08.12 – 138 років від дня народження Михайла Володимировича Омеляновича -Павленка (1878-1952).

Визначний український діяч, генерал-полковник Армії УНР, український воєначальник, до 1917 року полковник російської армії, за доби УНР — генерал армії УНР, Начальний командант УГА. Командував операціями 1-го зимового походу (1920 року). Похований у Парижі. Брат Івана Омеляновича-Павленка.

Михайло Володимирович Омелянович-Павленко у 1904 — 1905 рр. брав участь у російсько-японській війні. У 1910 р. закінчив академію Генерального штабу. В роки Першої світової війни (1914--1918) очолював штаб корпусу. Коли 3 березня 1917 р. офіцер імператорської гвардії, полковник генерального штабу, георгіївський кавалер, начальник Одеської школи прапорщиків вивів юнкерів під українським прапором на велелюдну міську маніфестацію, це не стало випадковим епізодом у житті Михайла Омеляновича-Павленка. Усією своєю подальшою патріотичною діяльністю на користь України він довів усвідомленість зробленого вибору.

Відтоді брав активну участь у реалізації рішень Української Центральної Ради щодо українізації армії, організації Вільного козацтва, створення українських військових установ. До грудня 1918 р. перебував на командних посадах в Армії УНР та збройних силах молодої Української Держави. Видатні військово-організаційні здібності виявив, коли на прохання уряду Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) у грудні 1918 р. очолив Українську галицьку армію (УГА). Проведена під його керівництвом реорганізація дала змогу УГА демонструвати високу боєздатність. Після об’єднання армій УНР і ЗУНР служив у штабі Головного отамана С. Петлюри, очолював делегацію на переговорах з командуванням денікінських військ, непохитно відстоюючи інтереси України.

У скрутний час був покликаний командувати Армією УНР, яка виявилась затиснутою у «трикутник смерті» більшовицькими, польськими і денікінськими військами на півночі України. З огляду на критичний стан армії було вирішено ліквідувати регулярний фронт і разом з повстанськими загонами розпочати партизанську війну. Легендами оповитий здійснений під проводом генерала Перший зимовий похід (грудень 1919 — травень 1920), коли за п’ять місяців війська пройшли 2500 км по тилах Червоної та Білої армій, знищуючи ворожі гарнізони та визволяючи міста і села — Умань, Черкаси, Канів, Смілу та багато інших. Зимовий похід продемонстрував силу духу і жертовність українських вояків.

До 1945 р. жив у еміграції в Чехословаччині. Очолював Союз українських ветеранських організацій. У повоєнний час переїхав спочатку до Німеччиини, пізніше до Франції. М. Омелянович-Павленко до кінця життя залишався вірним ідеї постання незалежної України. Своєю діяльністю в еміграції намагався наблизити цей час, працюючи над ідейним згуртуванням і військово-патріотичним вихованням нової генерації борців. Заснував і очолив Музей визвольної боротьби у Празі (1925), очолював Товариство колишніх вояків УНР, співпрацював з ОУН, виконував обов’язки військового міністра уряду УНР в екзилі (1945—1948). Написав низку праць з воєнної історії, мемуари «На Україні» (1930, 1935).