Із матеріалів щомісячного науково-методичного та літературно-мистецького журналу «Українська мова і література в школах України, № 12 / 2016.

Огляд публікації «Види навчальних навчальних матеріалівз української літератури, напрями і шляхи їх вивчення» (автор – Юрій Бондаренко).

У текстовому комплексі публікації характеризуються види навчального матеріалу, що методично застосовуються у процесі шкільного вивчення літератури, розглядаються напрями і шляхи їх опрацювання. Згідно з твердженням автора матеріалів, предметна методика буде результативною лише за умови врахування специфіки окремих системотвірних чинників, що допомагають конкретизувати навчальні цілі, структурувати діяльність педагога та учня, спрямувати її на вирішення чітко визначених дидактичних завдань.

У науковій публікації розкриваються 5 (п’ять) ознак, якими вирізняється художній матеріал як навчальний:

І. Зв’язна словесно-образна структура – це явище розкриває себе, коли думка висловлюється безпосередньо, тим, що нерідко транслює інформацію в образній формі і потребує свого декодування та тлумачення (інтерпретації) реципієнтам.
ІІ. Система науково встановлених формо-змістових параметрів, які інкорпоруються сюжетом, хронотопом, образами-персонажами, композицією, ідейним змістом, мовою, проблематикою й тематикою, жанром, стилем та ін.
ІІІ. Емотивно-оцінний заряд, який передається адресату (читач, слухач) інформації, провокує відповідні йому психічні стани.
ІV. Естетична фунція, що створює уявлення про прекрасне. У цьому контексті дослідник нагадує, що «урок літератури – це ще й момент естетичного розвитку молодого покоління».
V. Відповідність / невідповідність інтелектуальному розвитку та духовним запитам школярів.

Автор розвідки наголошує, що умовою трансформації (перетворення) літературного матеріалу в навчальний є факт сприймання та осмислення його (матеріалу) учнями, що можна здійснювати під час текстуальної роботи, що має базуватись на «систему науково обґрунтованих та адаптованих для шкільної практики напрямів та шляхів аналізу» (Ю. Бондаренко). У цьому зв’язку у статті висвітлюються основні риси кількох різновидів аналізу – ПОДІЄВОГО, КОМПОЗИЦІЙНОГО ТА ПООБРАЗНОГО.

Кожен із шляхів аналізу спирається на власну «дорожню карту», яку через відповідний алгоритм дидактичних дій педагог має застосовувати на етапі роботи учнів із текстом. Скажімо, схемою подієвого аналізу (за розвитком дії, за розвитком сюжету, услід за автором, послідовного) є т. зв. поетапний аналіз; до слова, науковець вказує на те, що подієвий аналіз у 5-6 класах є основним. Композиційний аналіз трактується як «планомірне опрацювання тексту крізь призму його зовнішньо композиційних частин» (Ю. Бондаренко).

Нарешті, п о о б р а з н и й  аналіз (що вельми часто застосовується у школі), залежно від різних дидактичних чинників, може втілюватися у таких варіантах діяльності:

1. За рисами внутрішнього світу.
2. За рівнями структури особистості.
3. За аксіологічними (ціннісними) та ціьовими пріоритетами.
4. Біографічний підхід.
5. У системі «виклик - відгук».
6. Статусно-рольова характеристика.
7. Міжперсонажна взаємодія.
8. Порівняльна і групова характеристика декількох персонажів.