30 вересня виповнилося 134 роки від дня народження Дмитра Івановича Донцова (1883-1973) – українського літературного критика, публіциста, філософа, політичного діяча.

Народився 30 серпня 1883 року в м. Мелітополі, нині Запорізька область. За однією з гіпотез, Донцов походив з роду слобожанського козацького полковника Федора Донця, нащадки якого отримали дворянські звання і змушені змінити прізвище. Однак документальних підтверджень цієї гіпотези не виявлено.

У 1900 році, після закінчення Мелітопольського реального училища, залишив рідне місто і переїхав до Царського Села біля Петербургу, де продовжив освіту на юридичному факультеті Петербурзького університету, який закінчив у 1907 році.

Студентом почав інтенсивну політичну діяльність і 1905 року вступив до Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Його двічі арештовували: 1905 у Петербурзі та 1908 у Києві. Після другого арешту й восьми місяців ув'язнення заходами родичів його випускають на поруки, і того ж року він виїхав у Галичину (Австро-Угорщина). У 1909-1911 роках навчався у Віденському університеті, там само познайомився з українською студенткою і його майбутньою дружиною Марією Бачинською. Провчившись 4 семестри у Відні, у 1911 році переїхав до Львова, де продовжив навчання, і в 1912 одружився.

1913 року Донцов через конфлікт на національному ґрунті вийшов з УСДРП.

1917 року одержав ступінь доктора юридичних наук у Відні.

З 1914-го проживав у Відні й Берліні, а з 1916 – у Швейцарії, активно включився у роботу Союзу Визволення України (СВУ), заснованого 4 серпня 1914 року, згодом став першим головою СВУ.

На початку 1918-го повернувся до Києва, де працював у гетьманських урядових структурах. 24 травня наказом гетьмана став директором Української Телеграфічної Агенції (УТА) при уряді гетьмана Павла Скоропадського (Бюро преси при міністерстві внутрішніх справ). Разом із Липинським, Шеметом створив Партію хліборобів-демократів.

Упродовж 1919-1921 років – шеф Українського пресового бюро при посольстві УНР у Берні (Швейцарія).

З 1922 року знову у Львові, редагував журнали «Літературно-науковий вістник», «Заграва», «Вістник», друкувався у німецькій, швейцарській та польській періодиці.

1926 року написав свою провідну роботу «Націоналізм».

Займався публічною діяльністю, виступаючи заочним опонентом апологетів ідеї комунізму, роблячи розлогі доклади перед громадою. У жовтні 1929 року у Львові виступив із критичною доповіддю про сутність здійснюваної в УРСР політики українізації; промова теоретика українського націоналізму стала відвертою альтернативою промові Скрипника, виголошеній у Львові у вересні 1929.

У 1939 року емігрував за кордон (Бухарест, Прага, Німеччина, Париж, США, Канада), з 1947 до самої смерті жив у Монреалі (Канада), там само у 1948-1953 роках викладав українську літературу у місцевому університеті.

Помер 30 березня 1973 року у Канаді. Похований у США на українському кладовищі в Саут-Баунд-Брук.