Уже стало традицією проводити літературні читання на базі Мостиського закладу загальної середньої освіти №2 I-III ступенів.
Так, 17 квітня 2018 року відбувся поетичний медозбір за збіркою Йосифа Івановича Шевчика «Шепіт листя з рідного саду».
Підготовлено презентацію про автора, у якій розкрито життєвий шлях громадського діяча Й.І.Шевчика.
Учні 9 класів Мостиського ЗЗСО №2 I-III ступенів читали поезію, а саме: Пелех Богдан , Путяк Ірина «Вже два століття нарід свій веде» (присвячений Т.Г.Шевченку), Мазурик Юра, Смола Настя «Народився українцем», Одинак Андріан «Склоняюсь до тебе, Україно, у поклоні», Пиц Злата, Пачковська Настя «Гомін часу», Чирська Аня «Розійдуться ви, хмари холодні», Світлицька Оленка «Без мови – ми зігниле порохно».
Десятикласниці Врубель Ірина, Артимович Ілона, Сікорська Оленка оживили зустріч піснями "Святкова", "Десь по світу", " Сто процентів щастя"
(керівник: Макар Г.М., учитель музичного мистецтва).
Марія Бішко, методист Відділу ОКТМС декламувала «Шепіт листя з рідного саду», «В моїм серці навіки», Зеновій Богуцький, заступник начальника з питань культури читав «Мандри у дитинство».
Йосиф Іванович Шевчик розказав учителям, учням ЗЗСО про себе. Окрім того, що має чудовий голос і неймовірно співає національно-патріотичні пісні ( у виконанні п.Йосифа прозвучали пісні). Адже "життя без пісні - не життя,/ Без неї я себе не уявляю.."
Понад усе любить українські народні материнські пісні. Його хобі – це живопис, якому він багато часу посвячує.
Богом даний ще один дар - віршування. І це досить природно, бо гени мають таку властивість передавати свою любов до землі, до рідного краю в наступне покоління.
Земля для автора— це надія, радість, достаток, життя, щастя
Пам’ятаймо:
І кожен українець мусить знати
Героїв, що тримають небеса,
Що творять ту історію сучасну,
Що борються за правду до кінця.
Заради щастя, справедливості і волі,
Заради світлої, ясної долі.

ШЕПІТ ЛИСТЯ З РІДНОГО САДУ
А поле, як, те море, росою мерехтить,
А вітром гнане жито, хвилюючись, біжить.
В цю мить іду стежиною вузькою,
Милуюся полів безмежною красою;
Хотів би я чудову мить цю зупинити
Та на колінах з джерела холодну воду пити.
Оцю красу весь вік свій пронесу
І шепіт листя в рідному саду
Пожовкле листя злетіло у саду.
А я до тебе, осене, бентежно йду.
Тумани і дощі усю красу ту вкриють,
Але любов до краю не сховають, не змиють.
Я твердо йду стежиною своєю,
Живу, кохана земле, долею твоєю.
Отой вогонь в душі весь вік свій пронесу
І шепіт листя в рідному саду!
Хоч землю замела зима снігами
Та мороз гру затіяв люту з нами,
Засніжену стежину в поле відмету
І в цій негоді я красу в тобі знайду.
Пригорнуся до тебе, поле, серцем і душею
І так залишусь до весни з тобою.
Твої морози, зимо, я перенесу
З надією, що стріну ще весну.
Любити край ніхто мені не заборонить,
Хоч вітер лютий в чоло негоду гонить.
Ще яничари наш «рідний» жити не дає,
Мені ганьбою в очі все плює,
Елітний злодій грабує цілою юрбою,
Надіюсь – висотою у цьому шеленому двобою.
А як впаду – нічого в тебе, любий краю, не візьму,
ЛИШ ШЕПІТ ЛИСТЯ З РІДНОГО САДУ.