19.03  – 86 років від дня народження Ліни Василівни Костенко (1787-1835).

Лі́на Васи́лівна Косте́нко (нар. 19 березня 1930, Ржищів,  Київська округа) — українська письменниця-шістдесятниця.  Лауреат Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів  (1989), премії Петрарки (1994).

Життєпис

Народилась у родині вчителів.

У 1936 році родина перебралась із Ржищева до Києва. З 1937 по 1941 роки навчалася у школі № 100, що знаходилася на Трухановому острові, адже саме там жила родина. Школу було спалено 1943 року разом із усім селищем. Цьому присвячено вірш «Я виросла у Київській Венеції».

Після закінчення середньої школи навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.

Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років. Період так званих «шістдесятників» створила новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму.

Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я поміж визначних майстрів української поезії.

На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961, її піддавали критиці за «аполітичність», був знятий з плану знімання фільм за сценарієм Л. Костенко «Дорогою вітрів».

8 квітня 1963 р. на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А. Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко». Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.

1963 — зняли з друку книжку віршів Л. Костенко «Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли з верстки.

У ці роки вірші Л. Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».

1965 — Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з І. Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б. Гориня як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення.

Травень 1966 — у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала І. Світличного, О. Заливаху, М.Косіва і Б. Гориня.

1968 — написала листи на захист В. Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Л. Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду».

1973 — потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В. Маланчуком. Лише 1977 року, після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987року була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.

Перу Л. Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987).

Поема «Берестечко» з ілюстраціями Георгія Якутовича, видана видавництвом  «Либідь» 2010 року, мала загальний тираж 14 тис. примірників, а збірка «Гіацинтове сонце», впорядкована Ольгою Богомолець, розійшлася тиражем 5 тис. прим.; на додруковування додаткового тиражу, за словами директора видавництва Олени Бойко, упорядниця згоди не дала.

2010 року вийшов перший роман Л. Костенко — «Записки українського самашедшого». Роман викликав великий ажіотаж і тимчасову його нестачу в книгарнях, що привело до появи піратських передруків. Станом на червень 2011року загальний офіційний тираж роману становив 80 тисяч.

У січні 2011 року Ліна вирушила у тур-презентацію свого першого роману. Презентації відбулися в Києві, Рівному та Харкові, усюди були аншлаги, проте не всі охочі змогли туди потрапити, оскільки вже не було місця у залах. Але 9 лютого письменниця перервала свій тур через особисту образу.

«Каталізатором такого рішення письменниці стали провокативні інсинуації деяких львівських письменників, журналістів та діячів театру - написано в офіційній заяві видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА ».

Зустрічі письменниці з читачами Кривого Рога та Острога були відкладені на невизначений термін, а львівські зустрічі — скасовані.

У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Ліни Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій.

9 квітня 2012 року, в день народження Шарля Бодлера, відбулася презентація монографії про Ліну Костенко «Є поети для епох» авторства Івана Дзюби. Книга надрукована видавництвом «Либідь».

Відзнаки

• Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».
• Почесний доктор Львівського національного університету.
• Почесний доктор Чернівецького національного університету (2002).
• Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»)
• Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О.Теліги (2000).
• Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (березень 2000).
• Відмовилась від звання Героя України, відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!»
• Відзнака «Золотий письменник України», 2012.
• У листопаді 2013 року УГКЦ нагородила Ліну Костенко, Редлиха Шимона та Зеновію Кушпету третьою щорічною відзнакою імені блаженного священномученика Омеляна Ковча.
• У 2015 році мала планета Сонячної системи № 290127 отримала назву Ліна Костенко.

Твори

Видання

• «Проміння землі» (1957)
• «Вітрила» (1958)
• «Мандрівки серця» (1961)
• «Зоряний інтеграл» (1963, набір «розсипано»)
• «Княжа гора» (1972, збірка не вийшла через заборону з боку радянської цензури)
• «Над берегами вічної ріки» (1977)
• «Маруся Чурай» (1979)
• «Неповторність» (1980)
• «Сад нетанучих скульптур» (1987)
• «Бузиновий цар» (1987) — для дітей
• «Вибране» (1987)
• «Інкрустації» (1994, видання італійською мовою, відзначене премією Петрарки)
• «Берестечко» (Київ: Либідь, 1999, перевидання 2010)
• «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», лекція в Києво-Могилянській академії (Київ: Видавничий дім НаУКМА, 1999)
• «Гіацинтове сонце» (Київ: Либідь, 2010, вибране)
• «Записки українського самашедшого» (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010)
• «Річка Геракліта» (Київ: Либідь, 2011, вибране, а також нові вірші)
• «Мадонна перехресть» (Київ: Либідь, 2011, нові, а також раніше не друковані поезії різних років)

Романи

• Маруся Чурай, роман у віршах
• «Записки українського самашедшого» (Київ, А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010)

Поеми

• Берестечко
• Дума про братів Неазовських
• Скіфська одіссея
• Сніг у Флоренції

Поезії

• «Вже почалось, мабуть, майбутнє…»
• Віяло мадам Полетики
• «Життя іде, і все без коректур…»
• «На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки…»
• «Моя любове! Я перед тобою…»
• «Мій перший вірш написаний в окопі…»
• «Очима ти сказав мені: люблю…»
• Пастораль ХХ сторіччя
• Пелюстки старовинного романсу
• Пісенька з варіаціями
• «Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить…»
• «Розкажу тобі думку таємну…»
• Світлий сонет
• «Старенька жінко, Магдо чи Луїзо!…»
• «Тут обелісків ціла рота…»
• Українське Альфреско
• «Умирають майстри…»
• «Хай буде легко. Дотиком пера…»
• «Чекаю дня, коли тобі скажу…»

Кіносценарії

«Перевірте свої годинники» (1963, спільно з А.Добровольським) — про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм знятий 1964 року, але на екрани не вийшов. Він був таким чином перероблений під назвою «Хто повернеться — долюбить», що Л.Костенко відмовилася від авторства