З  першої миті життя схиляються над нами обличчя батьків. В тривозі і любові вдивляються в своїх дітей, сподіваючись кращої долі для них. І добре, якщо воно щасливе – коли поруч є мама і тато, бабуся і дідусь. Якщо дитина бажана, живе в доброті й любові, то вона гарна внутрішньо, а в майбутньому те саме віддаватиме людям. На жаль, сьогодні багато дітей росте у неповних або неблагополучних сім’ях. Але ж саме з сім’ї  починається життя людини, тут відбувається формування її, як громадянина, бо сім’я -  це джерело любові. Що може бути краще, ніж мати і дитя, ніж та, котра дарує життя, плекає, оберігає його, продовжуючи рід людський. Діти, як ніхто інший, потребують, щоб їх любили, гладили по голівці, ніжно цілували та просто міцно-міцно пригортали до грудей.

Але нині треба знайти в собі мужність подивитися правді в очі: попрошайки на вулицях наших міст стали явищем буденним. Крик про допомогу хворим дітям чи інвалідам ми чуємо кожного дня в новинах. Дякувати Богу, знаходяться добрі люди, які допомагають. Прості люди завжди відгукуються, а от сильні світу цього не часто згадують про покинутих та дітей-сиріт. Моторошно стає на душі, хочеться не просто кричати, а волати на весь світ. Де ж сучасні Ханенки, Симиренки, Терещенки…? Бо не все гаразд у «дитячому королівстві». «Так не буває на світі, щоб були загублені діти» - співається у пісні. Але у реальному житті загублених, а точніше, сиріт та позбавлених батьківського піклування дітей, дуже багато. Доки не пізно, подбаймо, обігріймо та захистімо скривджене долею чи близькими дитя, бо кожна дитяча душа прагне тепла та любові.