Нещодавно, згідно плану позанавчальної роботи Львівського вищого професійного художнього училища, зокрема національно-патріотичного виховання, в форматі музейної педагогіки учні групи №204 за професією: «Реставратор виробів з дерева, столяр» (класний керівник Габа Л.В.) відвідали Національний музей-меморіал «Тюрма на Лонцького». Викладач предмета «Захист Вітчизни» Дмитраш Р.О. організував для майбутніх столярів навчальну екскурсію до музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», який у наш час є нагадуванням про жахіття тоталітарного режиму минулого СРСР. Музей розташований в приміщенні колишньої тюрми, яка використовувалась у ХХ ст. як політична в’язниця польською, радянською, нацистською владами. Найстрашнішим періодом був радянський. В приміщенні тюрми розміщувалися каральні органи окупаційних режимів. Цей меморіальний комплекс з 2009 р. перший в Україні музей в’язниця. На відміну від інших музеїв, головним експонатом музею є давнє приміщення в’язниці.
Метою виховного заходу є: формування в учнів мотивації до вивчення історії рідного краю, Львівщини, формування національної свідомості та відповідальності за долю України, показати окупаційні режими, які існували на території Галичини та поглибити знання з історії цього періоду та забезпечення високого рівня активності учнів в позанавчальній діяльності.
Цьому сприяють також музейні уроки, які систематично, щороку організовує та проводить Роман Орестович для учнів училища, зокрема до музею Романа Шухевича, музею Ліцею імені Героїв Крут…
Екскурсовод музею п. Христина проінформувала присутніх про три сюжетні лінії про які вона розповідатиме впродовж екскурсії, зокрема історія споруди, в’язничний побут, масові розстріли в кінці червня 1941 р.
На першому поверсі учні побачили пропускний пункт та ознайомилися з історією в’язниці. Неофіційно тут була тюрма для політичних в’язнів, – продовжувала екскурсовод, - звертаючи увагу присутніх на стенди. Учні почули про «Польський період» (1918-1939 рр.), «Перші совіти» (1939-1941 рр.), у тогочасному суспільстві побутував термін «Перші совіти»
Уважно слухали учні розповідь п. Христини про найвідоміших в’язнів того часу – підсудних 59-ти (ліквідація мережі ОУН в Західній Україні): Івана Максиміва, Дмитра Клячківського, Костя Березовського, Галину Столяр, які виступили проти потужної державної машини. Їх боротьба – це виклик комуністичній владі, яка не може змиритись з їх волелюбством і нині, що лише засвідчує, що їх імена, їх ідеї сьогодні живі, як ніколи.
Учні дуже уважно слухали розповідь екскурсовода про першу радянську окупацію, яка завершилася масовими розстрілами політичних в’язнів у тюрмі, впродовж 22-28 червня 1941 р. було розстріляно 1680 осіб.
Під час фашистської окупації 1941-1944 рр., так званих «Три роки Третього Рейху» тут була організована слідча в’язниця служби безпеки СД. Головною мішенню для СД були учасники українського та польського антифашистського підпілля, єврейське населення. Екскурсовод звернула увагу учнів про на наказ про арешти членів ОУН, що передбачав після допиту негайне знищення.
Впродовж Другої радянської окупації (1944-1991 рр.) у в’язниці на Лонцького розміщувалися слідчий відділ та слідча в’язниця НКВД–МВД– КГБ. Тут перебували під час слідства особи, звинувачені в антирадянській діяльності: у 1944-1953 рр. – діячі ОУН та УПА (Михайло Сорока, Петро та Микола Дужі, Любомир Полюга…), у 1960 -1980 рр. – дисиденти (Іван Гель, Богдан та Михайло Горині, Ігор Калинець та Ірина Калинець, Юрій Шухевич, В’ячеслав Чорновіл...), учні відчули патріотичний дух ув’язнених, просякнутий запахом поту і крові.
Слідчий ізолятор проіснував до 1996 р., - продовжувала далі п. Христина. «Тюрма на Лонцького» як місце  боротьби з противниками тоталітарного режиму використовувалася до падіння самого режиму в 1991 р. Таким чином в’язниця була основним елементом карально-репресивної діяльності окупаційних режимів та боротьби проти українського визвольного руху.
В 2006 р. вперше на території подвір’я тюрми відбувалась панахида за жертвами політичних репресій та встановлено хрест. Чи відповідаємо їхнім ідеалам, чи виправдали їхні очікування, - роздумувала в слух екскурсовод. Із зосередженим виразом обличчя, в глибокій тиші учні слухали п. Христину, уважно вдивляючись у внутрішній дворик, у який з висоти линуло небесне світло і видно було голубу далечінь неба. Саме туди, у вічність піднімались душі невинно убієнних у тюрмі… Екскурсовод запросила учнів до вузького коридору, де розповідала про в’язничний побут, зокрема учні побачили одиночні камери, карцер, що мало на меті ізоляцію в’язня і психологічний тиск на нього та камеру смертників, де в’язень очікував на виконання вироку, що тривало від одного дня до кількох років і було психологічними тортурами. Такою була радянська дійсність, через яку перейшло багато патріотів України, - продовжувала далі екскурсовод. Така форма викладу наочно показує схему роботи радянської репресивної машини та привертає увагу молоді до сторінок історії, які нам усім потрібно знати і пам’ятати, - зазначив Дмитраш Р.О.
22 червня 1941 р. з початком війни, тюрми прифронтової зони, переповнені політичними в’язнями перетворилися для радянської влади на гостру проблему, - сказала п. Христина, показуючи на мапу репресій. Протягом 22-28 червня 1941 р. у львівських тюрмах було розстріляно 3500 осіб, а в межах Західної України – близько 24000, так як було припинено евакуацію в’язнів.
У залі «Хроніка подій» учні побачили той жах, що його пережила західноукраїнська громадськість за часів «перших совітів». Наймолодших серед розстріляних на Лонцького був 13-річний поляк В. Марциховський, а найстаршим серед жертв був 78-річний українець Мишогриб І.Ф., звинувачений за політичні злочини.
Екскурсовод ознайомила учнів із типовим кабінетом слідчого. Слідство тривало довго, вироком зазвичай був розстріл.
Яку ж силу духу слід мати, щоб у таких умовах не зламатися, не збайдужіти душею, не зчерствіти серцем, а все думати про свій народ?! Їх вчинки, боротьба байдужими не залишають нікого, - сказав Роман Орестович, звертаючись до учнів.
У кінозалі учні зі смутком в очах подивились зафіксовані на кіноплівці наслідки масових розстрілів у в’язниці, котрі чітко відображають жах тих подій. Молодь побувала в унікальній кімнаті – фотолабораторії.
На завершення екскурсії учнівська юнь ознайомилась з експозицією «стела пам’яті», де розміщені прізвища засуджених до страти та хвилиною мовчання вшанувала безневинно загиблих у ці трагічні часи. Події в цій тюрмі є спільною пам’яттю усіх народів, що постраждали від тоталітаризму, - сказала екскурсовод.
Неабиякий інтерес в учнів викликала фотовиставка Юрія Нестерова «Жертва і Доля. Вимір національного існування», огляд якої пройшов при активному обговоренні фоторобіт та проблем, які вони висвітлювали. З цікавістю учні оглянули виставку вишитих ікон у радянських тюрмах і таборах «Колір молитви», були здивовані неймовірними роботами ув’язнених – вишивками, що їх таємно вишивали українські дівчата, використовуючи як голку, риб’ячу кістку.
Екскурсія справила на всіх незабутнє враження, учні відчули, що тут гартувалась воля Людини у боротьбі проти тоталітаризму за свободу і незалежність. Адже, до цього музею ходять люди, які хочуть глибше знати історію України. Проводячи такі екскурсії ми повинні не тільки пам’ятати на словах, а й захищати українські цінності, зокрема українську історію, відтак українці нарешті мають усвідомити свою відповідальність за події, які відбуваються у державі. Правду кажуть, що коли народ забуває свою історію, вона має здатність повторюватись. Такі музеї змушують молодь задуматись та цінувати те, що маємо. Кожен виходив з музею зі своїми роздумами, але з впевненістю – кожен львів’янин повинен відвідати меморіал в пам'ять про загиблих, в ім’я того, щоб подібне не повторилось ніколи. Пам’ятаймо свою історію, шануймо своїх героїв!