19.11. – 229 років від дня народження Лучкая Михайла Михайловича (1789-1843).

Український закарпатський мовознавець, фольклорист та історик.

Народився Михайло Михайлович Поп (Лучкай – псевдонім) 19 листопада 1790 р. в с. Великі Лучки, що на Мукачівщині, у бідній багатодітній сім‘ї священнослужителя Михайла Попа і був старшим серед шістьох дітей. Від назви рідного села згодом узяв псевдонім – Лучкай. Здобувши початкову освіту у місцевого дяка, вступив в Ужгородську гімназію, згодом вивчав філософію у Великому Варадині (сьогодні Орадея в Румунії), а в 1812 р. вступив у греко-католицьку семінарію Барбареум у Відні , де слухав лекції з історії слов‘ян, подружився зі студентами, вихідцями з різних слов`янських земель.

Після завершення навчання у 1816 р. повернувся додому. Його призначили бібліотекарем і архіваріусом при Мукачівській греко-католицькій єпископській канцелярії, а в 1818 р. – секретарем єпископа Олексія Повчія. У 1826 році прийняв ієрейські свячення з рук єпископа Алексія Повчі, і його було призначено парохом Ужгородського Свято-Преображенського храму. Завдяки сприянню отця Івана Фогарашія, 28 липня 1829 року Михайло Лучкай виїхав до Італії, де був придворним парохом герцога Карла Людовика Бурбона в місті Лукка разом із дяками В. Талапковичем та І. Микуличем. В Італії о. Михайло захопився вивченням архівних матеріалів та філологією. Як наслідок його праці – видання «Граматика слов'яно-руська: або старослов'янська і теперішня, поширена у карпатських горах, малоросійська мова, що є живим її діалектом».

У 1830 році повернувся до Закарпаття, де до кінця життя був священником в Ужгороді ( на Цегельні, парохом Ужгородського Свято-Преображенського храму, 1831-1843 рр.); служачи тривалий час єпархіальним шкільним референтом, сприяв заснуванню та впорядкуванню парафіяльних шкіл та території єпархії.

Крім «Грамматики» він написав фундаментальну шеститомну працю «Історія карпатських русинів». В якій зумів довести, що його край, перебуваючи в чужоземному державному утворенні, має своє ім‘я. історію, належить до східнослов‘янського ареалу. Її рукопис за браком коштів та з інших причин півтора століття пролежав в архівних сховищах, хоч фахівці ще у XIX ст. високо його оцінювали. Тільки в 1999-2011 рр. при допомозі ректорату й коопіткої праці вчених УжНУ видано всі шість томів.

Михайло Михайлович досліджував проблеми освіти й культури Закарпаття в добу Середньовіччя. Сам він допомагав людям як міг – збирав кошти у «вдовинний і сирітський» фонд, часто навідувався в сирітський дім, який був побудований єпископом О. Повчієм для дітей сиріт священників в Ужгороді. Та й у передсмертному заповіті він просив продати його побутові речі і книги, і на вилучені кошти організувати видавничу справу, а решту – роздати вдовицям. Ім‘я М. Лучкая зазвучало в науковому світі вже за його життя. Михайло Лучкай ввійшов в історію нашого краю, як талановитий вчений європейського рівня.

Помер Михайло Лучкай на 55-му році життя 3 грудня 1843 р. Похований у каплиці, яку сам і збудував біля церкви в Ужгороді (на території Преображенського храму).