12.10 – 80 років від дня народження Степана Ільковича Хмари (1937).

Український політик, правозахисник, довголітній політв'язень радянських концтаборів, народний депутат України.

Народився в родині хлібороба. Жахливі сторінки історії українського народу писалися перед його очима, і він з дитинства мріяв стати істориком або правником, щоб боронити його права. Але рано збагнув, що вузівська наука така ж фальшива, як і шкільна: чесна людина неминуче законфліктує з окупаційною владою і це заведе її за ґрати. Попрацювавши в 1955-1959 рр. водієм у Радехові та в Казахстані, Хмара вибрав ідеологічно нейтральну професію: 1964 закінчив стоматологічний факультет Львівського медичного інституту, працював у містечку Гірник на Сокальщині. Одружився, батько двох дітей.

У 60-70-х розповсюджував літературу самвидаву, переклав на українську мову «Роздуми про мир, інтелектуальну свободу і проґрес» А.Сахарова. Після чергового покосу української інтеліґенції 1972-1973 рр., ув’язнення редактора часопису «Український вісник» В. Чорновола Хмара разом з Олесем Шевченком та Віталієм Шевченком узяв на себе тяжкий і небезпечний тягар його відновлення. 7-8 номер його був готовий у 1974. Фотоплівка з «Українського Вісника» була передана на Захід, там журнал було видано і перекладено на англійську мову. Він став одним із найважливіших джерел історії політичних репресій середини 70-х років. Матеріали цього випуску, зокрема, фундаментальне дослідження Хмарии під псевдонімом Максим Сагайдак «Етноцид українців в СССР», відрізнялися від попередніх виразно політичним, антиімперським і антикомуністичним характером. Дослідження побудоване на фактах історії та демоґрафічній статистиці. Роберт Конквест назвав працю Степана Хмари непересічним явищем у політичній думці тогочасної України. Працю тривалий час пересилало радіо «Свобода».

Видавці «Українського Вісника» не були відомі КГБ як активісти національно-демократичного руху, але за підозрою навесні 1975 в Степана Хмари було проведено обшук, приводом для якого став «сигнал» про його ніби-то приватну лікарську практику. Три місяці тривало слідство, але за відсутністю доказів справу закрили. Хмара зрозумів натяк і на деякий час припинив небезпечну діяльність. Уже готовий 9-й випуск «Українського Вісника» зі статтею Хмари «Голос із пекла», де він критикував безпринципну політику Заходу щодо СССР, потрапив у руки КГБ при спробі передати його на Захід.

31.03 1980 р. Степан Хмара був заарештований і разом з О. Шевченком та В.Шевченком 15-24 грудня засуджений Львівським обласним судом за ч.1 ст. 62 («антирадянська агітація і пропаганда») та ст. 150 («приватне підприємництво») КК УРСР до 7 р. таборів суворого режиму та 5 р. заслання з конфіскацією майна. Йому інкриміновано видання «Український Вісник», написання праці «Етноцид українців в СССР», ведення розмов «з метою підприву радянської влади».

Карався Степан Хмара в сумнозвісних концтаборах суворого режиму ВС-389/35 (ст. Всехсвятська) та № 36 (с. Кучино Пермської обл.) Він і там боровся проти порушень прав людини, що призводило до додаткових покарань. За 7 р. Хмара відсидів у карцерах та ПКТ (приміщення камерного типу) загалом 302 доби, мав лише одне побачення з родиною. Хмара відмовився писати покаянну заяву, однак 12.02 1987 р., за півтора місяця до закінчення табірного терміну, був «помилуваний».

Уже 23.04.87 Хмара брав участь у прес-конференції з іноземними журналістами. 12.03.88 Хмара був затриманий при посадці в літак до Москви – він мав летіти на Міжнародний семінар з гуманітарних проблем. Текст доповіді вилучили, в літак Хмару не пустили.

З проголошенням 07.07 88 створення Української Гельсінкської Спілки (УГС) Хмара стає один із п’ятьох членів її Виконкому. У липні ж брав участь у Львівській Нараді представників національно-демократичних рухів народів СРСР як член Українського комітету захисту політв’язнів та член Виконкому УГС. У травні – жовтні 1989 р. як член Комітету захисту Української Греко-Католицької Церкви Хмара бере участь в організації голодівки в Москві з вимогою леґалізувати репресовану Церкву. 17.09 з його участю у Львові відбувся 250-тисячний мітинг греко-католиків біля Собору Святого Юра. Хмара неодноразово був під адміністративним арештом.

У 1990 і 1994 Хмара обрався народним депутатом України (працював у Комісії з питань державного сувернітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин, був членом Комісії, потім Комітету з питань оборони і державної безпеки). Хмара наполегливо домагався прийняття Декларації про державну незалежність і надання їй статусу конституційного закону, прийняття законів про службу українських юнаків в Україні, про конфіскацію майна КПСС/КПУ, департизацію державних установ і правоохоронних органів

Під час жовтневого страйку і голодівки українських студентів на площі Жовтневої Революції (пізніше - Майдан Незалежності) в Києві Хмарв першим із депутатів підтримав їх 13-денною голодівкою.

07.11. 90 р. штатний провокатор полковник міліції Григор’єв і кримінальна злочинниця Любов Жирна за участю численної «групи підтримки», спорядженої відеотехнікою, розіграли провокаційну сцену в підземному переході на Хрещатику. Хмара роззброїв Григор’єва. Прокуратура УРСР постановила заарештувати Хмару У її постанові про арешт Хмари було записано, що після звільнення він «на шлях виправлення не став, скоїв цілий ряд нових злочинів».

Оскільки Хмара викривав нечестиві справи комуністичної більшости у Верховній Раді («Група-239»), вона за відсутности кворуму з порушенням Закону про статус народного депутата 14.11 дала згоду на арешт Хмари, що й було вчинено 17.11 у приміщенні ВР. 26.11 Хмара оголосив голодівку протесту, яку тримав 18 діб. У квітні 1991 Хмара знову тримав голодівку. Під тиском національно-демократичних сил справу Хмари було припинено.

На Установчому з’їзді УГС, де було створено Українську Республіканську партію (Хмара – автор цієї назви) його обрано заступником Голови УРП. На Третьому з’їзді УРП у травні 1992 р. Хмара заявив про вихід з неї і закликав своїх радикальних прихильників полишити залу засідання. 6-07.06 1992 вони створили Українську Консервативну Республіканську партію. 2001 р. УКРП увійшла в об’єднання Батьківщина. Народний депутат ІІ скликання (1994). З 02.2001 – член ради «Громадської ініціативи» «Форум національного порятунку», представник Громадянського комітету «Україна без Кучми» для ведення переговорів з представниками влади. У 2002 обраний народним депутатом ІV скликання за списком БЮТ. Працював у Комітеті з питань регламенту, депутатської етики та організації роботи ВР. Навесні 2005 р. Хмара вийшов з БЮТ через конфлікт з питання формування фракції з колишніх соратників
Л. Кучми, перейшов у фракцію Української народної партії. Активний учасник Помаранчевої революції і Революції Гідності.

11.10.2007 р. нагороджений орденом Ярослава Мудрого, 25.11.2008 – орденом Свободи. 9.06.2006 йому присвоєне звання Герой України зі врученням ордена Держави. Хмарв живе в Києві.