19.03  – 121 рік від дня народження Максима Тадейовича Рильського (1895-1964).

Макси́м Таде́йович Ри́льський (7 (19) березня 1895, Київ — †24 липня 1964, Київ) — український поет,  перекладач,  публіцист, громадський  діяч,  мовознавець,  літературознавець,   академік  АН України.

Життєпис

Його батько, етнограф, громадський діяч, економіст і публіцист Тадей Рильський, був сином поміщика Розеслава Теодоровича Рильського і княжни Трубецької. Один із предків Рильських у XVII столітті був київським міським писарем. Прапрадід Ромуальд був учнем василіянської школи і під час Коліївщини (1768) його було мало не страчено (за переказом, він заспівав православний гімн «Пречиста Діво, мати Руського краю», це справило на ватажка гайдамаків таке враження, що він відпустив хлопця, а також решту засуджених на смерть поляків та євреїв).

Мати Максима Рильського, Меланія Федорівна, була простою селянкою з села Романівки (нині Попільнянського районуЖитомирської області).

1902 — помер батько, й родина переїхала з Києва до Романівки. Максим спершу навчався в домашніх умовах, потім (з осені 1908 року) у приватній гімназії в Києві.

Змалку познайомився з композитором М. Лисенком, етнографом, дослідником і збирачем українських народних дум та пісень Д. Ревуцьким, актором і режисером П. Саксаганським, етнографом та фольклористом О. Русовим, які справили на нього великий вплив. Деякий час він жив і виховувався в родинах М. Лисенка та О. Русова.

Після приватної гімназії Науменка Рильський у 1915–1918 роках навчався на медичному факультеті Київського університету Св. Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але через бурхливі події революції й громадянської війни жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою.

1919–1929 — учителював у селі, зокрема й у Романівці, а також у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти.

Рильський почав писати рано, перший його вірш надруковано 1907, перша юнацька збірка поезій «На білих островах» вийшла 1910 року. Першою вже зрілою, що визначила появу видатного поета, була збірка «Під осінніми зорями» (1918, перевидана у понад пал. скороченому вигляді 1926).

У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угруповання «неокласиків», переслідуваного офіційною критикою за декадентство і відірваність від сучасних потреб соціалістичного життя. Протягом десятиріччя вийшло десять книжок поезій, серед яких «Синя далечінь» (1922), «Поеми» (1925), «Крізь бурю і сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Гомін і відгомін», «Де сходяться дороги» (1929), та декілька книжок поетичних перекладів, зокрема 1927 року — переклад поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш».

Як і решта неокласиків, Рильський безпосередньо своєю творчістю не реагував на політичні події і протягом 1920-х років цілковито ізолювався від радянської дійсності, лише подеколи в одвертій формі (наприклад, у вірші «На світі є співучий Лянґедок») чи у вигляді іронічних «відступів» (як у «Чумаках» чи поемі «Сашко») виявляв обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, що панувала тоді (зокрема, у статті «Моя апологія, альбо самооборона», «Більшовик», Київ, ч.216, 23 вересня 1923).

Така поведінка поета викликала гострі напади офіційної критики, що врешті закінчилося арештом НКВС у 1931, після чого він майже рік просидів у Лук'янівській тюрмі. Після ув'язнення Остап Вишня забрав його до себе в Харків на кілька днів у гості. Його товариші-неокласики Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, Микола Зеров були репресовані й знищені радянською владою.

Після ув'язнення, з 1931 року творчість Рильського зазнає змін, і в збірці «Знак терезів» (1932) проголосив активне сприйняття радянської дійсності, завдяки чому він єдиний з неокласиків урятувався від сталінського терору і був зарахований до числа офіційних радянських поетів. Під час Другої світової війни перебував у евакуації спочатку в Уфі, а потім у Москві.

Його творчість поділилась на два річища — офіційне та ліричне, в останньому йому вдавалося створити незалежні від політики, суто мистецькі твори, які пережили його. Одначе це не заважало радянським органам «профілактично» його шпетити. Зокрема, початком жовтня 1947 "Радянська Україна " друкує статтю «Про націоналістичні помилки М.Рильського», Рильський винуватиться у «буржуазному об'єктивізмі, відсутності більшовицької партійності і забутті істини, що змістом радянської ідеології і культури була більшовицька ідейність… не оволодів основами марксистсько-ленінського світогляду… не позбувся впливу буржуазно-націоналістичної ідеології.»

У радянську добу Рильський написав тридцять п'ять книжок поезій, найкращі серед яких — «Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (1940), «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (1964); чотири книжки ліро-епічних поем, багато перекладів зі слов'янських та західноєвропейських літератур, наукові праці з мовознавства та літературознавства. 1943 року його обрано академіком. У 1944–1964 роках Максим Рильський був директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України. 1960 року йому було присуджено Ленінську премію, у 1943, 1950 — Сталінську премію. Крім «офіційної» поезії поет творив і глибоко патріотичну, яку декламував тільки з пам’яті окремим близьким і не довіряв паперу та забрав із собою в могилу.

Помер Максим Тадейович Рильський 24 липня 1964 року. Поховано його у Києві на Байковому кладовищі.

Вшанування пам’яті

У 1965 році на честь Максима Рильського було названо вулицю в Києві, на якій він жив і працював у 1951–1964 рр. (кол. вул. Радянська). Поруч з цією вулицею розташовано Голосіївський парк, у 1964 році також названий на честь Максима Рильського. У 2003році біля центрального входу до парку було відкрито пам'ятник поету (автори — скульптор П. Остапенко та архітектор О. Стукалов). У будинку, де жив Максим Рильський (нинішня адреса — вул. Максима Рильського, 7), з 1968 р. працює літературно-меморіальний музей поета. Перед будинком-музеєм встановлено бронзовий бюст М. Рильського (скульптор — О. Ковальов).

У 1972 році Постановою Ради Міністрів УРСР була заснована щорічна премія ім. Рильського за найкращий художній переклад.

В Уфі 2 жовтня 1985 року іменем Максима Рильського названа одна з вулиць на житловому масиві Сіпайлово.

Твори

Збірки поезій

• «На білих островах» (1910)
• «Під осінніми зорями» (1918)
• «Синя далечінь» (1922)
• «Поеми» (1925)
• «Крізь бурю і сніг» (1925)
• «Тринадцята весна» (1926)
• «Гомін і відгомін» (1929)
• «Де сходяться дороги» (1929)
• «Знак терезів» (1932)
• «Київ» (1935)
• «Літо» (1936)
• «Україна» (1938)
• «Збір винограду» (1940)
• «За рідну землю» (1941)
• «Слово про рідну матір» (1942)
• «Світла зброя» (1942)
• «Жага» (1943)
• «Неопалима купина» (1944)
• «Мандрівка в молодість» (1944)
• «Чаша дружби» (1946)
• «Вірність» (1947)
• «Під зорями Кремля» (1953)
• «На оновленій землі» (1956)
• «Троянди й виноград» (1957)
• «Голосіївська осінь» (1959)
• «Зграя веселиків» (1960)
• «В затінку жайворонка» (1961)
• «Поезії» (І-ІІІ, 1946)
• «Поезії» (І-ІІІ, 1949)
• «Твори» (І-ІІІ, 1956)
• «Твори» (I-Х, 1960–1962)

Переклади

• «Пан Тадеуш» А.Міцкевича
• «Ернані» В.Гюґо
• «Сірано де Бержерак» Е.Ростана
• «Орлеанська Діва» Вольтера
• «Король Лір» В.Шекспіра
• «Дванадцята ніч» В.Шекспіра
• «Євгеній Онєгін» О.Пушкіна

та інші.