29.11 – 238 років від дня народження Григо́рія Фе́доровича Кві́тки-Основ'я́ненка (1778–1843).

Український прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч. Основоположник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі.

Народився у селі Основа біля Харкова в дворянській сім’ї козацького походження. Одержав домашню освіту, навчався у школі при монастирі. Брав участь у заснуванні Харківського професійного театру і став його першим директором, був одним з ініціаторів заснування в Харкові інституту шляхетних дівчат. Обирався розпорядником дворянського клубу. Протягом 1817—1829 рр. — повітовий предводитель дворянства, у 1832—1840 рр. виконував обов’язки совісного судді Харкова, після чого був головою Харківської палати кримінального суду.

Г. Квітка-Основ’яненко — основоположник художньої прози в новій українській літературі. У 1816—1817 рр. він був редактором та одним із видавців першого в Україні журналу «Харьковский вестник». З 1816 р. писав російською мовою жартівливі вірші, фейлетони, обробки анекдотів, гумористичні листи та п’єси, а з 1833-го розпочав літературну діяльність українською.

В історію вітчизняної літератури Г. Квітка-Основ’яненко увійшов як перший національний прозаїк. Його оповідання й повісті поділяються на дві групи. До бурлескно-реалістичних належать «Салдацький патрет», «Конотопська відьма», «От тобі й скарб», «Мертвецький великдень», «Пархімове снідання», «Купований розум», «Підбрехач» та ін. У першому оповіданні Г. Квітка різко виступає проти шовіністичних критиків, які прагнуть довести, ніби не існує ніякої української мови й літератури. До сентиментально-реалістичних відносять такі твори, як «Маруся», «Сердешна Оксана», «Козир-дівка», «Добре роби, добре й буде», «Щира любов», «Божі діти» тощо; їх герої — працьовиті, чесні, гуманні, побожні українські селяни та міщани. Ці повісті характеризуються поглибленим психологізмом, задушевним ліризмом, позитивним зображенням представників простого народу.

У своїх творах Г. Квітка-Основ’яненко змальовує переважно родинно-побутові й етнографічні особливості сільського життя Слобожанщини, відтворює широку картину місцевих звичаїв та обрядів. Цілий ряд сюжетів, сцен і деталей органічно пов’язаний із фольклором. Викривально-сатиричні тенденції значно поглибились у романі «Пан Халявський». Квітка-Основ’яненко написав кілька п’єс українською мовою, серед яких найцікавішою є «Сватання на Гончарівці». Довге сценічне життя судилося також двомовній комедії «Шельменко-денщик». Перу Г. Квітки-Основ’яненка належить низка нарисів і переказів з історії, етнографії та географії України.

Письменник помер 20 серпня 1843р., похований у Харкові.