18 серпня виповнився 181 рік від дня народження Олександра Яковича Кониського (1836-1900) – українського перекладача, письменника, видавця, лексикографа, педагога, громадського діяча ліберального напряму.

Народився 18 серпня 1836 року в селі Переходівка (тепер Ніжинського району Чернігівської області). Походив із стародавнього чернігівського роду, який нараховував понад 400 років. Його дитинство пройшло в місті Ніжині.

Друкуватися почав у 1858 році у «Черниговском Листке». Вів велику і різноманітну громадську роботу. У Полтаві, де він служив, організував недільні школи, писав для них підручники. У пресі опублікував низку статей на церковні теми. Брав участь у роботі київської «Громади», організовував недільні школи. Як член Київської міської ради домагався запровадження у школах української мови. Для недільних шкіл Кониський видав популярні книжки й підручники («Українські прописи» (1862), «Арифметика, або щотниця» (1863), «Граматка або перша читанка задля початку вченья» (1882)).

Налагоджував зв'язки з українськими діячами у Галичині. Обвинувачений у поширенні «малоросійської пропаганди», він 1863 року без слідства і суду був засланий до Вологди. Його роман «Не даруй золотом і не бий молотом» у 1871 році під час чергового обшуку конфіскувала і знищила поліція.

Із 1865 року жив за кордоном. Тісно зійшовся з національними українськими діячами Галичини.

У 1872 році, після зняття поліційного нагляду, повернувся до Києва. Там працює у газеті «Київський Телеграф».

У другій половині 1890-х років допомагав В. Антоновичу заснувати всеукраїнську політичну організацію, що мала об'єднати всі кола національно свідомих українців усієї Російської імперії. У 1897 році відбувся установчий з'їзд цієї організації, до якої у 1901 році приєдналася і київська «Громада». Сама організація проіснувала до її перетворення у 1904 році на «Українську демократичну партію».

Для потреб Всеукраїнської спільної організації він заснував у Києві видавництво «Вік», що, проіснувавши 15 років, опублікувало понад 100 книг українською мовою.

Кониський був одним із фундаторів Літературного Товариства ім. Т. Шевченка у Львові (1873), а пізніше – ініціатором перетворення його у Наукове Товариство ім. Т. Шевченка (без права комерційної діяльності).

Помер в Києві 12 грудня 1900 року. Похований на Байковому кладовищі.

Літературну діяльність почав у 1858 році. У поезіях, повістях, драмах, оповіданнях відстоював українську національну ідею, проголошував теорію малих діл. Автор популярних поезій: «Я не боюсь тюрми і ката», «На похорони Т. Шевченка», інші, які, втім, стримано оцінюються критиками. В оповіданнях Кониський порушує проблему соціального й національного гноблення України в складі Російської імперії («Півнів празник», «Млин», «Спокуслива нива»), народного побуту («Хвора душа», «Старці», «За кригою»). В повістях «Семен Жук і його родичі» та «Юрій Ґоровенко» подав образи українських національних інтелігентів, просвітян-культурників.

Кониський – автор першої ґрунтовної біографії поета Шевченка (у 2 томах), яка не втратила свого значення і нині: «Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя» (тт. I-II, Львів, 1898-1901). Цю працю високо оцінили І. Франко, А. Кримський. Створення гімну «Молитва за Україну», покладеного на музику Миколою Лисенком, також припадає на період його плідної праці над дослідженням життя та творчості Т. Шевченка.

Від кінця 1920-х років твори Кониського в СРСР знаходились під забороною (за винятком кількох поезій), а радянське літературознавство відносило його до «націоналістів». Певна «реабілітація» Кониського відбулася у 80-х роках ХХ ст., а в Києві у 1990 році перевидано його монографію «Тарас Шевченко-Грушівський».