“Зробив я те,

що міг зробити”

Іван Франко

У листопаді 2017 року учні “ДНЗ Львівське ВПХУ”, а саме групи № 303 за професією “МЕХОР, флорист” (класний керівник – Нестерук Л.І.), групи №202 за професією  “живописець флорист” (класний керівник – Вовк Х.І.) та групи №204 за професією “Реставратор виробів з дерева, столяр” (класний керівник – Сокіл Л.С.) відвідали літературно-меморіальний музей Івана Франка у Львові.

Музей Івана Яковича розташований поблизу Стрийського парку, у мальовничій місцевості Львова. Львів-місто Франка, адже тут він прожив сорок років (із 60-ти).

До будинку, у якому мешкала родина Франка, вже понад шістдесят років приходять люди, як до національної святині. Учні побачили цікаві експозиції, які реалістично відтворюють події та  атмосферу Львова другої половини ХІХ – початку ХХ століття, у якій жив Іван Франко. Музей дав можливість учням більше дізнатися про побут родини Франка, а саме учні ознайомились з умовами її проживання, традиціями та культурою.

Учні оглянули експозиційні кімнати. Передпокій Іван Якович використовував для зустрічі з відвідувачами. У музеї повністю відтворено робочий кабінет Івана Франка – його улюблену кімнату, де зберігся робочий стіл, за яким він працював. Тут стоять Франкові шафи з книжками.

У їдальні (ця кімната при житті родини Франка була їдальнею), представлено посуд, речі, предмети вжитку, серед яких і родинні реліквії.

Для майбутніх столярів було корисно побачити та ознайомитися із врятованими предметами побуту та меблювання, які були виконані майстрами з дерева. З цікавістю ознайомились та обговорювали майбутні живописці та флористи інтер’єри експозиційних кімнат першого та другого поверхів, вишиванки, традиційний одяг та інші витвори мистецтва, зібрані у цьому музеї, а саме: малюнки Івана Труша, близького приятеля письменника.

Іван Якович був видатним письменником, вченим. У цьому будинку він написав найкращі твори і звідси пішов у безсмертя. Опубліковано 50 томів Івана Франка напевне, як сказав екскурсовод, ще з 50 томів не було обнародовано із ідеологічних міркувань за радянських часів та за відсутність коштів у теперішній час- стільки протягом ХІХ- ХХ століть не створив на планеті ніхто. Вслухайтесь  у поезію одних лише назв творів із одного лише 44 – го тому: “Власність грунтова та її історія ”, “Про працю ”, “Сила податкова Галичини”, “Банк крайовий”, “Попи та економічне положення українського народу в Галичині”, “Статистика яко метода і яко наука”, “Катастрофа банку селянського”, “Галичина у сьогорічнім державнім бюджеті”, “Ще кілька слів про рільничі спілки в Галичині”, “Двори і хати в Галичині”, “Земельна власність в Галичині”, “Парцеленія більшої земельної власності”, “Удержавлення землі”, “Питання жолудка й питання прав політичних”, “З приводу селянської програми”, “Селянство та соціальне питання”, “Галицький селянин”, “Злидні краю” і т.д., і т. д… Не боюся втоми вас, шановні слухачі, продовжував екскурсовод, бо знаю, що перелік проблем, винесених в заголовки Франкових праць нині є для нас винятково гострими та життєво важливими… Отже, продовж екскурсії ви познайомилися не тільки з Франком – письменником, поетом, політичним діячем, але і економістом, реформатором.

Учні та викладачі ДНЗ “Львівське ВПХУ”  щиро вдячні дирекції музею за можливість відвідати одну із найбільших перлин міста Львова - літературно- меморіальний музей Івана Франка та складають щиру подяку екскурсоводам та всім працівникам музею, які кожного дня докладають зусиль для того, аби зберегти культурну та історичну спадщину українського народу, - сказала класний керівник групи №204 Сокіл Любов Степанівна.

Обговорення відвідин музею Івана Франка проводили в групах, які були на екскурсії.

На дошці вислів:   “Зробив я те,

                                  що міг зробити”

                                 Іван Франко

Це і тема бесіди - обговорення відвідин музею Івана Франка, і епіграф.

Про геніальність Івана Яковича розповідали учениці групи №303.

Про дім Франкової родини розповідали учні групи №202, а саме ділились враженнями щодо відвідин музею. Під керівництвом майстрів виробничого навчання групи №202 Шекетери Ірини Олексіївни та Семанів Христини Ігорівни учениці намалювали ілюстрації до творів Івана Франка і подарують їх дітям у сиротинці.

Про різнобічність таланту Івана Яковича, а саме: ученого, письменника, поета, політичного та громадського діяча розповідала учнівська молодь. А про Івана Франка – реформатора, економіста, розповіла Сокіл Л.С.- викладач економіки, пригадавши присутнім його економічні праці.

Підсумовуючи бесіду - обговорення відвідин музею Івана Франка Сокіл Л.С. сказала: “Ми знаємо, Іван Франко – письменник та поет, революціонер – демократ. Це правда, але не вся. Хоч був він доктором наук з філософії, нині в Україні жоден професор – економіст не може зрівнятись із Франком – економістом, який працював за кількістю і якістю мислительської продукції як ціла академія економічних наук!...”

А потім учні групи №204 разом з класним керівником Сокіл Л.С. пішли на Личаківський цвинтар, до місця вічного спочинку Івана Яковича, щоб віддати шану його пам’яті. Могила Івана Франка знаходиться недалеко від входу на Личаківське кладовище. Хвилиною мовчання учнівська молодь вшанувала пам’ять Великого Каменяра... В глибокій задумі хлопці запалювали свічки. Один, дивлячись на скульптуру Каменяра, думав про те, що життя – це боротьба. Другий – про останні дні земного життя Івана Яковича, пригадуючи слова екскурсовода у літературно-меморіальному музеї. Хтось молився... А мені пригадались наступні рядки вірша Івана Франка «Моїй дружині».

Спасибі тобі, моє сонечко,

За промінчик твій - щире словечко!

Як промінчика не здобуть притьмом,

Слова щирого не купить сріблом.

В сльоту зимнюю, в днину млистую

Я дорогою йду тернистою;

Кого я любив, ті забулися,

А з ким я дружив - відвернулися.

Відвернулися та й цураються,

З труду мойого посміхаються,

В порох топчуть те, що мені святе, -

А недоля й тьма все росте й росте.

Важко дерево з корнем вирвати,

Друга давнього з серця вигнати.

Важко в пітьмі йти, ще й грязюкою,

Де брехня сичить вкруг гадюкою.

Та як радісно серед трудного

Шляху темного і безлюдного

Вгледіть - світиться десь оконечко!..

Так у горі нам - щире словечко.

То ж за дар малий, а безцінний твій,

Що, мов цвіт, скрасив шлях осінній мій,

За той усміх твій не вдослід журбі

Спасибі тобі! Спасибі тобі!

Надіюсь, що відвідини музею під відкриттм небом в «Личаків» допомагають хоч трішки краще зрозуміти життя великого Каменяра, спонукають ще й ще звернутися до його творчості, переосмислити все це через призму свого часу і власного життєвого досвіду, почерпнути в цьому самозаглиблені щось суттєве для самоствердження, вироблення суспільних орієнтирів...

Віримо, що ніколи не згасне свічка і не зів’януть квіти на могилі Івана Франка.

 

Підготувала викладач економіки Сокіл Л.С.