Кажуть, Господь випробовує тих, кого любить. І якщо це так, то ми, українці, чогось таки в Бога варті…Багатовікова історія українського народу – це насамперед літопис життя і смерті народу-великомученика, доля якого була дуже трагічною. Кожен народ має власну історію – глибоку і прозору, або замулену і прикидану, але має, яку створив. Історію нашого народу намагалися і замулити, і прикидати, але, на щастя, ці спроби провалювалися. Бо ніколи, ні в які часи не переводились українці, які припавши вустами до своєї криниці історії, не відчували б могутності її життєдайної, цілющої сили. Але з нашої історичної криниці, починаючи з самісінької поверхні, належить вичерпати багато солоної від горя та сліз води.

Голодомор 1932-1933 рр. - чорна і трагічна сторінка багатостраждальної історії нашого народу. Сьогодні, коли від початку голодомору минули десятки років, ми не маємо права забувати народне слово правди і довічного прокляття, послане на голови катам. Бо це слово здолало смерть, аби дійти до нас, збудити в наших серцях пам'ять про мільйони безвинних замучених предків і застерегти від повторення страшних помилок.

Учні та вчителі Звірської СЗШ 23 листопада зібралися пом’янути великомучеників нашої історії та запалити свічку пам’яті, щоб їхні душі летіли до неба при світлі і знайшли свій прихисток під крилами ангелів у Раю. Зібралися пом’янути і знайти в собі сили пройти за ними дорогою їхньої хресної дороги. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

Вечір-реквієм "Сльози Божої Матері" підготувала вчитель історії Шопа Оксана Йосипівна. Нестерпно важко було учням розповідати про небачене жахіття, від якого здригається цілий світ... Було помітно, як в ключові моменти дівчата відвертали обличчя від екрану, щоб не розплакатися, слухаючи спогади очевидців голодомору... Щеміли серця і в молодших школярів, які ще не можуть збагнути у своїх голівках - як таке може бути... Їхні розгублені очі, наповнені слізьми, зі співчуттям слухали страшні факти про голодомор і, напевно, не до кінця усвідомлювали, що це була реальність...

Хліб… Скільки померло з твоїм іменем на вустах... Іменем жертв тридцять третього року благаю вас – бережіть хліб, бо Хліб – це Життя.

Хай світло від свічки у небо летить

Хоча б одну душу зігріє в цю мить

Щоб душа ця загублена спокій знайшла

І у вічність до Бога вона відійшла...