо кількісно невелика, а низка його робіт втрачена або значно пошкоджена. Проте його внесок в світову художню культуру є винятково важливим навіть на тлі тієї когорти геніїв, яку дало Італійське Відродження.

Завдяки його роботам мистецтво живопису перейшло на якісно новий етап свого розвитку. Художники Ренесансу рішуче відмовлялися від багатьох умовностей середньовічного мистецтва. Це було спрямування у бік реалізму і багато було досягнуто у вивченні перспективи, анатомії, більшої свободи в композиційних рішеннях. Але в плані живописності, роботи з фарбою, художники були доволі умовні і скуті. Лінія на картині чітко окреслювала предмет, і зображення мало вигляд розфарбованого малюнка. Найбільш умовним був пейзаж, який грав другорядну роль. Леонардо усвідомив і втілив нову живописну техніку. У нього лінія має право на розмитість, бо так ми її бачимо. Він усвідомив явища розсіювання світла в повітрі і виникнення серпанку, (сфумато), між глядачем і зображеним предметом, який пом'якшує колірні контрасти і лінії. У результаті реалізм у живописі перейшов на якісно новий рівень.

Важливим джерелом вивчення поглядів Леонардо да Вінчі є його записні книжки і рукописи (близько 7 тисяч аркушів), написані розмовною італійською мовою, бо Леонардо не знав латини. Сам він не залишив систематичного викладення своїх думок. «Трактат про живопис», складений після смерті учнем Леонардо Франческо Мельці із фрагментів, багато в чому самостійно взятих із контексту його записок, справив значний вплив на художню європейську практику і теоретичні думки. Для самого Леонардо да Вінчі мистецтво і наука були пов'язані нерозривно. Живопис він розумів як універсальну мову (подібно математиці у сфері науки), в якій втілені пропорції та перспективи виявлення розумного початку, який царить в природі.

Особливу увагу Леонардо да Вінчі приділяв механіці, називаючи її «раєм математичних наук» і бачачи в ній головний ключ до таємниць світознання. Він зробив спроби встановити коефіцієнти тертя і ковзання, вивчав опір металів, займався гідравлікою. Численні гідротехнічні досліди допомогли Леонардо правильно описати рівновагу рідини у посуді.

Леонардо да Вінчі цікавили проблеми польоту. У Мілані він робив багато малюнків і вивчав літальний механізм птахів різних порід і кажанів. Окрім спостережень він виконував досліди, але вони всі були невдалими. Леонардо дуже хотів побудувати літальний апарат. Він говорив: «Хто знає все, той може все. Аби дізнатися — і крила будуть!» Спочатку Леонардо розробляв політ за допомогою крил, що приводяться в рух м'язовою силою людини: ідея простого апаратуДедала й Ікара. Але потім він дійшов думки про спорудження такого апарату, до якого людина не прикріплялась, а зберігала повну свободу, щоб керувати ним; приводитися в рух апарат мав власною силою. Це по суті ідеяаероплана. Щоб успішно практично побудувати і використовувати апарат, Леонардо не вистачило тільки ідеї мотора, що має достатньої сили. Леонардо да Вінчі працював над апаратом вертикального зльоту і посадки. На вертикальному «ornitottero» Леонардо планував розмістити систему втяжних сходів. Прикладом йому послужила природа: «подивися на кам'яного стрижа, який сів на землю і не може злетіти через свої короткі ноги; а коли він у польоті, втягни сходи, як показано на другому зображенні зверху. Так треба злітати з площини; ці сходи служать ногами». Що стосується приземлення, він писав: «Ці гачки (увігнуті клини), які прикріплені до основи сходів, служать для тих же цілей, що і кінчики пальців ніг людини, яка на них стрибає і при цьому тіло її не стрясається так, як було би при стрибанні на каблуках».

Вивчаючи стійкість людського ока, Леонардо да Вічні висловив правильні здогади про природу бінокулярного зору. В анатомічних дослідах його узагальнювальні результати розтинів, в деталізованих малюнках заклали основи сучасної наукової ілюстрації. Почавши від простої інвентаризації органів до вивчення функції, він розглядав організм як зразок природної механіки. Леонардо да Вінчі вперше описав низку кісток та нервів, висловив пропозиції про антагонізм м'язів, особливу увагу приділяв проблемам  ембріології і порівняльної анатомії. У дослідах з виділенням різних органів у тварин Леонардо да Вінчі прагнув запровадити дослідницький експериментальний метод у біологію. Він вперше почав розглядати ботаніку, як самостійну біологічну дисципліну, виділяючи структурно-функціональні моменти. Він дав опис  листкорозміщенню ,  геліотропізму  і геотропізму, кореневого тиску та руху соків рослини.

Як учений та інженер Леонардо да Вінчі збагатив проникаючими дослідженнями майже всі сфери науки того часу, розглядаючи свої замітки і малюнки як підготовку до гігантської енциклопедії людських знань. Скептично ставлячись до популярного на той час ідеалу науковця-ерудита, Леонардо да Вінчі був найяскравішим представником нового, заснованого на експерименті мистецтвознавства. Займаючись архітектурою, він розробляв різні варіанти ідеального міста і центрально-купольного храму. На службі у правителя Мілану Людовіко Сфорца (1481–1482) Леонардо да Вінчі був військовим інженером-гідротехніком, організатором придворних свят і феєрій.

Любов до моделювання приводила Леонардо да Вінчі до геніальних конструктивних здогадок, які набагато випередили епоху; такими є ескізи проектів металургійних печей і прокатних станів, ткацьких верстатів, друкарських, деревообробних, землеробних та інших машин, підводного човна і танка, а також розроблені після ретельного вивчення польоту птахів конструкції літальних апаратів і парашута.

Записки Леонардо да Вінчі науково-технічного змісту стали відомими широкому колу дослідників лише наприкінці XVIII століття, майже через 300 років після його смерті, коли Джованні Баттіста Вентурі опублікував 1797 в Парижі опис окремих його рукописів[2], вивезених Бонапартом з Мілана.

Єдиний його винахід, що здобув визнання за його життя, — коліща́тковий замок для пістолета (що заводився ключем). На початку пістолет з коліщатковим замком був мало поширений, але до середини XVI століття став популярним удворян, особливо у кавалерії, що відбилося на конструкції лицарських обладунків, а саме: максиміліанівські лати через необхідність пострілів з пістолетів стали робити з рукавичками замість рукавиць. Коліщатковий замок для пістолета, винайдений Леонардо да Вінчі, був настільки вдалим, що зустрічався і в XIX столітті.