14 листопада виповнилося 107 років від дня народження Андрія Самійловича Малишка (1912-1970) – українського поета, перекладача, літературного критика.

Андрій Самійлович Малишко народився в селі Обухів на Київщині 14 листопада 1912 року в багатодітній сім’ї шевця. З дитинства виніс любов до народних мелодій і рідного слова, рідної землі.

Закінчивши семирічку, майбутній поет вступив до медичного технікуму, та потяг до пісні й поезії привів його на літературний факультет Київського інституту народної освіти (нині Київський національний університет ім. Тараса Шевченка). Він стає старанним учнем Максима Рильського, який викладав в інституті й вів там літературну студію.

У 1930 році юнак надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус». Закінчивши у 1932 році Київський інститут народної освіти, працював учителем в Овручі. Відслуживши ріку армії, переїхав до Харкова й працював журналістом.

Протягом 1935-1940 рр. А. Малишко видав збірки: «Батьківщина» (1936), «Лірика», «З книги життя» (1938), «Народження синів» (1939), «Листи червоноармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки» (усі – 1940). У цей же період написав поеми «Трипілля» (надруковано лише уривки), «Ярина», «Кармалюк», «Дуліа про козака Данила».

У 1941-1944 рр. поет служив військовим кореспондентом у газетах «Красная армия», «За Радянську Україну», «За честь Батьківщини», де виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок поезій: «До бою вставайте!» (1941), «Україно моя!» (1942, виходила двічі), «Понад пожари» (1942), «Слово о полку» (1943), «Битва» (1943), «Полонянка» (1944), «Ярославна» (1946). Героїко-трагічний пафос циклу з п’яти віршів «Україно моя!», написаного 1941 року, передавав щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. «Україно моя!» – одне з найяскравіших поетичних явищ років війни.

У 1944-1947 рр. Малишко працював відповідальним редактором журналу «Дніпро». У 1950 році з’явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США разом зі групою діячів культури.

Новий і чи не найбільш продуктивний етап у творчості поета починається з середини 1950-х років. У збірці «Що записано мною» (1956) містяться тексти відомих пісень: «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі»; у збірці «Серце моєї матері» (1959) – «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі»; у збірці «Полудень віку» (1960) – «Вчителька» тощо. В їх озвученні поету допомагали такі відомі композитори, як брати Майбороди, Л. Ревуцький, П. Козицький, М. Вериківський, А. Штогаренко, С. Козак, О. Білані.

Протягом 1961-1970 рр. вийшли збірки «Листи на світанні» (1961), «Прозорість» (1962), «Дорога під яворами» (1964), «Рута» (1966), «Синій літопис» (1968), «Серпень душі моєї» (1970).

17 лютого 1970 року А. Малишко помер.

За своє життя поет видав близько 40 збірок.

Але найголовніше те, що в українську літературу він увійшов як поет-пісняр, бо пісні на його вірші вже давно сприймаються як народні.