9 жовтня виповнилося 115 років від дня народження Миколи Платоновича Бажана (1904-1983) – українського поета, перекладача, культуролога, енциклопедиста, філософа, громадського діяча.

Народився 9 жовтня 1904 року в м. Кам'янці-Подільському (нині Хмельницька область) у родині військовослужбовця. Дитячі роки майбутнього поета пройшли у мальовничій Умані.

Навчався у Київському кооперативному інституті та Інституті міжнародних відносин, який не закінчив.

Почав друкуватися з 1923 року в київських газетах. Перша збірка – «17-й патруль» (1926). Під час перебування у Києві молодий поет зблизився з футуристами і почав писати в цьому літературному напрямі. Проте вже у наступній збірці «Різьблена тінь» (1927) відходить від приписів футуризму і шукає свій шлях у літературі. Упродовж 1926-1929 pp. працює редактором і сценаристом на Одеській кіностудії, редагує журнал «Кіно», дружить з Ю. Яновським і О. Довженком. У 1930 році видає нарис «О. Довженко» – перший огляд творчості й стилю цього майстра кіно.

Під час Великої Вітчизняної війни перебував у діючій армії, в 1941-1943 pp. редагував газету «За Радянську Україну!», що видавалася для населення тимчасово окупованих областей України, партизан і підпільників. Після визволення Києва у 1943-1948 pp. – заступник Голови Ради Міністрів УРСР, 1953-1959 pp. – голова Спілки письменників України, з 1958 року і до останніх днів свого життя – головний редактор Української Радянської Енциклопедії. Академік АН УРСР з 1951 року. Заслужений діяч науки УРСР з 1966 року, заслужений діяч мистецтв Грузинської РСР з 1964 року, народний поет Узбецької РСР.

Його ранні поеми «Розмова сердець» (1928), «Гетто в Умані», «Гофманова ніч», «Сліпці», «Будівлі» (всі 1929), «Число» (1931), «Смерть Гамлета» (1932) написані в футуро-бароковому стилі. Бажана тих літ вважають суто епічним поетом і мало хто розуміє його особистий біль, власні переживання в образах Сліпців, Гамлета, Гофмана.

Перехід на позиції «соціалістичного реалізму» було для Бажана кроком назад від завойованих у поезії вершин. У поемах «Безсмертя» (1937), «Батьки й сини» (1939), у циклах «Сталінградський зошит» (1943), «Біля Спаської вежі» (1952) вже зникає ліричний герой, а натомість звучать банальні істини у вигляді філософських сентенцій, фальшива патетика, а замість мудрого філософа постає безособовий резонер. Збірка «Англійські враження» (1950; Сталінська премія) сповнена прагнень показати, як погано живеться на тому «гнилому Заході», і які переваги над ним має «радянський спосіб життя». Напружені пошуки свого стилю, свого місця в поезії того часу відобразилися у збірках «Міцкевич в Одесі» (1957) та «Італійські зустрічі» (1961).

Справжнім переломом у поезії М. Бажана стало повернення до ранньої поетики. Поява нового ліричного героя починається з поеми «Політ крізь бурю» (1964). Розширення тематичних обріїв і філософська заглибленість основних поетичних мотивів характерні для віршів «Чотири оповідання про надію» (1967), «Уманські спогади» (1972) та поеми «Нічні роздуми старого майстра». Філософія гуманізму позначилась на бароково-експресивній поетиці, метафоричність і карбована ритміка – на першому плані в останній збірці поета-академіка «Карби» (1978; Ленінська премія).

М. Бажан – визначний майстер поетичного перекладу. У його перекладах українською мовою зазвучали твори Ш. Руставелі («Витязь у тигровій шкурі»), А. Навої («Фархад і Шерін»), О. Пушкіна, Р. Рільке, А. Міцкевича та інших поетів. Перу М. Бажана належать численні книжки літературно-критичних і публіцистичних статей: «Люди, книги, дати. Статті про літературу» (1962), «Думи і спогади» (1982).

Помер 23 листопада 1983 року. Похований у Києві.