Доброю традицією стало декілька років поспіль, за ініціативи директора Львівського кооперативного коледжу економіки і права Наталії Зубко, в кінці навчального року відвідування святих місць, ознайомлення з особливостями Західного регіону та роботою кооперативних підприємств з метою поєднання теорії з практикою.

Цей рік не став винятком для колективу коледжу. В рамках Всеукраїнської прощі до Страдчу, вшанування 125-ліття від дня народження патріарха Йосипа Сліпого, з нагоди закінчення навчального року та святкування Міжнародного дня кооперації, директором коледжу за підтримки об’єднаного профкому (голова – Наталія Кутна) та правління Львівської облспоживспілки (голова – Михайло Ванівський) була ініційована поїздка на Яворівщину.

Спочатку здійснили свою духовну мандрівку до храму Успіння Пресвятої Богородиці у селі Страдч. Сюди прочани прибули із своїми сокровенними проханнями та молитвами. У церкві відчувається особлива енергетика, одухотвореність та намоленість. Паломники мали нагоду приступити до Сповіді, прийняти Євхаристію, бути окропленим святою водою та Єлеопомазаними.

Після спільної молитви прочани разом із отцем храму пройшли Хресну дорогу, яка знаходиться у сосновому лісі. Потім була проведена екскурсія територією храму. Також львів’яни побували у печерах.

Екскурсовод п. Леся розповіла історію заснування села Страдч, що сягає далеких княжих часів. Одного разу два княжі стрільці з Городка відправилися на полювання. Полюючи за здобиччю, зайшли аж на Страдецьку гору, вкриту на той час густим лісом. Там їх застала ніч, але вони вирішили будь-що впіймати рись, яка сховалася у печері. На світанку, коли рись вийшла із печери, стрільці вбили її. Та найбільше їх вразила навколишня краса та річка Верещиця. Невдовзі стрільці оселилися тут, побудували хатину, а опісля – невеличку дерев'яну церкву, яка проіснувала до XVIII ст.

У 1243 році на Страдецькій горі відбулася страшна трагедія. Під час боротьби татар з дружиною Ростислава хтось із людей, укритих від ворогів в Страдецькій печері, вистрілив з лука у татарина, що проїжджав поблизу. Стріла не влучила, і татарин здійняв галас, завернув частину загону, що ішов на поле битви. Так татари випадково відкрили вхід до печери, в якій заховалося близько двох тисяч людей... Татари розпалили вогонь в головному коридорі. Від вогню згоріли всі долівки в келіях і церкві, а від диму подушилися ті, що переховувалися в печері. Ченці, які були в церкві, довідалися про страшне катування невинних людей, вийшли у ризах зі свого сховку і спустилися до печери... Поклонившись татарам, просили їх загасити вогонь та не карати невинних за нерозважливий вчинок однієї людини... Проте татари повбивали і ченців.

Село припинило своє існування. Згодом на цьому місці повстало нове поселення під назвою Страдч (місце терпіння, страждання). За народними переказами після Страдецької трагедії зійшла з Неба Пречиста Діва Марія та оплакувала закатованих татарами людей.

За іншими народними оповідями, ченці, знаючи про похід татар, попередили людей з села про небезпеку і просили їх сховатися в печері. Проте односельці не послухали священиків і більшість з них залишалася на горі. Лише дехто прислухався до порад ченців і разом із ними пішов до печери. Татари, напавши на село, вирізали всіх, спалили дотла будівлі. Спустившись вниз, знайшли й печеру. Та коли намірилися увійти, перед входом з'явилася Матір Божа і Своїм Плащем, як нерушима стіна, закрила вхід. Звідси, мабуть, і пішла назва Матері Божої Нерушимої Стіни. Татари до смерті перелякалися появи Матері Божої й у паніці відступили. З тих пір всі навколишні села особливим чином почитають Пречисту Діву Марію на Страдецькій горі.

У 1936 році Папа Римский Пій ХІ встановив на Страдецькій горі Хресну дорогу та надав Страдчу статусу відпустового місця. Мало того, Страдецька Хресна дорога отримала від Папи значення Єрусалимської Хресної дороги. Це означає, що проща до Страдчу і участь у Хресній дорозі за своїм духовними благами і значенням прирівнюється до прощі в Єрусалимі і проходження справжньої Хресної дороги Спасителя. Існує чимало свідчень чудесного зцілення, а також духовного навернення тих, хто бодай раз пройшов Хресну дорогу в Страдчі.

Страдч – це відпустовий Марійський паломницький центр, святиня УГКЦ, яка за значущістю прирівнюється до Зарваниці та Унева.

Це є також одна з найдавніших українських християнських святинь, адже молитва вперше вознеслася тут до неба ще в далекому ХІ ст. За легендою, у другій половині XI ст. до Стрілиська примандрував чернець із Києво-Печерської Лаври. Він зібрав самітників і розпочав із ними видовбувати в скелі підземний печерний монастир. Таким чином наприкінці ХІ ст. на Страдецькій горі постає Печерська Лавра, яка збереглася донині. У печері є церква Матері Божої Нерушимої Стіни, а за престолом – вхід до Печерської Лаври. На престолі були мощі свщмч. Тимотея. На стінах святилища збереглися дві ікони, висічені у скельних стінах, а саме: ікона Христа Спасителя, увінчаного терням, та ікона св. П'ятниці.

Страдецький печерний монастир унікальний тим, що зберігся майже без змін ще з часів свого заселення. Це довгий підземний коридор із кількома відгалуженнями, в яких видовбані ніші, що служили монахам келіями, та невеличка печерна церква з витесаним у кам’яній товщі старовинним проскомидійником, кам’яним престолом та невеличким стільчиком для священика-сповідальника. Тут же збереглася чи не єдина в Україні затворницька келія з невеличким віконечком, що виходило у святилище, щоб затворник міг приймати Святе Причастя і отримувати свою скромну щоденну поживу.

У самому Страдчі і досі з вуст у вуста передається розповідь про те, що чернеча печера є значно глибшою і довгим проходом з’єднує це святе місце з самою Києво-Печерською Лаврою. Та незважаючи на легендарний характер таких оповідей, суть їх справедлива і точна: Страдч – місце стародавньої києво-руської чернечої традиції, що розвивалася тут до ХІІІ ст., доки монастир не був зруйнований татарами.

В 1930-х роках печеру після археологічного обстеження облаштували, відновивши в ній церкву Матері Божої Нерушимої Стіни. У 1795 році на горі мешканці Страдчу на місці старої дерев’яної церкви збудували новий кам’яний храм Успіння Пресвятої Богородиці.

Також екскурсовод розповіла про священика Української Греко-Католицької Церкви Миколу Конрада та дяка Володимира Прийми, які померли як мученики за віру. 27 червня 2001 року у Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді, яку очолив блаженний Іван Павло ІІ, їх було проголошено блаженними мучениками Христової Церкви.

Усе це надзвичайно вразило прочан, у кожного панувала благодать від побаченого і почутого. Вони склали в молитвах щирі слова подяки Господеві за численні ласки, які ми отримуємо, за колектив, за добрих студентів, за свої сім’ї та родини.

Також викладачі коледжу завітали в гості до кооператорів Яворівщини, де мали можливість ознайомитися з діяльністю правління Яворівської райспоживспілки та Івано-Франківського споживчого товариства, які спрямовують модернізацію підприємств торгівлі та громадського харчування до конкурентоспроможного стану в регіоні.

Для колективу коледжу, за доручення голови Яворівської районної державної адміністрації та Яворівської районної ради, директор коледжу Наталія Зубко отримала путівники «Туристичними Стежками Яворівщини».

Кооператори організували гостям екскурсію в музей державного навчального закладу «Художнє професійно-технічне училище ім. Й.П. Станька». Директор училища Василь Гевало, заступник директора з навчально-виробничої роботи Андрій Стахник, заступник директора з навчально-виховної роботи Світлана Плесак розповіли присутнім про музей.

Формуватися музей почав у 1958 році, коли училище ще працювало у м. Яворові. Була створена методична кімната, де почали зберігати кращі роботи з художньої різьби по дереву учнів та майстрів виробничого навчання. У 1963 році училище, а разом із ним і музей, було переведене в селище Івано-Франкове.

У музеї експонується багато декоративних тарелей, оздоблених яворівським орнаментом, плоско-рельєфною різьбою, рельєфною різьбою, ажурно-рельєфною різьбою; яворівські скриньки; скриньки й шкатулки, оздоблені рельєфною різьбою; підвіски з різноманітних тарелей, оздоблені яворівською різьбою; тарелі з портретам письменників, Й.П. Станька. Представлені численні вироби круглої станкової різьби на казкову тематику, як ілюстрації до літературних творів, скульптурні портрети І.Я. Франка, Б. Хмельницького, С.М. Мельника, Й.П. Станька. Геометрична різьба виконана на скриньках, шкатулках, декоративних тарелях, кухонних розділочних дощечках. Демонструються в музеї і меблі 50-х рр. ХХ ст.: письмовий двотумбовий стіл з трьома шухлядами, дві книжкові шафи, м’яке крісло й шість твердих крісел. Ці меблі оздоблені яворівською різьбою. В обох шафах експонуються зразки яворівських забавок, оздоблених яворівським розписом. Тверді крісла стоять біля художньо виконаного офісного столу засідань, ніжки якого прикрашені рельєфною різьбою, а царги – накладним рельєфом. Кришка стола оздоблена мозаїкою. Поряд офісного столу є два шахматних столики, оздоблені яворівською різьбою, з шахматними фігурками, журнальні столики різних конструкцій з рельєфною різьбою з точеними елементами в конструкції. Демонструються плакетки з яворівським розписом та плоско-рельєфною різьбою, підсвічники, розп’яття Ісуса Христа тощо.

Також представники училища розповіли гостям зі Львова про навчально-виховний процес, спеціальності, культурно-мистецькі та спортивні досягнення, напрями майбутньої діяльності навчального закладу та особливості художніх ремесл Яворівського регіону.

Опісля викладачі Львівського кооперативного коледжу економіки і права відвідали природний заповідник «Розточчя». Від екскурсовода заповідника ми почули, що «....на головному європейському вододілі, у межах території України і Польщі, розташований унікальний у фізико-географічному відношенні район - Розточчя. Його назва пов'язана з тим, що тут беруть початок багато річок і потічків, які стікають у Дністер і далі - в Чорне море, або у Сян, Буг і Балтійське море. Район Українського Розточчя - це крайній північно-західний відріг Подільської височини. Він починається в околицях міста Львова і простягається вузьким горбистим пасмом (15-20 км завширшки) на 60 км у північно-західному напрямку до кордону з Польщею і на її території до м. Красніка.

Природний заповідник "Розточчя" було створено 5 жовтня 1984 року № 403 на базі державного заказника місцевого значення "Страдчанський ліс", оголошеного у 1974 р., та заповідного урочища "Королева гора", оголошеного у 1978 р. Територія заповідника складається з двох ділянок - Верещицького і Ставчанського лісництв. Його площа становить 2084,5 га, протяжність території з півночі на південь - 8 км, із заходу на схід - 12 км. Контора заповідника знаходиться в кварталі 42 Ставчанського лісництва на відстані 35 км від районного центру - м. Яворова та 25 км від обласного центру - м. Львова. На півночі та сході заповідник межує з Яворівським національним природним парком.

Заповідник створено з метою збереження у природному стані території з унікальним поєднанням природних комплексів Західноукраїнської лісостепової фізико-географічної провінції та забезпечення їх наукового вивчення.

Сучасний рельєф Розточчя складається з горбистих пасом і горбів. Абсолютна висота окремих горбів становить 380-390 м, найбільша - 395 м (Гострий Горб), відносна висота над дном долини - 60 м. Обриси пасом і горбів заокруглені.

Територія заповідника представлена трьома грядовими підвищеннями. По її межах протікають річки Верещиця та її притока Ставчанка, на яких розташований каскад штучних водосховищ (ставів), найбільшим з яких є Янівський став площею 207 га. Безпосередньо на території заповідника протікає нижній відтинок каналізованого русла р. Ставчанки довжиною 650-700 м та обвідне русло р. Верещиці, завдовжки 3,4 км навколо північно-східного берегу Янівського ставу.

Рельєф Розточчя зумовлює шляхи перенесення повітряних мас: тут переважають вітри західного і південно-західного напрямків. Це спричинює часте надходження вологих мас з Балтики, що, у свою чергу, призводить до високої вологості повітря і значної кількості опадів (673 мм за рік), максимум яких спостерігається в літній період. Середньорічна температура повітря становить +7,6°С, січня - -3°С і липня - +17,5°С. Тривалість вегетаційного періоду в районі заповідника становить 212 днів, зима - м'яка, з частими відлигами. Особливості рельєфу, мозаїчність ґрунтового покриву, своєрідний мікроклімат зумовили формування унікальної лісової та болотної рослинності. Тут перекриваються ареали більшості основних євразійських видів дерев і чагарників. Ніде у світі не можна побачити природний ліс, що складається з дерев сосни, дуба, бука, ялиці, смереки, явора, граба, ясена, клена, в'яза та липи, що ростуть разом, а на Розточчі такі ліси ще збереглися. У заповіднику переважає лісова рослинність, яка займає 92 % його площі, а на лучну, болотну та прибережно-водну припадає 8 % його території. Серед лісів переважають широколистяні, здебільшого букові і дубові, а також хвойно-широколистяні ліси. Меншу площу займають соснові ліси. Широколистяні ліси ростуть на внутрішніх пагорбах гряд з більш важкими за механічним складом дерново-слабопідзолистими ґрунтами, а хвойні - на зовнішніх пагорбах, що простягнулися уздовж гідрографічної сітки. Для останніх характерні більш легкі за механічним складом дерново-підзолисті і слабопідзолисті глинисто-піщані ґрунти.

Букові ліси, найцікавіші з флористичної точки зору, займають високі пагорби з близьким до поверхні заляганням крейди. За цих умов у верхній і середній частинах крутих схилів вони представлені чистими насадженнями з переважанням у трав'яному покриві осоки волосистої. На плоских вершинах пагорбів поширений буковий ліс підмаренниковий, який у середній частині пологих схилів змінюється буковим лісом конвалієвим. Менш поширений буковий ліс папоротевий. У всіх асоціаціях бук лісовий відзначається добрим ростом і високою зімкнутістю крон. У віці 90 років він досягає висоти 24-27 м і має І-ІІ бонітет. Крім того, до складу деревостану в незначній кількості входять дуб черещатий, явір і сосна звичайна, деколи в букових лісах трапляється ялиця біла. В трав'яному ярусі переважають неморальні і зустрічаються рідкісні для Розточчя гірські види: апозерис смердючий, аспленій волосовидний, багаторядник шипуватий, вербозілля гайове, купена кільчаста, тирлич ваточниковий. Дубові і грабово-дубові ліси займають нижні частини схилів, невисокі пагорби. На рівних плоских ділянках з дерново-глейовими ґрунтами вони представлені дубовим лісом ліщиново-трясунковидно-осоковим, а на пологих схилах - дубовим лісом ліщиново-підмаренниковим, дубовим лісом ліщиново-конвалієвим і дубовим лісом ліщиново-кисличним. У трав'яному ярусі грабово-дубових лісів переважають осока волосиста або підмаренник пахучий. Дубові і грабово-дубові ліси мають високу продуктивність, у віці 130 років досягають висоти 30 м. В деревостані їх звичними є клени - явір і гостролистий, липа серцелиста, бук лісовий. На окремих ділянках домішується дуб скельний.

Соснові ліси представлені асоціаціями соснового лісу крушиново-кисличного, соснового лісу ліщиново-кисличного і соснового лісу ліщиново-конвалієвого. Перша займає понижені, друга - рівні, третя - пологі схили підніжжя пагорбів. Сосна в цих умовах характеризується гарним ростом. У віці 110 років вона досягає висоти 28-30 м і має І-ІІ бонітет. У добре вираженому підліску переважає ліщина звичайна або крушина ламка. В густому трав'яному ярусі ростуть типові бореальні і неморальні види: веснівка дволиста, ожина волосиста, одинарник європейський, орляк звичайний, зірочник ланцетовидний, просянка розлога, осока волосиста, папороть чоловіча, підмаренник пахучий, купина багатоквіткова.

На внутрішніх схилах з більш багатими ґрунтами соснові ліси змінюються на дубово-соснові із сосною звичайною у першому ярусі з висотою дерев 28-32 м і дубом черещатим у другому - 18-24 м заввишки. На внутрішньогрядових високих пагорбах дубово-сосновий ліс заміщується високопродуктивним буково-сосновим. Ці середньоєвропейські ліси заходять на територію України тільки на Розточчі і східніше не зустрічаються. Місцями формуються дубово-буково-соснові ліси з характерним найскладнішим для Розточчя деревостаном. У цих лісах бук звичайний і сосна звичайна формують перший ярус із зімкнутістю крони 0,8-1,0. У віці 90-140 років вони мають висоту 24-32 м і І-ІІ бонітет. Дуб черещатий утворює другий, слабко виражений ярус. У трав'яному покриві на плоских вершинах пагорбів переважає підмаренник пахучий, а на понижених ділянках - квасениця звичайна. Разом з ними трапляються купина багатоквіткова, веснівка дволиста, папороть чоловіча, зірочник ланцетовидний, осока пальчаста, ожина волосиста, конвалія травнева, міцеліс стінний та інші, переважно неморальні види.

Луки і болота утворюють порівняно великий масив - урочище Заливки. Деградоване евтотрофне болото замінили щучникові та червонокострицеві луки. На перезволожених ділянках суходільна лука переходить в болотисту з переважанням високих осок та прибережно-водних злаків. Тут збереглися ділянки торф'янистих лук, у травостоях яких панують дрібні осоки. Флора Заливок своєрідна, багата на типові для півночі та рідкісні види. Тут ростуть береза низька, верба чорнична, журавлина болотна, синюха голуба, білозір болотний, п'ять видів пальчатокорінника. На жаль, різке падіння рівня ґрунтових вод в регіоні ставить під загрозу існування цієї унікальної рослинності. Типових болотних ценозів в урочищі Заливки вже майже не залишилось. Ділянки низинного болота з переважанням берези низької, журавлини звичайної, пухівки піхвової заміщуються фрагментами злаково-осоково-гіпнового болота, а потім лучними угрупованнями.

На території заповідника відмічено зростання 9 рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України: групи асоціацій соснових лісів зеленомохових та чорницевих, дубово-соснових лісів ліщинових, дубових лісів ліщинових, субформацію буково-соснових лісів, асаціації грабово-дубового лісу волосистоосокового та яглицевого, формації осоки Девелла, сальвінії плаваючої, латаття сніжно-білого, глечиків жовтих.

Положення Розточчя на стику трьох флористичних областей - Карпат, Полісся та Поділля - зумовило високу видову насиченість його різними за походженням та віком видами рослин. За даними досліджень 2001 року тут налічується судинних рослин 885 видів, мохоподібних - 212, лишайників, синьозелених водоростей - 20, а грибів - 365 видів. На території заповідника зростає велика кількість рідкісних, зникаючих, реліктових, ендемічних, погранично- та диз'юнктивно-ареальних видів. До Червоної книги України занесено 27 видів судинних рослин, з них 14 видів родини орхідних. Серед них - баранець звичайний, плаун звичайний, сальвінія плаваюча, береза низька, фіалка біла, верба чорнична, шолудивник королівський, лілія лісова, підсніжник білосніжний, косарики черепитчасті, гніздівки справжня, звичайна, коручки болотна, морозниковидна, любки дволиста, зеленоквіткова, коральковець тричінадрізаний, зозулині сльози яйцеподібні, булатки червона, великоквіткова, венерин черевичок, пальчатокорінники травневий, плямистий, Фукса, м'ясочервоний, Траунштейнера, осока Давелла. В останні роки не виявлено два види: сверцію багаторічну та ломикамінь болотний.

На Розточчі проходить північно-східна межа поширення ялиці білої, ялівцю звичайного; північна - вільхи сірої, фіалки білої; південно-східна - бука лісового, рясту порожнистого та південна - багна болотного, верби мирзолистої журавлини болотної.

Цікавою і своєрідною є також фауна Розточчя. Тут можна побачити представників усіх класів хребетних. Іхтіофауна налічує 16 видів риб, фауна земноводних - 11, плазунів - 6, птахів - 169, ссавців - 43 види. Із хвостатих земноводних у водоймах нерідко можна зустріти тритонів - звичайного і гребінчастого, а з безхвостих - жаб ставкову та озерну, кумку червоночереву, в період нересту жаб - гостроморду і трав'яну та ропуху сіру. В лісах заповідника і на чагарникових луках досить численною є квакша звичайна. З інших видів особливо часто трапляються ящірки прудка й живородна, вуж і гадюка звичайна, зрідка веретільниця ламка та мідянка.

Птахи представлені 169 видами, з них 116 - відмічені на гніздуванні. Багато їх зупиняються під час перельотів або прилітають зимувати на озеро Янівський став. У лісах звичними є зяблик, костогриз, іволга, дрозди, голуб синяк, горлиця звичайна, вальдшнеп та інші. Одним з найцікавіших птахів у період міграції є баклан великий. Поряд з поширеним лелекою білим ймовірно гніздиться лелека чорний. У заповідних лісах зрідка зустрічається найменша пташка України - корольок жовтоголовий.

У заповіднику мешкає 43 види ссавців. Із ряду комахоїдних - кріт, бурозубки звичайна, мала і білочерева, кутори звичайна і мала. Останні два види є рідкісними для всього регіону і потребують посиленої охорони. Заєць-русак мешкає як на відкритих просторах, так і в лісі. Звірі ряду парнокопитних представлені п'ятьма видами. Найчисленнішими є козулі, зрідка можна зустріти оленів - благородного і плямистого, лося. Урочище Заливки і прилеглі до нього території урочища Ставки стали до вподоби диким кабанам. Із хижаків постійними мешканцями заповідних територій є лисиця, куниця лісова, тхір темний, ласка, горностай. В окремі роки сюди може забрести і вовк.

З рідкісних видів тварин, занесених до Червоної книги України, у заповіднику зустрічаються 18 видів: видра річкова, горностай, кутора мала, європейський широковух, борсук, лелека чорний, змієїд. орлан-білохвіст, сичик-горобець, мідянка, полоз лісовий, дозорець імператор, махаон і ін.

Крім неповторних за своїм різноманіттям та естетичною красою ландшафтів, що об'єднують лісові, водні та лучно-болотні екосистеми, на території заповідника є ряд дослідницьких об'єктів де науковці заповідника та Українського державного лісотехнічного університету вивчають стан та зміни природного середовища...»

Перебування в природному національному парку в нас залишилось море позитивних відчуттів та спогадів, надало можливість з легкістю насолодитися чистим повітрям і просто помилуватися унікальністю цього місця. Ми  були захопленні та горді за те, що наша рідна земля така багата і різноманітна з надзвичайним чудом природи

Кооператори запросили нас в ресторан «Над озером», де  почасֺтували  стравֺами  україֺнської кухні та різниֺми  смачнֺими  смакоֺликами Яворівщини. Праціֺвники заклаֺду вразиֺли нас своєю майстֺерністю і винахֺідливості та художֺнього смаку у  оформֺленні століֺв, а завідֺувач своєю доброֺтою.

Миряни духовֺно оздорֺовились, вдячні за гостиність-колегам кооператорам та  вражеֺнні від побачֺеного, насолֺодились красоֺю літа, прироֺди рідноֺго краю та мирниֺм небом. Додому поверֺталися з великֺим духовֺним піднеֺсенням, окрилֺені Божою благоֺдаттю, адже Чудотֺворні Святиֺні зцілюֺють душі і поверֺтають здороֺв’я, даруюֺть мир і спокіֺй. а в серцяֺх  залишֺились вогниֺки добра, ласки, милосֺердя, всепрֺощення та душевֺної гармоֺнії.

Михайло Голубка, прес-секретар по роботі зі зв’язків з громадськістю та ЗМІ Львівського кооперативного коледжу економіки і права