28.07 – 95 років від дня народження Жака Пікара (1922–2008).

Швейцарський океанолог, один з трьох людей, хто побував на дні Маріанської западини.

Жак Пікар народився в Брюсселі в сім'ї фізика і винахідника Огюста Пікара. Разом з батьком брав участь у будівництві і випробуваннях батискафа «Трієст». Назву апарат отримав на честь міста Трієст, Італія, в якому було виконано основні роботи зі створення апарата. «Трієст» було спущено на воду в серпні 1953 р. і він зробив кілька занурень у Середземному морі з 1953 до 1957 року. Основним пілотом став Жак Пікар, а в перших зануреннях також брав участь його батько, якому на той час виповнилося 69 років. В одному з занурень апарат досяг рекордної на той час глибини 3150 м.

1958 року «Трієст» було куплено ВМФ США, оскільки на той час Сполучені Штати стали виявляти зацікавленість у дослідженні океанських глибин, але не мали в своєму розпорядженні подібних апаратів. Після купівлі конструкцію батискафа було доопрацьовано — на заводі Круппа в місті Ессен, Німеччина було виготовлено міцнішу і довговічнішу гондолу. Нова гондола виявилася дещо важчою, і місткість поплавця теж довелося збільшити. Жак Пікар залишався основним пілотом і техніком апарату протягом 1958—1960 років, оскільки мав на той час значний досвід занурень.

Нова гондола дозволяла «Трієсту» опускатися на будь-які відомі глибини, не піддаючи небезпеці екіпаж. Тому місцем наступних занурень було обрано Маріанську западину, в якій розташовано найглибшу точка Світового океану. Ця серія занурень отримала офіційну кодову назву «Проект Нектон».

Під час реалізації проекту 23 січня 1960 року Жак Пікар і лейтенант ВМФ США Дон Волш здійснили занурення на глибину 11 022 м, що є абсолютним рекордом глибини як для пілотованих, так і для безпілотних апаратів. Занурення тривало близько 5 годин, підйом — близько 3 годин, час перебування на дні становив 12 хвилин. Одним з найважливіших наукових результатів занурення стало виявлення високоорганізованого життя на таких глибинах.

Під час цієї надзвичайної експедиції було спростовано одну з гіпотез — про неперемішування шарів води на великих глибинах. З батискафа на граничній глибині спостерігали двох риб. Це свідчило про існування вертикальних підводних течій: адже для живих істот необхідний кисень, що приносить течія з поверхні. Цей висновок застеріг учених від ідеї використання океанських глибин для поховання відходів атомної промисловості.

Коли батискаф «Трієст» опускався на дно найглибшої западини в Світовому океані, він тричі зупинявся, начебто зустрічаючи якусь невидиму перепону. Перепоною на шляху вважають різке збільшення щільності води. У океані з глибиною, як правило, знижується температура і підвищується солоність води, внаслідок чого збільшується її густина. На деяких глибинах ці зміни відбуваються стрибкоподібно. Шар, в якому відбувається різка зміна температури і щільності води, так і називається «Шаром стрибка». Таких шарів в океані зазвичай буває один або два. Занурення «Трієста» виявило третій.

Пізніше Пікар написав книгу «Глибина 11 тисяч метрів», в якій описав події від створення батискафа до його занурення у Маріанській западині.

1964 року в Женевському озері запрацював мезоскаф «Огюст Пікар», обладнаний 40 посадочними місцями з ілюмінаторами.

1969 року Жак Пікар брав участь у місії Grumman/Piccard PX-15 — підводній подорожі течією Гольфстрім у складі екіпажу з шести осіб на сконструйованому ним автономному підводному апараті «Бен Франклін». Ця подорож від берегів Флориди до Нової Шотландії тривала 30 днів.

Син Жака Пікара Бертран — відомий повітроплавець, він першим здійснив безпосадочну навколосвітню подорож на аеростаті.