12.03 – 157 років від дня народження Володимира Івановича Вернадського (1863-1945).

Видатний природознавець, мінералог і кристалограф, основоположник геохімії, біогеохімії, гідрогеохімії, вчень про ноосферу і біосферу.

Вернадський Володимир Іванович народився 12 березня 1863 року в Санкт-Петербурзі в сім’ї економіста. Походив з давнього козачого українського роду, дитинство минуло у Харкові та Полтаві, часто був у Києві.

У 1873 році Володимир Вернадський вступив до першого класу Харківської гімназії, де провчився три роки.

У 1876 році, після повернення сім’ї в Санкт-Петербург, В. І. Вернадський вступив в Першу Санкт-Петербурзьку класичну гімназію.

1885 закінчив фізико-математичний факультет Петербурзького університету.

У 1885-1890 роках він став хранителем Мінералогічного кабінету Санкт-Петербурзького університету.

У 1886 році Володимир Іванович Вернадський одружився з Наталією Старицькою, з якою прожив понад 56 років. У сім’ї було двоє дітей.

1888-1890 навчався за кордоном в Італії, Франції і Німеччині.

У 1897 році В. І. Вернадський захистив докторську дисертацію в Петербурзькому університеті. 

У 1890 році В. І. Вернадський на запрошення професора А. П. Павлова став приват-доцентом кафедри кристалографії і мінералогії Імператорського Московського університету.

З 1898 року він працював професором мінералогії в Московському університеті. Був автором курсів лекцій і підручників з мінералогії та кристалографії.

З 1909 академік Петербурзької АН. У 1911 році В. І. Вернадський, на знак солідарності з звільненими з політичних мотивів професорами, подав у відставку.

З червня 1917 Вернадський мешкав в Україні.

27 жовтня 1918 став одним із засновників і першим президентом Української академії наук, створеної урядом гетьмана Павла Скоропадського. Читав курс геохімії в Київському університеті.

У 1919 році він переїхав до Сімферополя. До 1921 року працював професором, з 1920 року ректором Таврійського університету в Сімферополі.

14 липня 1921 Вернадського заарештували і привезли у в’язницю на Шпалерну, але згодом звільнили.

1921 — повернення в Петроград, призначений директором Радієвого інституту, 1922–1926 — відрядження до Франції на запрошення Сорбонни для читання лекцій з геохімії.

З поверненням у Ленінград видає монографії «Біо-сфера», «Нариси з геохімії», організовує відділ живої речовини в АН СРСР, організовує Комісію з вивчення важкої води і головує в ній. 
У 1935 р. переїжджає в Москву, бере участь в організації ряду наукових комісій, працює над проблемою «життя в космосі».

У роки політичних репресій В. І. Вернадський пішов зі всіх адміністративних постів, залишаючись тільки науковим консультантом (щоб не брати участь в «чистках»). В цей же час він був обраний членом геолого-географічного, хімічного, фізико-математичного відділень Академії Наук.

В. І. Вернадський за життя опублікував 473 наукові роботи. Заснував нову науку — біогеохімію і вніс величезний внесок у геохімію.

З 1927 року до самої смерті обіймав посаду директора Біогеохімічної лабораторії при Академії наук СРСР. Був учителем цілої плеяди радянських геохіміків.

У роки війни був евакуйований у Борове Кокчетавської області.

У 1944 р. видав останню працю «Декілька слів про ноосферу». Головна праця Вернадського — монографія про біосферу і ноосферу (1941-1944). Член Чехо-Словацької (з 1926) та Паризької (з 1928) Академії Наук, багатьох зарубіжних наукових товариств.

Наприкінці 1943 року В. І. Вернадський повернувся з Казахстану в Москву. 25 грудня 1944 у нього стався інсульт.

Володимир Іванович Вернадський помер 6 січня 1945 року в Москві.