Приємно, що останнім часом українці з великою повагою і трепетом ставляться до вишиванок. А сорочка, яку вишила мама, найдорожча для нас одежина. Мама, вишиваючи сорочку, долю хрестиком веде із щоденною молитвою та благословляє своїх дітей на добру долю. Може, тому так щемить у нас серце, коли ми одягаємо вишиванку. Носячи мамину вишиванку, ми даруємо собі насолоду й відчуваємо тепло матусиних рук.

Сьогодні, мабуть, мало хто може уявити святкові дні без вишиванки. Українці мають усі підстави пишатися тим, що їхній національний одяг є колоритний, неповторний. Яким теплом і лагідним родинним затишком, якою добротою та материнською ласкою віє від тебе рідна серцю і мила оку, вишиванко.

Свято вишиванки у Верхньостинавському НВК відзначають уже декілька років. Воно асоціюється з весною, з пробудженням природи. А як було приємно бачити одягнених у різнобарвні вишиванки учнів та вчителів школи. Дівчата, як весняні квіточки, як справжні українські панночки, провели дефіле. Це було неповторне і красиве свято. А головне, що ми сьогодні маємо усвідомити: ми, українці,  на своїй землі і ми маємо глибоке коріння. Є чим пишатися і чим дорожити, бо ми українцями народилися. А вишиванка сніжно-біла зігріє нас та збереже і стане оберегом на все життя.