14.11 – 106-річчя від дня народження Андрія Малишка (1912–1970).

«ЧОМУ ЖИВЕ, І САМ НЕ ЗНАЮ,
В МОЄМУ СЕРЦІ СТІЛЬКИ ЛІТ
ОТА СТЕЖИНА В НАШІМ КРАЇ
ОДНИМ ОДНА КОЛО ВОРІТ»

Це уривок з пісні «Стежина», яка стала останньою в спільній творчості Андрія Малишка і Платона Майбороди. Текст Малишко написав за три дні до смерті і продиктував Платону Майбороді телефоном. Того ж дня слова було покладено на ноти, і звучить ця пісня й сьогодні, хвилює людські душі, багатьох розчулює до сліз.

Про це йдеться у статті Володимира Проненка «Про Малишка, якого не знали» (Вітчизна. – 2005. – № 1-2. – С. 145).

14 листопада 2018 р. українському поетові Андрієві Малишку (1912–1970) виповнюється 106 років від дня народження.

Андрій Самійлович ніколи не забував цієї «сивої» й «чорної» стежини і свою «книгу життя» назвав «дорогою під яворами».

Письменник Микола Шудря в статті «Дорога під яворами» (Дивослово. – 1997. – № 11. – С. 9) писав: «Це був перший шлях у житті поета. Він починався в Обухові на Київщині, із пагорбистого кутка і слався між дерев до батьківського наділу за далекою околицею, в полі, а там – аж на берег Дніпра, до пристані. Цією дорогою під яворами возили малого Андрійка на сіножать, нею він вирушав у Київ і багато разів повертався сюди юнаком із великого міста на рідне обійстя».

Мати Андрія Малишка, Ївга Базилиха, часто ходила босоніж не тільки селом, але й київськими тротуарами, коли гостювала в сина. Батько, Самійло Микитович, був шевцем-віртуозом.

Володимир Проненко писав, що Андрій Малишко зустрів свою першу дружину Дашу на вечірці журналістської молоді в сім’ї Юрія Малишевського. Потім частенько заходив у редакції журналів спершу «Молодого більшовика», потім «Піонервожатого», де вона працювала, аж доки не одружились. Молодому подружжю дали невелику кімнату в «будинку журналіста» № 25 по вулиці Л. Толстого.

Почалася війна. Малишко добровольцем пішов на фронт, а Дашу й маленьку дочку Валю разом з іншими письменницькими сім’ями вивезли з палаючого Києва до Уфи. У Валентини Андріївни Малишко збереглося «близько трьох десятків батькових воєнних листів до мами і особисто» до неї.

Повернувся Малишко вже з іншою молодою дружиною Майєю. Оселився в будинку на Володимирській вулиці в Києві. Даші пояснив, що він «заплутався». Майя вступила до Київського університету, та так його й не закінчила.

У Малишка швидко пройшло замилування молодою дружиною і почався нелегкий час…

Потім з’явилася Любов Забашта… Й вона не принесла щастя…

Спливав час. У видавничому центрі «Просвіта» вийшла книжка поетеси Валентини Малишко «Тату, я люблю тебе». На обкладинці під квітучим соняшником А. С. Малишко. А Валентина Малишко пропонує читачеві подивитись на її батька з того боку, з якого його не знали й не бачили. Вона починає свою розповідь рядками:

А що зим до тебе, тату, а що літ!

Не добитись, не дістатись,

Передать привіт.

…………………………….

Ані розказати, ані запитать

Мовчазний холодний мармур…

А уста кричать.

«Хто, як не дочка, якнайбільше знає про свого батька, … й стверджує своє прагнення зберегти світлою пам’ять про поета без всіляких неправдивих наростів, без фальшивих фарб у його біографії».

«Книга непересічна, захоплююча, вона буде не лише цікава, а й потрібна при вивченні життєвого шляху Андрія Малишка всім літераторам, викладачам і студентам філологічних спеціальностей, вчителям і учням шкіл, численним шанувальникам творчості поета», – так завершує статтю «Про Малишка, якого не знали» Володимир Проненко.

ТЕКСТ: Наталія Звольська