15.03 – 190 років від дня народження Пауля Гейзе (1830-1914). 

Німецький письменник.

Пауль Гейзе народився 15 березня 1830 в Берліні. Його батько, Карл Вільгельм Людвіг Хейзе, був професором класичної філології, а мати, Юлія Хейзе, дочка придворного прусського ювеліра Якоба Соломона.

Гейзе був студентом гімназії Фрідріха-Вільгельма до 1847 року, де навчався на відмінно. Зв'язки його сім'ї допомогли молодому Паулю увійти в коло людей творчості.

Після закінчення гімназії Гейзе почав вивчення класичної філології в університеті Берліна, але вже через два роки, в 1849 році переїхав в Бонну для вивчення історії мистецтв і романських мов.

У 1850 році Пауль Гейзе зайнявся дисертацією по романської філології, але після виявлення його любовного зв'язку з дружиною одного з професорів був відправлений назад в Берлін.

У 1851 році письменник виграв літературне змагання влаштоване організацією «Тунель».

У травні 1852 року Гейзе отримав ступінь доктора за роботу присвячену трубадурам, а стипендія прусського університету дозволила йому виїхати до Італії для досліджень провансальських манускриптів. Йому заборонили працювати в бібліотеці Ватикану після того, як застали письменника за переписуванням неопублікованих рукописів. Таким чином, в 1853 році письменник повернувся до Німеччини, де почав займатися літературною діяльністю.

Король Баварії Максиміліан II присвоїв Гейзе титул професора Мюнхенського університету. Таким чином, він став професором романської філології, хоча ніколи не читав лекції в цьому університеті.

Після одруження 15 травня 1854 року він приїхав до Мюнхена, а на наступний рік народився його син Франц. Крім нього в Гейзе було ще троє дітей від першого шлюбу. У 1859 Гейзе став редактором Literaturblatt zum deutschen Kunstblatt.

 30 вересня 1862 року від запалення легень померла його дружина Маргарита, сестра історика Бернгарда Куглера і художника Ганса Куглера.
 
У 1867 році він одружився на Ганні Шубарт і присвятив весь свій час літературної діяльності. В цей час в його житті не відбувалося нічого істотного, а його слава потроху росла.
 

У 1900 році він став почесним громадянином Мюнхена, а в 1910 став членом аристократичного суспільства.
 Разом з Е. Гейбелем, Ф. Боденштедтом, Т. Лінгом і іншими утворив так званий Мюнхенський гурток поетів-естетів, прибічників чистого мистецтва.

Звитяжний хід індустріалізму і техніцизму виразився у вульгарному матеріалізмі, що звільнив бюргерство від подальшого завойовного настання на ідеологічному фронті, що виправдовував епікурейські настрої.

Твори Гейзе пройняті еротикою, прагненням до естетизації життя. Психологія післяреволюційного бюргерства виражена в повісті «Останній кентавр», де проповідується «язичницька» насолода життям. Гейзе писав дуже багато. Деякі вірші в його ліричних збірках («Skizzenbuch» — «Книга нарисів», «Lieder und Bilder» — «Пісні і картини», 1877; «Verse aus Italien» — «Італійські вірші», 1880 та ін.), як, наприклад, «Auf den Tod eines Kindes» (На смерть дитини) або «Ueber ein Stündlein» (За годину), належать до найкращих зразків німецької лірики.

Як драматург він також був дуже продуктивний, але не мав великого успіху (трагедії — «Meleager», 1854; «Hadrian», 1865; «Hans Lange», 1886; «Colberg», 1868 і «Maria Magdala», 1899); теми узяті частиною з німецької історії, частиною з Біблії. Йому також належить ряд романів, з яких особливо великим успіхом користувалися: «Kinder der Welt» (1873; Діти століття), де зображена емансипація німецького бюргерства від колишнього песимізму, і «Im Paradiese» (1875), де описується життя мюнхенських художників-естетів. Інші романи («Ueber allen Gipfeln» — «Над усіма вершинами», 1895; «Die Geburt der Venus» — «Народження Венери», 1909 та ін.) — слабкіше.

З творів Гейзе найбільше значення для німецької літератури мають його численні новели (понад 100). Деякі з них, як «L' Arrabiada» (1853), «Andrea Delfin» (1862) або «Der Salamander» (1867), вважаються нарівні з новелами Т. Шторма і Гейзе Келлера класичними у формально-художньому відношенні.

Гейзе також відомий своїми вдалими перекладами з італійської («Italienisches Liederbuch», 1860, «Ital. Dichter seit der Mitte des 18 Jahrhunderts, 1889-1890»; 4 тт. «Ital. Volksmärchen», 1914) і іспанської («Spanisches Liederbuch», 1852). Разом з Гейзе Курцем він видав «Deutscher Novellenschatz» (Скарби німецької новели, 1870-1876, 24 тт.), «Novellen des Auslandes» (Новели інших країн) і інші. Радикальний рух натуралізму, що знову висунув соціальні питання, відносився до Гейзе негативно, як до епігона; він, у свою чергу, зображував героїв нового руху сатирично у своєму романі «Merlin» (1892). Важливі для розуміння Гейзе його спогади «Jugenderinnerungen und Bekenntnisse» (Спогади юності і визнання, 1900).

Письменник помер 2 квітня 1914 року, за кілька місяців до початку Першої світової війни.