Будівничий української державності

       Події, які відбувалися в Українській РСР наприкінці 80-х - початку 90-х років ХХ ст. пришвидшили становлення нової незалежної держави. Серед когорти патріотів, які прагнули вирвати Україну з полону так званої «радянської імперії» визначне місце належить і В'ячеславу Максимовичу. В часи «горбачовської перебудови» в республіці спостерігався складний суспільно-політичних зрушень, що супроводжувався появою руху на підтримку реформ Генсека КПРС, виникненням неформальних груп та організацій. Влітку 1987 р. відновила діяльність репресована Українська Гельсінська Група. Головну роль в її відродженні відіграли дисиденти, які першими повернулися з таборів - В. Чорновіл, брати Горині та ін. Одночасно В. Чорновіл переймався проблемами відновлення, на легальних підставах, свого дітища - «Українського вісника», який став першим опозиційним друкованим органом в Україні. У серпні 1987 р. побачив світ відкритий лист В. Чорновола до Генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова, в якому викладалися основні програмні вимоги відновленої правозахисної організації. Автор переконував керівництво КПРС у необхідності виробленого нового курсу національної політики. Зокрема, Чорновіл виступав за розширення прав союзних республік, повернення національним мовам у повному обсязі державних прав, закликав до ліквідації «білих плям» вітчизняної історії і реабілітації ОУН, УПА, жертв сталінських і брежнєвських репресій, протестував проти політики русифікації України.

«Відкритий лист», на думку історика діаспори А.Камінського, «треба вважати програмним документом не лише самих гельсінців, а й широкої суспільної динаміки, яка була виразником української політики того часу».

У вересні 1989 р. В. Чорновіл серед 1109 делегатів, які брали участь в установчому з'їзді Руху. Разом з колишніми політв'язнями Л. Лук'яненком, М. Горинем, С. Хмарою, В. Чорновіл представляв радикальну течію Руху, яка наполягала на виході України зі складу СРСР, на утвердженні в суспільстві повноцінного плюралізму.

Переростанню «перебудови» у «антикомуністичну революцію» упродовж квітня 1990 - по квітень 1992 р. В. Чорновіл сприяв на посаді голови Львівської обласної ради та облвиконкому. Зміст, отримані результати та суспільна значущість глибинних зрушень, що відбувались за безпосередньої участі В. Чорновола у самому «серці Галичини» можуть бути віднесені до справді революційних. Йдеться про створення всіх необхідних передумов для прискорення і завершення процесу формування сучасної української політичної нації, а також докорінну зміну системи влади в регіоні.

Будучи одним з лідерів радикального крила частини Верховної Ради - Народної Ради В. Чорновіл сприяв прийняттю Декларації про державний суверенітет України, проголошенню 24 серпня 1991 р. Акту проголошення незалежності України. Перебуваючи з квітня 1992 р. до березня 1999 р.(25 березня 1999 р. загинув в автокатастрофі) на постійній роботі в парламенті України, очолюючи депутатську фракцію НРУ В.Чорновіл всіляко намагався створити умови для самоствердження, самореалізації національного організму, набуття економічної могутності, культурного розвою, втілення в життя соборницької ідеї, надання Україні суб'єкта міжнародного товариства.

Поезія нашого краю

            ДО СВІТЛА!

( пам'яті Вячеслава Чорновола, якого нині дуже бракує...)
Тиранам потрібні отари,
Що мовчки жують і терплять...
То ж хай розверзнеться земля
Й настане заслужена кара -
Хто правді вуста затуляв
І зрадив довіру мільйонів,
З чиєї провини в полях
Ми власних героїв хороним...

Народу потрібні вогні,
Щоб скверну дощенту спалити
І той, хто б наш праведний гнів
Провадив крізь морок до Світла! (Наталія Крісман)

          Пам'яті В'ячеслава Чорновола

Ще кров сочилась цівкою на брук,
Ще серце билось, билося: тук-тук!
За кадром кадр: дитинство, суд, неслава
І дітище душі його – Держава.
Концтаборів і зрад полин гіркий.
…Байдужа смерть торкнулася руки.
Раділи байстрюки аж чаркували:
– Зуміли. Хоч з “братками”, та прибрали.
– Гулагівець, дивись, придумав Рух.
– Ще б “Кразом”. Вдруге! Втретє! Ух!
– Наміряв скинуть посестри ярмо!
– Та ми свого повік не віддамо!
– Пішов слідами Стуса Василя.
Хай буде пухом прадідів земля.
Молились люди з міст, найдальших сіл:
– … Отця і Сина…
Пам’ять… Чорновіл…
Був березень. З’їжджалися чини.
Чи дійсно прагли істини вони?
Скорботи офіційної слова...
І – дрож по тілу! – Поруч булава! –
Те крісло, що з вампірів кожен рад,
Свій посадити височайший зад.
А люд вкраїнський вдень і уночі,
Як журавлині з вирію ключі,
До Чорновола в Київ поспішав,
Бо він – Вкраїни сонячна душа.
Ховали з дисидентом у труні
Надію на літа й щасливі дні.
...Був березень. Вже не було снігів.
Пекла сльоза і всенародний гнів.
…Шофер із “Краза” згодом теж помер.
Як планувалось зразу. У четвер.  (Кінзерська Неля)