14.03 – 147-річчя від дня народження Олекси Новаківського (1872-1935).

Український живописець і педагог

Олекса Новаківський – український живописець

Важливою віхою на шляху розвитку західноукраїнського живопису, як і всього національного образотворчого мистецтва, була творчість О.Х.Новаківського – митця, який поряд з І.Трушем протягом тривалого часу знаходився в центрі культурного й мистецького життя Галичини. У творчості О.Новаківського чи не в найбільш сконцентрованій формі проявилися нові тенденції, що були характерними для мистецтва зламу XIX-XX століть: тяжіння до широких узагальнень життєвих явищ, поглибленого філософського осмислення та якомога глибшого розкриття їх в образній, підкреслено експресивній формі.

Народився Новаківський Олекса Харлампійович в с.Слободо-Ободівка Ольгопільського повіту колишньої Подільської губернії (нині с.Ново-Ободівка Вінницької області) в родині дрібного службовця.

Початкову художню освіту юнак отримав в Одесі (1888-1892), де навчався у художника-декоратора Філіпа Клименка. А після закінчення художнього училища граф Грохольський порадив сестрі виділити Новаківському стипендію і забезпечити можливість продовжити навчання в Кракові.

У 1892 році юнак вступив до Краківської Академії мистецтв, яку закінчив в 1900 році із золотою медаллю. Навчаючись в Кракові у провідних польських художників В. Лущкевіча, Л. Вічульского і Я. Станіславського, Олекса познайомився з художніми процесами, що відбувалися в кінці XIX століття в Західній Європі, досягненнями пленерного мистецтва, творчістю імпресіоністів і модерністів. Живописна манера Новаківського формувалася на творчому засвоєнні принципів саме імпресіонізму.

Серед педагогів Новаківського історики називають також корифеїв польського живопису Яна Матейка, Станіслава Виспянського і Яцека Мальчевського.

У 1892 році юнак вступив до Краківської Академії мистецтв, яку закінчив в 1900 році із золотою медалью.Учась в Кракові у провідних польських художників В. Лущкевіча, Л. Вічульского і Я. Станіславського, Олекса познайомився з художніми процесами, що відбувалися в кінці XIX століття в Західній Європі, досягненнями пленерного мистецтва, творчістю імпресіоністів і модерністів. Живописна манера Новаківського формувалася на творчому засвоєнні принципів саме імпресіонізму.

Серед педагогів Новаківського історики називають також корифеїв польського живопису Яна Матейка, Станіслава Виспянського і Яцека Мальчевського.

Творчий дебют художника відбувся в 1901 році на виставці «Товариства розвитку російського мистецтва». Перше десятиліття нового століття художник жив і працював у селі Могила під Краковом. Тут він оселився в будинку вдови, на дочці якої згодом одружився.

У 1911 році в Кракові відбулася перша персональна виставка Новаківського, на якій було представлено понад 100 його робіт, і яка принесла художнику широку популярність.

Виставку відвідав митрополит Андрей Шептицький, який вважався великим меценатом в галузі культури. Він приїхав до Кракова на похорон одного з кардиналів, і в плані поїздки було відвідання виставки, організованої краківським «Товариством друзів мистецтва». Історики пишуть, що митрополит випадково зайшов в зал, який називався «Світлиця Виспянського», саме там експонувалася виставка випускника Краківської Академії. Владика був так вражений творчістю Олекси, що запросив його переїхати до Львова, щоб продовжити творити на ниві українського мистецтва.

З 1913 р. життя і творчість Новаківського пов’язані зі Львовом. Місто, як стверджують історики, зустріло художника захопленими відгуками в пресі. Він зміг швидко завоювати галицьку публіку і зайняти в культурному житті Львова одне з центральних місць.
Перша львівська персональна виставка Новаківського пройшла в 1921 році і була тепло прийнята польської критикою, яка назвала художника «українським епігоном краківської школи живопису». Епігон – послідовник будь-якого напрямку, позбавлений творчої оригінальності. Треба відзначити, що в цьому значенні, епітет виглядає дуже навіть не хвалебним.

Новаківський з родиною оселився на колишній віллі художника Яна Стики.

В 1921 році Олекса Харлампійович організував Художню школу, якою керував до самої смерті. У 1923-1925 роках Школа Новаківського навіть була окремим факультетом мистецтва Львівського політехнічного університету, який в українських джерелах носить ім’я Таємного українського університету.

У майстерні Новаківського, в класах школи збиралися не лише художники, а й представники інтелігенції, критики мистецтва. Його школу пройшли Володимир Гаврилюк, Святослав Гординський, Стефанія Ґебус-Баранецька, Лев Ґец, Михайло Драган, Олекса Друченко, Василь Дядинюк, Софія Зарицька-Омельченко, Іван Іванець, Іван Кейван, Андрій Коверко, Едвард Козак(Еко), Ольга Козакевич-Дядинюк, Мирон Левицький (Lev), Володимир Ласовський, Ярослав Лукавецький, Степан Луцик, Антін Малюца, Михайло Мороз, Іванна Нижник-Винників, Емілія Охримович, Леонід Перфецький, Ольга Плешкан, Роман Сельський, Володимир Сениця, Григорій Смольський та багато інших мистців, які пізніше здобули визнання і світову славу.

Краківський «Автопортрет», портрет дружини («Моя муза»), низка триптихів та кільканадцять пейзажів, побіч своєї наглядної залежності від лауреатів краківської школи, забезпечать Новаківському тривке місце в історії українського мистецтва.

Помер у Львові 29 серпня 1935 року, похований на Личаківському кладовищі.

У Львові відкрито художньо-меморіальний музей художника.