07.07 – Івана Купала. 

Івана Купала – традиційне свято, яке відзначається в Україні в ніч на 7 липня, тобто в ніч з 23 на 24 червня за старим стилем. Історично цей день був днем літнього сонцевороту (сонцестояння — 20-22 червня), що згодом збігся з Різдвом Івана Хрестителя та християнським святом Різдва Святого Пророка Предтечі.

Іоанн — син священика Захара та Єлизавети — родички Діви Марії, народився за півроку до народження Христа. Про його появу на світ також благовістив ангел. Сповнене аскетизму і служіння Богу, життя Іоанна викликало велику повагу до нього жителів Іудеї, серед яких він проповідував. Тих, що покаялись у гріхах, Іоанн хрестив водою, готуючи люд до духовного хрещення месією. Разом із усіма на берег річки Йордан прийшов і Христос, якого Іоанн охрестив у воді. Продовжуючи своє служіння Богу, Іоанн безстрашно викривав гріхи й облуду не тільки серед простолюду, але й серед царствуючих осіб, за що Цар Ірод укинув його до темниці. На день народження Ірода Соломія — дочка Іродіади попросила в подарунок за свій танець відрубану голову Іоанна. І отримала її на блюді... Так мученицькі скінчилося життя пророка.

У народній українській традиції день народження Іоанна (Івана Купала, Івана-травника, Копальний Іван) — це поетичне язичницьке свято торжества сонячного світла й тепла. У старовинних письмових джерелах Купало характеризується як язичницький бог земних плодів, якому Приносили в жертву хліб — головний плід землі.

Як народне свято, день Івана Купала відбувається з багатьма своєрідними обрядами та піснями.

З давніх-давен в Україні дівчата й хлопці виходять із села з радісними співами, розкладають вогнища на горі або десь у лісі поблизу ріки, танцюють навколо того вогнища й стрибають через вогонь. Дівчата ще співають ворожбицьких пісень і за різними прикметами примічають, чи здійсняться їх сердечні бажання. Ранком до сходу сонця вмиваються «іванівською» росою на красу. В Карпатах дівчата оперезаються перевеслом з пахучих трав, із тих самих трав плетуть вінки й кладуть собі на голову.

Головними атрибутами свята є Купало і Марена, що в різних місцевостях України готуються по-різному. Так, на Поділлі й Волині дівчата роблять «Купало» з гілок верби; для цього вони беруть гілку, квітчають її квітами й вінками, а потім ходять навколо такого «Купала» і співають пісень. Чоловіки і жінки теж сходяться на це видовище, але в співах вони участь не беруть.

Хлопці кидають квіти на ті стежки, де ходять дівчата.

За якийсь час, коли вже дівчата «Купалом» натішаться, хлопці нападають на «Купала», обривають з нього вінки й квіти, а саму гілку кидають у воду. Розкладають вогнище і, коли воно розгориться, стрибають через вогонь усі присутні: хлопці, дівчата, жінки й чоловіки.

Молодиці приносять із собою вареники чи інший почастунок, а чоловіки й парубки — горілку; тут же, біля вогнища, частуються, а потім починають танцювати.

На Полтавщині ввечері, напередодні Івана Купала, збираються дівчата на умовне місце з вінками на голові. Вінки плетуть із кануперу, любистку, зірок, божого дерева, сокирок, барвінку, василька, м'яти, рути, резеди та інших пахучих трав. Шапки й брилі хлопців теж уквітчані цими самими квітами, але квітчають не вони самі, а ті дівчата, з котрими вони любляться.

Зібравшись, дівчата беруться за руки і ходять навколо «Марени» — гілки чорноклену або вишні, співаючи. Переспівавши пісню, дівчата зупиняються. Одна з них бере солом'яне опудало, одягнене в жіночу сорочку, і ставить під дерева або поруч із гілкою — «Мареною»; інші дівчата вбирають голову того опудала стрічками, а на шию чіпляють намисто — це «Купало». Буває й так, що ставлять опудало з дерев'яними руками, на які чіпляють плетені вінки. Такого «Купала» обкладають купою соломи з кропивою і запалюють. Коли вогонь розгориться, хлопці й дівчата беруться за руки й перестрибують через вогонь, а інші в цей час співають.

На Київщині перестрибують через купальський вогонь парами. Перед тим, як стрибати, хлопець здіймає з голови дівчини вінок і кладе собі на голову, а на дівчину одягає свій вінок. Отак обмінявшись, вони беруться за руки й стрибають. Перестрибнувши, пара проходить навколо «Купала» й стає позаду інших учасників гри, обмінявшись вінками назад. Якщо при перестрибуванні пара не розходиться, то це знак, що вона вступить до шлюбу.

Після перестрибувань дівчата несуть «Морену» до водоймища, де її топлять. Після цього дівчата й самі купаються і при цьому співають. Очистившись вогнем і водою, вони починають ворожити: беруть свої вінки, прикріплюють до них запалені свічки і пускають на воду. Поки вінки пливуть, дівчата йдуть понад водоймищем і співають:

В гаю зелененькім соловейко щебече, соловейко щебече;

Там дівчина мила віночок пустила з барвіночку, з барвіночку.

Плинь, плинь, віночку, гарний з барвіночку, за миленьким, за миленьким...

Згідно з народним повір’ям, якщо вінок пливе добре і свічка гарно горить, то дівчина вийде заміж, якщо він крутиться на місці, то ще дівуватиме, а як потоне – заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливав далеко й приставав до якогось берега, то дівчина заміж піде далеко від своєї домівки. Ці вінки наділяються цілющою чародійною силою, тому дівчата на другий день закидають їх через голову на дах хати або зберігають на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від усяких хвороб.

За народним віруванням, лікарські рослини тільки тоді мають справжню цілющу здатність, коли будуть зібрані в ніч напередодні Івана Купала або вранці з живильною «іванівською» росою. Тому й умиваються українські дівчата тією росою на красу.

Згідно з побутуючим в Україні повір’ям, у ніч на Івана Купала дерева переходять із місця на місце й шумом гілля розмовляють між собою. Той, хто володіє цвітом папороті, може бачити це і розуміти їх мову та мову всякого створіння, а також бачити, де заховані скарби. Для того, щоб стати всезнаючим і всевидючим, потрібно перемогти нечисту силу і здобути квітку папороті, яка цвіте дуже коротку мить і лише в купальську ніч. Помітивши заздалегідь у лісі кущ папороті, ввечері напередодні свята потрібно підійти до нього й розстелити скатертину, на якій святили паски на Великдень. Потім свяченим ножем накреслити навколо себе і куща коло, окропити папороть свяченою водою і починати молитву. Як тільки стемніє, то чорт різними засобами намагається людину налякати: стріляє, кидає каміння та гілки, кричить несамовитим голосом та ін. Але боятися цього не варто, якщо бути в окресленому ножем навколо папороті колі. О 12-й годині ночі, згідно з повір’ям, папороть розцвітає і, блискуча, мов жарина, квітка, зразу ж падає на розстелену скатертину. Цвіт потрібно швидко взяти й заховати за пазуху. Коли власник квітки повертатиметься зі своєю здобиччю додому, йому ні в якому разі не рекомендується оглядатися назад. Чорт зі своїми численними помічниками буде продовжувати боротьбу за папоротевий цвіт аж до порога оселі сміливця: звертатиметься до нього голосами рідних, із плачем благати про допомогу, аби той хоч на мить повернувся назад. Якщо ж людина не витримає й зробить це, вона зразу ж упаде мертвою.

Ми всі знаємо, що папороть є реліктовою трав’янистою рослиною, що ніколи не цвіте, бо розмножується вегетативно, тобто спорами. Але з давніх часів людина помітила, що кожна рослина має свою квітку, своє насіння, яким продовжує існування, тобто має плід для розмноження, що підкреслює жіночу сутність. У папороті квітки нема, тому ця рослина символізувала чоловічу сутність. Не даремно ж папороть належала до тотемних рослин Перуна — бога воїнів-чоловіків. Оскільки символом Перуна був палаючий вогонь, «вогненна квітка», або, як ще казали, «Перуновий цвіт», а в ритуальних дійствах папороть завжди використовувалася разом з вогнем, то можна припустити, що «вогненна квітка» стала «квіткою» папороті. Цей міфічний цвіт був емблемою Сонця та блискавки, що квітне і гасне так ясно і так швидко, як іскра, і що має велику силу і робить дива в природі.