7.10 – 131 рік від дня народження Нільса Генрика Давида Бора (1885–1962).

Данський фізик-теоретик і громадський діяч, один із творців сучасної фізики. Лауреат Нобелівської премії з фізики (1922). Відомий як творець першої квантової теорії атома.

Нільс Хенрік Давид Бор народився 7 жовтня 1885 року в Копенгагені і був другим з трьох дітей Крістіана Бора та Еллен (у дівоцтві Адлер) Бор. Його батько був відомим професором фізіології в Копенгагенському університеті, а мати походила з єврейської сім'ї, добре відомої в банківських, політичних та інтелектуальних колах.

Н. Бор навчався в Гаммельхольмскій граматичній школі в Копенгагені і закінчив її у 1903 році. Нільс і його брат Харальд, який став відомим математиком, у шкільні роки були завзятими футболістами; пізніше Нільс захоплювався катанням на лижах і вітрильним спортом.

У ті роки Харальд користувався набагато більшою популярністю, ніж Нільс, правда, не стільки як талановитий учений, скільки як один з кращих футболістів Данії. 

Якщо в школі Нільса Бора в загальному вважали учнем звичайних здібностей, то в Копенгагенському університеті його талант дуже скоро змусив про себе заговорити. 
Його докторська дисертація з теорії електронів у металах вважалася майстерним теоретичним дослідженням. В ній розкривалася нездатність класичної електродинаміки пояснити магнітні явища у металах. Це дослідження допомогло Бору зрозуміти на ранній стадії своєї наукової діяльності, що класична теорія не може повністю описати поведінку електронів.

Отримавши докторську ступінь в 1911 році, Бор відправився до Кембриджського університету, до Англії, щоб працювати з Дж. Томсоном, який відкрив електрон у 1897 році. Правда, до того часу Томсон почав займатися вже іншими темами.

Бор спочатку страждав від нестачі знань англійської мови і тому відразу ж після приїзду до Англії почав читати в оригіналі «Давида Копперфільда». З властивим йому терпінням він відшукував у словнику кожне слово, в данському еквіваленті якого він сумнівався, і спеціально для цієї мети купив собі словник, який служив йому у всіх випадках. З цим словником червоного кольору Бор не розлучався потім усе життя.

Незабаром в житті Бора стався вирішальний поворот: у жовтні на щорічному святковому обіді у Кавендишській лабораторії він вперше побачив Ернеста Резерфорда. Хоча в той раз Бор і не познайомився з ним особисто, Резерфорд справив на нього сильне враження. Бор зацікавився роботою Ернеста Резерфорда в Манчестерському університеті. Резерфорд зі своїми колегами вивчав питання радіоактивності елементів і будови атома. Бор переїхав до Манчестера на кілька місяців на початку 1912 року і енергійно занурився в ці дослідження. Він вивів багато наслідків з ядерної моделі атома, запропонованої Резерфордом, яка не отримала ще широкого визнання. У дискусіях з Резерфордом та іншими вченими Бор відпрацьовував ідеї, які привели його до створення своєї власної моделі будови атома.

У 1910 році Нільс зустрів Маргариту Нерлунд. У 1911 році відбулися їх заручини. Влітку 1912 року Бор повернувся в Копенгаген і став асистентом-професором Копенгагенського університету. 1 серпня цього ж року він одружився з Маргаритою. Весільна подорож привела їх до Англії, де молода пара відвідала Резерфорда. Нільс Бор залишив йому свою роботу про гальмування альфа-часток.

Шлюб Нільса Бора з Маргаритою Нерлунд приніс їм обом справжнє щастя. Маргарита Бор стала справжньою і незамінною опорою чоловіка. У них було шестеро синів, один з яких, Оге Бор, також став відомим фізиком.

Протягом наступних двох років Бор продовжував працювати над проблемами, що виникають у зв'язку з ядерною моделлю атома. Застосовуючи нову квантову теорію до проблеми будови атома, Бор припустив, що електрони мають деякі дозволені стійкі орбіти, на яких вони не випромінюють енергію. Тільки у випадку, коли електрон переходить з однієї орбіти на іншу, він набуває чи втрачає енергію, причому величина, на яку змінюється енергія, точно дорівнює енергетичній різниці між двома орбітами. 

Хоча модель Бора здавалася дивною і трохи містичною, вона дозволяла вирішити проблеми, які давно бентежили фізиків. Зокрема, вона давала ключ до поділу спектрів елементів.

Відповідно до теорії Бора, кожна яскрава кольорова лінія (тобто кожна окрема довжина хвилі) відповідає світлу, що випромінюється електронами, коли вони переходять з одної дозволеної орбіти на іншу орбіту з більш низькою енергією. Бор вивів формулу для частот ліній у спектрі водню, в якій містилася постійна Планка. Частота, помножена на постійну Планка, дорівнює різниці енергій між початковою і кінцевою орбітами, між якими відбувається перехід електрона. Теорія Бора, опублікована в 1913 році, принесла йому популярність, його модель атома стала відома як атом Бора.

Оцінивши важливість роботи Бора, Резерфорд запропонував йому ставку лектора в Манчестерському університеті - посаду, яку Бор обіймав з 1914 по 1916 рік. 

У 1916 році він зайняв пост професора, створений для нього в Копенгагенському університеті, де він продовжував працювати над будовою атома. У 1920 році він заснував Інститут теоретичної фізики в Копенгагені. За винятком періоду Другої світової війни, коли Бора не було в Данії, він керував цим інститутом до кінця свого життя. Під його керівництвом інститут відіграв провідну роль у розвитку квантової механіки (математичний опис хвильових і корпускулярних аспектів матерії та енергії). Протягом двадцятих років Борівська модель атома була замінена більш складною квантово-механічною моделлю, заснованою головним чином на дослідженнях його студентів і колег. Тим не менш атом Бора зіграв істотну роль моста між світом атомної структури і світом квантової теорії.

Бор був нагороджений в 1922 році Нобелівською премією з фізики «За заслуги в дослідженні будови атомів і їх випромінювання».

У 1924 році Бор купив садибу в Луннене. Тут, на прекрасному лузі, йому дуже подобалося відпочивати. Разом дружиною та дітьми він здійснював велосипедні прогулянки в ліс, купався в морі, грав у футбол.

   У двадцяті роки вчений зробив вирішальний внесок у те, що пізніше було названо копенгагенською інтерпретацією квантової механіки. Грунтуючись на принципі невизначеності Вернера Гейзенберга, Копенгагенська інтерпретація виходить з того, що жорсткі закони причин і наслідків, звичні нам у повсякденному, макроскопічному світі, незастосовні до внутрішньоатомних явищам, які можна трактувати лише в імовірнісних термінах. Наприклад, не можна навіть у принципі передбачити заздалегідь траєкторію електрона; замість цього можна вказати ймовірність кожної з можливих траєкторій.
Метод роботи Бора багатьом видавався незвичайним. Але при більш близькому знайомстві ставало зрозуміло, що він повністю відповідав його науковому кредо. 

За винятком особистих листів і коротких записів, самим Бором було написано лише кілька статей. Найкраще його думка працювала, коли він не писав, а диктував. Крім того, Борові  завжди потрібна була людина, з якою він міг би обговорювати проблеми. 

У перші роки війни Бор продовжував працювати в Копенгагені над теоретичними деталями поділу ядер, в умовах німецької окупації Данії. Однак 29 вересня 1943 р. Бора неодноразово інформували про рішення німців заарештувати його разом з усією родиною в зв'язку з майбутньою висилкою данських євреїв до Німеччини. На щастя, йому вдалося вжити необхідних заходів і тієї ж ночі разом з дружиною, братом Гаральдом та іншими членами сім'ї переправитися до Швеції. Звідти він разом із сином Оге перелетів до Англії в порожньому бомбовому відсіку британського військового літака.

Хоча Бор вважав створення атомної бомби технічно нездійсненним, робота зі створення такої бомби вже починалася в Сполучених Штатах, і союзникам потрібна була його допомога. В кінці 1943 році Нільс Бор і Оге відправилися в Лос-Аламос для участі в роботі над Манхеттенським проектом. Старший Бор зробив ряд технічних розробок під час  створення бомби і вважався старійшиною серед багатьох працюючих там вчених, а проте його в кінці війни дуже хвилювали наслідки застосування атомної бомби в майбутньому. Він зустрічався з президентом США Франкліном Д. Рузвельтом і прем'єр-міністром Великобританії Уінстоном Черчіллем, намагаючись переконати їх бути відкритими і відвертими з Радянським Союзом щодо нової зброї, а також наполягав на встановленні системи контролю над озброєннями в післявоєнний період. Однак його зусилля не увінчалися успіхом.

Після війни Бор повернувся до Інституту теоретичної фізики, який розширився під його керівництвом. Він допомагав заснувати ЦЕРН. Взяв участь у заснуванні Нордичного інституту теоретичної атомної фізики (Нордіта) в Копенгагені - об'єднаного наукового центру Скандинавських держав. У ці роки вчений продовжував виступати в пресі за мирне використання ядерної енергії і попереджав про небезпеку ядерної зброї. У 1950 році він послав відкритий лист в ООН, повторивши свій заклик військових років до «відкритого світу» і міжнародного контролю над озброєннями.

Бор був відомий своєю дружелюбністю та гостинністю.

7 жовтня 1955 р. Нільсу Бору виповнилося 70 років. З цієї нагоди 14 жовтня відбулося урочисте засідання, на якому був присутній король. 

Досягнувши віку обов'язкової відставки, Бор пішов з посади професора Копенгагенського університету, але залишався главою Інституту теоретичної фізики. В останні роки свого життя він продовжував робити свій внесок у розвиток квантової фізики і виявляв великий інтерес до нової галузі молекулярної біології. За свої зусилля в цьому напрямку він отримав першу премію «За мирний атом», засновану Фондом Форда в 1957 році.

Бор помер 18 листопада 1962 року в своєму будинку в Копенгагені в результаті серцевого нападу.