03.03 – 132 роки від дня народження Наталени Королеви (1888-1966). 

Українська письменниця.

Наталена Андріанівна Королева народилась 3 березня 1888 року в монастирі Сан Педро де Карденья, біля м. Бургоса, що у Північній Іспанії.

Повне її ім’я за старовинним іспанським звичаєм: Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена.

Мати Наталени, Марі-Клара де Кастро Лачерда померла при пологах. Дівчинку спочатку виховувала бабуся Теофіла з прадавнього литовсько-українського роду Домонтовичів, яка жила в своєму маєтку в селі Великі Борки на Волині, а згодом, після її смерті — маленьку Наталену відвіз до Іспанії брат матері, Еугеніо офіцер королівської гвардії. Дитина провела дванадцять років у монастирі Нотр-Дам де Сіон у французьких Піренеях.

Восени 1904 року 16-річна дівчина вперше приїхала до Києва. Вона вражала всіх, хто її знав, своїми знаннями з історії, археології, філософії, медицини, теорії музики; до того ж вона вже володіла, окрім французької, ще й польською, іспанською, арабською, італійською мовами — а українську, за власним визнанням, «трохи пам’ятала ще з дитинства».

Далі було навчання в Київському інституті шляхетних дівчат. Згодом — рішуча відмова від вигідного шлюбу, навчання в Археологічному інституті Петербурга, захоплення театром (сценічна кар’єра не була успішною через слабке здоров’я), перебування у Західній Європі (Іспанія, Франція, Італія) та країнах Близького Сходу, участь в археологічних розкопках у Помпеях та Єгипті.

Перші художні твори, написані французькою мовою, почали з’являтися в паризьких журналах у 1909 році. Перша світова війна застає Н. Королеву в Києві.

Під час Першої світової війни, вступивши до Червоного хреста, перебувала на фронті як лікар у складі російської армії майже три роки. Вона була нагороджена солдатським хрестом «За хоробрість», дістала три поранення, перенесла тиф і кілька запалень легенів. У пору національно-визвольних змагань в Україні 1917-1920 років деякий час працювала в Міністерстві закордонних справ Української Народної Республіки, а з їх драматичним перебігом виїхала разом із мачухою (батько на той час уже помер) до Чехії як репатріантка.

З часом Наталена оселилась і працювала вчителькою у Празі. Тут вона зустріла — Василя Королева-Старого і одружилася з ним. Разом вони прожили все життя, і саме він надихнув Натанелу писати українською мовою. Перший такий твір, оповідання «Гріх (3 пам’ятні книжки)», був надрукований в українському тижневику «Воля» (виходив у Відні) в січні 1921 р.

У середині 30-х – на початку 40-х років виходять книжки Н. Королевої, що принесли їй широке визнання і популярність: збірка легенд «Во дні они» (1935), повісті «1313» (1935), «Без коріння» (1936), збірка оповідань «Інакший світ» (1936), повісті «Предок» (1937), «Сон тіні» (1938), «Легенди старокиївські» (1942–1943). Цикл легенд являє собою химерне, філігранно оброблене переплетіння слов’янських, скіфських, давньогрецьких, давньохристиянських і навіть скандинавських переказів, міфів, казок…

Після війни у Чикаго випущено її повість «Quid est veritas?» (1961), завершену ще в 1939 p. Останні роки життя письменниця жила самотня, всіма забута, заробляла на прожиття приватними уроками французької та іспанської мов.

Померла письменниця 1 липня 1966 р. в Мельніку. Похована на цвинтарі Святого Вацлава, біля коханого чоловіка.

Наталена Королева своєю творчістю привнесла в українську культуру новий елемент «європейськості», інтелектуалізму та філософської глибини. Про що, власне, говорили кращі її твори.