07.06 – 87 років від дня народження Івана Олексійовича Кандиби (1930–2002). 

Український правозахисник. Співзасновник Української Гельсінської групи (УГГ)

7 червня 1930 року народився видатний український дисидент і політв'язень 1981-1988 років юрист Іван Олексiйович Кандиба, учасник руху опору радянській системі. Народився в селі Стульно (нині Польща), в селянській родині, яку в 1945 роцi було насильно переселено до УРСР. До 1961 р. працював нотаріусом, народним суддею, адвокатом у м. Глиняни Львівської області.

У 1960 році познайомився з дисидентом Левком Лук'яненком, який з 1959-го працював адвокатом Глинянського району Львівської області, де разом зі Степаном Віруном, Олександром Лібовичем і Василем Луцьківим вирішили створити підпільну партію Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС), яка виступала за конституційне відокремлення України від СРСР. Це була перша підпільна організація партійного типу в Україні повоєнного періоду, що після поразки ОУН-УПА вдалася до ненасильницьких, правових методів здобуття незалежності. У 1960 році Левко Лук’яненко залучає до організації Івана Кандибу, до неї також увійшли Йосип Боровницький та Іван Кипиш. До 1961 року група нараховувала всього орієнтовно десять членів – жителів різних областей України, які в умовах суворої конспірації намагалися виробити програму дій. 

На перших організаційних зборах обговорювалася програма, складена Л. Лук’яненком. Іван Кандиба згадував: «Виступив Лук’яненко спочатку. Потім я. Я сказав приблизно такі фрази, що викликали тоді навіть між нами непогодження: «Проект програми взагалі я схвалюю. Але мені не подобається те, що то на базі марксизму-ленінізму вона побудована.» А тоді Вірун мені зразу таку репліку каже: «Без марксизму-ленінізму дальше, як до Києва, не дійдеш». Ну, такий собі конфлікт. І якраз Левко тоді записував свого роду нотатки. Вони так і називаються: «Нотатки на зборах шостого листопада». Потім у справі фігурували… Значить, вирішили все-таки замінити цю програму… І доручили знов-таки Лук’яненку в іншій формі це подати».

Досить скоро, на початку 1961-го, УРСС була викрита органами КДБ, 21 січня були заарештовані Л. Лук’яненко, І. Кандиба, С. Вірун, В. Луцьків, Олександр Лібович, пізніше Іван Кіпиш та Йосип Боровницький. Львівський обласний суд 20.05.1961 засудив їх до тривалих термінів позбавлення волі, а Лук'яненка до страти, що була замінена 15-ма р. ув’язнення. Як співзасновник Української робітничо-селянської спілки, Кандиба був теж засуджений до 15 років таборів. Відбував покарання в Мордовії і Пермській обл., а також у в'язниці м. Володимир. 1969 р. разом із Лук'яненком та правозахисником Михайло Горинем передав за кордон «Звернення до Комісії прав людини при ООН» про геноцид політв'язнів. 

Хоча Українська Робітничо-Селянська Спілка діяла недовго і небагато встигла зробити, УРСС можна вважати першою саме дисидентською організацією і за засобами боротьби, і за метою. Більше того, вона була дуже близькою до майбутнього українського правозахисного руху, до якого пізніше і приєдналися найактивніші члени УРСС.

Кандиба  вийшов на свободу в 1976. У Львові, де жив його старий батько, Іванові Кандибі відмовили в прописці, тому він оселився в м. Пустомити, де мешкав у 1976-1981 роках i працював у майстерні з лагодження електроприладів та кочегаром.

Кандиба став членом-засновником Української гельсінської групи (УГГ). Це було об'єднання діячів українського правозахисного руху, утворене в Україні 9 листопада 1976 року. Підставою для утворення УГГ були постанови про права людини Заключного акту Наради у справах безпеки й співпраці в Європі у Гельсінкі 1975 року. Згідно з основоположною декларацією УГГ її метою є сприяти виконанню в Україні постанов Заключного акту: 1) збирати докази порушення тих постанов та скарги постраждалих; 2) доводити факти порушення прав людини та націй в Україні до відома ширших кіл української та міжнародної громадськості, до урядів держав, які підписали Заключний акт. Членами-засновниками УГГ були «десять відважних», імена яких вписані золотими літерами у світову та українську історію: Лук'яненко i Кандиба, керівник групи письменник-фронтовик Микола Руденко, письменник-фантаст Олександр Бердник, генерал Петро Григоренко, хімік і дочка розстріляного Оксана Мешко, студент Микола Матусевич, інженер Мирослав Маринович, мікробіолог Ніна Строката та учитель Олекса Тихий.

Коли 9 листопада 1976 року Микола Руденко на прес-конференції на квартирі Олександра Гінзбурга в Москві (у Києві не було акредитованих іноземних журналістів) оголосив про створення Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод, вже через дві години у вікна його житла в Кончі-Заспі під Києвом, де ночували його дружина Раїса Руденко й Оксана Мешко, полетіли цеглини. Жінки затулялися ковдрами і подушками, і все ж Мешко була поранена в плече. «Так КГБ, - жартував Руденко, - відсалютував на честь створення УГГ».

У 1977-му заарештовано й тоді або наступного року засуджено за «антирадянську агітацію та пропаганду» від 7 до 10 років ув'язнення і 5 років заслання членів-засновників УГГ: М. Руденка, О. Тихого, Л. Лук'яненка, М. Мариновича, М. Матусевича. На місце заарештованих у групу вступили нові члени (Петро Вінс, батько і син Січки, Василь Овсієнко, пізніше Василь Стус, В'ячеслав Чорновіл, Стефанія Шабатура та інші). Кандиба продовжував діяльність: листувався з політв'язнями, зустрічався з членами Московської гельсінської групи. Вiн постійно перебував під адміністративним наглядом (мав бути вдома з восьмої вечора). За виступ із покаянням у пресі та на телебаченні пропонувалися прописка у Львові та робота за фахом. Викликався до КДБ.

У 1981 роцi Іван Кандиба був заарештований. Йому інкримінували співавторство і розповсюдження антирадянських матеріалів (зокрема документів УГГ). Того ж року був засуджений до 10 років таборів особливо суворого режиму і 5 років заслання з визнанням особливо небезпечним рецидивістом. За відмову від роботи і перехід на статус політв'язня 1988 року Іван Кандиба запроторений до ШІЗО (штрафний ізолятор), де його тримали 65 діб. 5 вересня 1988 року Іван Кандиба помилуваний указом Президії Верховної Ради СРСР. Проте звільнений із в'язниці лише 9 вересня, після оголошення голодування на знак протесту і вимоги президента США Рейгана звільнити політв'язня. У тому ж році 7 липня на 50-тисячному мітинзі у Львові на основі УГГ було проголошено створення Української Гельсінської спілки (УГС).

Українські правозахисники були другою за чисельністю групою дисидентів-антикомуністів у всій країні після московської групи, і рівними їй за впливом. Однак вони були набагато віддаленіші від іноземних кореспондентів, а значить, і від гласності, що ставило їх у набагато небезпечніше становище. «Десять відважних» перемогли тоталітарного московського монстра. Їм давали величезні терміни, їх гноїли в таборах і ламали в «психушках», їх цинічно вбивали, але їх волю не зломили. Україна і свобода стукали в їхні серця. 

Після здобуття Україною незалежності у 1990 році Іван Кандиба брав участь у створенні Всеукраїнського політичного об'єднання «Державна самостійність України» (ДСУ) і став першим головою партії, а також засновником, а потім і редактором партійної газети «Нескорена нація». У 1992 році він вступив в ОУН і відразу був кооптований до комітету з легалізації та відродження ОУН в Україні (ОУНвУ). На II конференції «легальної» ОУН в 1993 році був обраний заступником Голови Головного проводу ОУНвУ, а в 1996-му - Головою Головного проводу ОУНвУ. З 2001 р - Почесний голова ОУНвУ. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові. Його ім'я ніколи не буде забуте ні в Україні, ні в Москві.